Читати книгу - "Таємниця Чорного Дракона. Світ Білого дракона, Аманді Хоуп"

Все крутилося так швидко, що мені мимоволі стало погано. Та ще й становище, у якому перебувала, не додавало стійкості.

"Якщо це негайно не припиниться, мене вирве".

Наче смилостившись наді мною, кінець світу нарешті закінчилося. Мені повернули вертикальне становище. Земля злегка ще гойдалася, тому другові Ваньки довелося мене притримати, щоб не впала.

- Що це було? - видавила я, важко дихаючи, щоб вгамувати нудоту, що підступала.

Щойно навколо лютував ураган, а наступної секунди настала тиша неймовірна, наче все примарилось.

- Ляль, ми в іншому світі, - вирішив просвітити мене братик.

Озирнулася навколо, з жахом оглядаючи не дворик місцевої багатоповерхівки, а чужий ліс, що освітлюється лише яскравим і нереально жовтим місяцем. Було напрочуд світло, ніби в білі ночі на Алясці. Смерч, до якого ми увійшли, зник, залишивши за собою зламані гілки та прим'яту траву.

- Де? - з'явилося гостре бажання когось вбити. – Де це ми?

- Ляль, ти головне заспокойся, - Іван відступив від мене на крок. – Ми перемістилися в інший світ. Той вихор – це був портал.

Стало страшно ще й від того, що я відчула - хлопчисько не бреше. Все було іншим: і ліс, і повітря, і місяць. Ні, на землі це теж могло бути, але тільки теплим літом. А ми вибігли з дому морозної ночі початку березня. На мені курточка вкрилася морозом, ніби її тільки з морозилки вийняли.

- Що ти накоїв? - прошепотіла у розпачі.

Реальність навалилася настільки моторошна, що дихання перехопило.

- Світлано, - братик відійшов ще далі. - Ти мені потім ще дякувати будеш.

- Ти обдурив мене, заманив… - я навіть вимовити не могла.

Зрада рідної людини виявилася настільки шокуючою, що в мене не вистачило слів, щоб висловити весь свій гнів та розпач.

- Не звинувачуй його! – втрутився у наш діалог інтурист. - Він тільки виконував мій наказ.

- Наказ? - перепитала, ледве стримуючи сльози. - Відколи твої накази йому важливіші?

І знову не домовила, не розуміючи, як можна бути таким підлим щодо своєї сестри.

- Ван - воїн загону Чорного Дракона і повинен беззаперечно виконувати мої накази! Непослух подібний до смерті!

- Нісенітниця якась, - відмахнулася я. - Насамперед він - мій брат!

- Вибач, - продовжив цей ірод. – Я не залишив ні тобі, ні йому вибору. Сподіваюся, коли ти згадаєш, ти мене пробачиш.

- А мене запитати, чи я хочу у цей ваш світ? - вигукнула обурено.

- Вибач! - повторив він, зробивши до мене крок, здається, збираючись обійняти.

- Не підходь до мене! - виставила я руки в захисному жесті. - Що ви наробили обоє? Навіщо ви мене сюди притягли? Якщо я випила те зілля, то хотіла все забути, хіба не зрозуміло?

- Я знаю, але не можу тобі дозволити цього, - продовжував він спокійно, ніби намагався пояснити щось дитині, що розвередувалась.

- Ти не маєш права вирішувати за мене! - процідила крізь зуби, стримуючи бажання, що рвалось назовні, все руйнувати і трощити.

- Я не міг тебе залишити там, відтепер цей світ твій! Зараз ти не можеш об'єктивно про все судити, бо не пам'ятаєш. Коли спогади повернуться…

- Я і тобі подякую? - перебила його гнівно .- Чорта з два у вас вийде те, що ви задумали! Я не збираюся терпляче зносити подібні витівки! Ви ще пошкодуєте, що мене затягли сюди!

Загроза, що пролунала в моєму голосі, була справжнісінькою. Ці мужики нарвались ґрунтовно. Я ж їм життя не дам.

- Можеш мене побити, - розставив руки в сторони інтурист. - Я навіть чинити опір не буду.

«Ідея, звичайно, хороша, але так просто ти не відбудешся!» - подумала я зло, починаючи потихеньку заспокоюватися.

Зойками і криками справі не допоможеш, тут треба обмозгувати все на тверезий розум. Відвернулась від нього, щоб не бачити цієї гарненької пики, так простіше буде взяти себе в руки.

- Будь-якої хвилини готовий терпіти від тебе побої, - промовив він тихо. - Зараз нам краще нікуди не рухатись, а зупинитися тут і дочекатися ранку. Я розвідаю обстановку, а ви відпочиньте. Потрібно набратися сили перед дорогою.

Ванька радісно почав виконувати черговий наказ: розстелив на землі покривала і свою курточку, і розташувався на ній. Поплескав рукою на місце поруч, пропонуючи мені теж лягти.

"Дрібний зрадник, отримаєш ти в мене ще!" - крім планів помсти в голові не було жодної здорової думки.

Справді, треба заспокоїтись і переспати цей момент. Вранці, на свіжу голову, розберуся, що далі робити, подітися мені все одно нема куди.