Читати книгу - "Магія призначення, Мiла Морес"

Я чекала, що він скаже ще щось, але настала чергова пауза.

- Ти навіть не можеш визнати, що помилився... Ти вже зрозумів, що я вас не зраджувала, але не вибачаєшся...

- Мені шкода, Еніро, дуже шкода, - його очі здаються тривожними. – Хто замкнув тебе тут?

- Ти.

- Я вже сказав, що це не я і не Аліта. Ти переміщалася додому, але опинилася тут. Так? - Киваю. – Значить, хтось перенаправив тебе сюди, щоб ізолювати від усіх. І, зважаючи на все, випускати тебе не збираються.

Я ковтаю з шумом.

- Я нікому не завдавала зла. Ніхто б не вчинив зі мною так. У моєму житті все було мирно, доки не з'явився ти.

- А про пістолет у столі твого батька ти вже забула? Про потужні вбивчі заклинання, які записані в його блокноті? Про липові паспорти для вашої родини?

Я мовчу, тому що він має рацію. Вся ця знахідка зародила в моїй душі страх, тільки я й сама не знаю, чого конкретно боюсь. Минуло півроку від смерті батька. Якби хтось хотів нашкодити нам із мамою, то вже зробив би це.

- Ти можеш нас витягти? У тебе є для цього сили?

Він глянув на браслет на своїй руці, потім знову підняв погляд на мене.

- Я вже зв'язався з Кірамом. Раніше тільки він міг спілкуватися з усіма на великій відстані, тепер і я… - Калеан негарно чортихнувся через здогад, що промайнув у голові. - Еніро, як давно ти не помічаєш предмети і спотикаєшся через них?

- Не знаю… У мене такого не було ніколи, - я досі не вірю, що в тому кабінеті був якийсь вазон з рослиною, та й вигляд чоловіка, що сидить у повітрі, мене не лякає, припускаю, що цей фокус з його магічних штучок.

- Тобто у кабінеті з вазоном було вперше? - Знову відповідаю кивком, він продовжує: - І тут ти не бачиш ліжко і металеві двері на тій стіні?

- Там є двері? – дивлюсь на порожню стіну з надією. – То чого ми чекаємо? Потрібно вибиратись! Адже ти можеш їх відкрити, правда?

- Це броньовані двері, до того ж під заклинанням. Я не зможу один зрушити її з місця. Доведеться чекати моїх братів, усі разом ми сильніші. Але щоб знайти нас, знадобиться час. Нам доведеться провести тут ніч.

- Ще одну... Ну ти хоч ліжко бачиш, - говорю з досадою.

Калеан махнув рукою - посеред кімнати з'явилося розкішне двоспальне ліжко. На ньому теплий білий халат, щось маленьке з шовкової тканини, великий бежевий плед, складене простирадло.

- Що тобі ще потрібно? Скажи, Аліта все підготує для тебе. Це її халат та сукня для сну. Я можу переміщати сюди ті предмети, які знаю.

- Чиє це ліжко?

- Моє. Не думаєш же ти, що я збираюся спати на пружинах?

- Тобто ти його собі перемістив? А де мені накажеш спати?

Він киває на ліжко, я здригаю бровами, всім виглядом показую обурення. Я не настільки легко відходжу, щоб одразу лягти в ліжко з чоловіком, який так жорстоко мене образив.

Без слів взяла нічну сорочку та халат, пішла в душ. Якби ще вода була тепла, то дуже добре можна було б помитися. Привела себе в порядок наскільки спромоглася, навіть волосся пригладила.

- Я міг би перемістити тобі гарячу ванну, але боюся ми тут підтопимо все.

- Обійдусь. Сподіваюся, вже завтра я спатиму у своєму ліжку.

Кутаюсь у теплий халат, одягнений поверх шовкового напівпрозорого пеньюару.

- Ти це спеціально все підлаштував? Хочеш мене спокусити? Нічого скромнішого серед речей Аліти не знайшлося, так? Дякую, хоч халат додав.

Калеан дивиться на мене серйозно, хмурить брови.

- Це обрала Аліта для тебе. Я перемістив ліжко з усім вмістом.

- Так я й повірила, - посміхаюся, сідаючи на м'яке ліжко, тягну до себе плед, натягую по шию. Халат мені заважає, хочеться зняти його, але я не подарую такого задоволення Калеану. Спатиму так, хай і не дуже зручно.

- Я все зрозумів, - чоловік різко підвівся і пішов по кімнаті. - Ці двері нікуди не ведуть, за ними теж стіна. Елім каже, деякі рисі можуть бачити крізь предмети. Твої сили поновилися після нашого контакту.

Калеан підійшов до мене, сів на край ліжка.

- Скажи мені, дивлячись у вічі, що ти не граєш зі мною, - свердлить мене коричневими проникливими очима.

- Я не граю і не брешу, - кажу з образою, але зоровий контакт не розриваю. - Ти ж дав мені сироватку правди. Хіба її дія вже скінчилася?

- Чорт! - Знову підвівся, вимірює приміщення впевненими, але нервовими кроками.

- А що там стосовно рисі? Як таке може бути?

- Ти дивишся крізь предмети, але ще не можеш це контролювати, тож спотикаєшся.

- У мене немає сил мого вихованця, хіба що трохи гостріший слух у порівнянні зі звичайними людьми.

- І нюх, тому ти добре готуєш, - додав із легкою усмішкою. - Твої сили проявилися, коли ти зустріла свого призначеного. Тобто мене. У всьому цьому одна нестиковка: мої бойові сили не оновилися. Це десятий пункт нашого списку.