Читати книгу - "Проти долі, Ерін Кас "

Зупиняюсь біля воріт й набираю її номер. Незручно буде явитись у гості без запрошення. А може, вона теж не сама, то буде дуже негарно.

— Я слухаю, — одразу чую її голос у слухавці.

— Діно, привіт. Не проти якщо я заїду?

— Тільки рада буду, — чую, що усміхається. — О котрій чекати?

— Та я, власне, вже під двором, — кажу, усміхнувшись.

— То чому не заходиш? Код забув?

— Незручно відволікати.

— Владе, я сама. По-іншому й не може бути.

Відхиляю виклик й виходжу з автомобіля. Рідкі колючі сніжинки потрапляють за комір пальта й лишають після себе неприємну вологу. Набираю код й заходжу на подвір’я. Бачу, що Діна вже відчинила двері й чекає на мене, тому поспішаю, щоб вона не мерзла.

— Привіт, — обіймаю й лишаю на щоці поцілунок.

— Давно не бачились, — усміхається жінка й пропускає мене всередину.

— Вибач, багато роботи.

— Я все прекрасно розумію. У тебе все гаразд?

— Нормально. Тільки що був у Андрія, виписав рецепт для гарної поведінки, — сідаю на диван у вітальні.

— Все так погано? — запитує схвильовано й сідає поряд.

— Андрій у своєму репертуарі. Вчитись не хоче, у квартирі безлад. Приїхав попередити, щоб ти не давала йому гроші, бо скоро сяде на шию й звісить ноги.

— Та він й не навідується до мене. Один раз був і то давно. А які гроші йому потрібні? Ти ж і так йому все оплачуєш, — дивується Діна.

— Ну, за його гульки та залицяння до дівчат я платити не збираюсь. Ми домовлялись, що він займатиметься розкруткою твого магазину.

— Ключове слово — домовлялись, — каже невдоволено й на обличчі чітко читається сум.

— Тому я його й попередив, щоб вчився дорослому життю.

— Його імпульсивність ні до чого хорошого не доведе.

— Так, — хочеться ще додати, що й спір на людей, але мовчу. Досі не можу повірити, що він заклався на Поліну.

— Дякую, Владе. Ти чудовий син. Тато пишався б тобою, — гірко всміхається.

— Діно… — думаю як краще сказати, — ти не втомилась бути наодинці з думками?

— Ні, — відповідає, не роздумуючи. — Інколи вони мене рятують. Коли згадую Сергія, відчуваю його присутність поряд. Наче він і досі мене оберігає, — на декілька секунд ми замовкаємо й кожен думає про одну й ту саму людину. — Але це не значить, що можна мене не відвідувати, бо я завжди тебе чекаю, — говорить вже веселіше. — Ходімо на кухню, вип’ємо чаю. У мене є чим тебе пригостити, — натякає на мою любов до солодкого.

Після спілкування з Діною, додому їду спокійний. Хвилювання минуло, вона гарно тримається. Шалений вечір з приємним завершенням. Хочу відпочити, втомився за весь тиждень, і за сьогодні теж. Впасти на ліжко й заснути міцно аж до завтрашнього ранку. Що я і роблю, тільки от заснути не вдається. Думки повертають мене у сьогоднішній вечір, до тієї, про кого не потрібно згадувати. Андрій сказав, що між ними нічого не було. Вона відмовила… Це ж треба. Невже ще залишись такі дівчата? І що ж в тобі такого особливого, Поліно, що думками я постійно повертаюсь до тебе?