Читати книгу - "Під прицілом італійської мафії, Еліс Кларк"

Глава 25. Стас. Ми вирішуємо, як діяти

Мене тривожить цей дзвінок, я дуже переживаю, але не хочу, щоб мої переживання ще сильніше напружили Алю. 

— Алю, тільки не панікуй. Будь поруч з людьми, не залишайся на самоті. Ну і не кидай слухавку, — кажу я, взуваючись. — Я залишу тебе на гучномовці до тих пір, поки не доїду до ресторану.

— Добре, — так само тихо каже вона. — Ну, Маріо відіслав мене на кухню, і сам спілкується з цими людьми, але здається, вони дуже невдоволені…

— Просто почекай на мене, нікуди не виходь з кухні, я буду скоро, обіцяю, — я вже сідаю в машину, і ставлю телефон на гучномовець. 

— Я не виходжу нікуди, але мені якось страшно, він сказав, що хтось може постраждати, — шепоче Аля. 

— Не бійся, я вже дуже скоро приїду, — кажу я, натискаючи на газ. 

Ми перекидуємось фразами весь час, поки я жену до ресторану. Коли вже зупиняюсь на парковці, то переставляю телефон в звичайний режим і прикладаю до вуха. 

— Зараз зайду всередину, — кажу я їй і йду до входу. — Ти все ще на кухні?

— Так, — вона вже говорить більш впевнено. — Все добре, але може тобі зайти через чорний хід, щоб ті, в залі, тебе не бачили? 

Я спочатку хочу сказати, що я нікого не боюсь, щоб робити подібне, але потім передумую, все ж, Алі і так страшно, неправильно лякати її ще більше.

— Добре, — кажу я врешті-решт. — Зараз буду шукати, де тут у вас чорний хід…

Я обходжу ресторанчик і бачу якусь дівчину в формі, яка палить біля чорного ходу. 

— Добрий день, — кажу італійською. — У вас сьогодні почала працювати моя дівчина, Аля. Вона попросила забрати її, можна, я увійду тут? Вона якраз на кухні.

— Добре, заходьте, але я проведу вас, — каже вона. — Стороннім на кухню без нагляду не можна.

— Домовились, — я киваю.

Дівчина теж киває і ми заходимо всередину, і буквально за пару секунд опиняємось на кухні і я бачу Алю.

Підходжу до неї і обіймаю:

— Я тут, — кажу тихо.

— Нарешті, — вона бере мене за руку. — Це просто жах, він скрізь переслідує мене. Певно, нам доведеться переїжджати…

— Може, я маю з ним поговорити? — кажу я. 

— Зараз їх там багато, — вона аж зіщулюється вся. — Не йди туди, Стасе. Взагалі краще не зв'язуватися з цим Альфонсо, він же мафіозі…

Я бачу, що їй страшно. З одного боку хочу сказати, що втікати — це не вихід, це тільки затягне справу, але з іншого розумію, що Алею зараз керує не здоровий глузд, а саме страх, і навряд зараз вона почує мене правильно. 

— Добре, давай зараз поїдемо додому, — кажу я. 

— Давай, — вона пригортається до мене. — Тільки зараз я попрошу когось передати Маріо, що я поїхала, щоб він не хвилювався, де я поділась.

— Добре, — я киваю. 

Вона підходить до одного з кухарів і щось йому тихо говорить, а потім повертається до мене.

— Мабуть, можна їхати, — каже, знову беручи мене за руку. 

— Добре, — я переплітаю наші пальці. — Алю, все буде добре, не переживай, — кажу я їй і веду її до чорного ходу. 

Вона киває, ми виходимо з ресторанчику і сідаємо в машину. Коли вже відʼїжджаємо, я знов дивлюсь на неї: 

— Як ти, мила? — питаю я. 

— Трохи злякалася, що вони можуть отак просто забрати мене і повезти кудись… Але в цілому я в нормі, — вона слабо усміхається. 

— Зараз приїдемо додому, я напою тебе чаєм, подивимось щось, добре? Не переживай, Ден же казав нам, з мафією краще не показувати слабину і не втікати, — нагадую я. 

— Тоді залишається хіба що нікуди не виходити з будинку, — зітхає вона. 

— Ну, ми можемо ходити в людні місця, чому ні? — я усміхаюсь, бажаючи підбадьорити її. — Щодо ресторану, якщо ти захочеш, я буду там в твою зміну. Якщо ти вирішиш продовжити там працювати. Якщо ні — це теж нормально. Роби так, як тобі буде найкомфортніше. 

— Я хотіла б там працювати, — каже вона, трохи подумавши. — Зрештою, я могла б попросити Маріо не ставити мене на місце офіціантки, щоб я працювала тільки на кухні... Та думаю, після сьогоднішнього дня він і сам дійде до такого висновку… І все ж мені буде спокійніше, якщо ти будеш десь поруч…

— Тоді так і зробимо, — відповідаю я. — Поки ти будеш працювати, я буду за ноутом, якраз маю одну ідейку, посиджу над нею.

— Добре, думаю, власник ресторану не буде проти…

— Ну, я буду щось замовляти, тож він не залишиться без прибутку, — я усміхаюсь. 

— Ну, тоді це те, що треба, — Аля видихає з полегшенням. — Думаю, всі будуть в результаті задоволені…

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно