Читати книгу - "Довга дорога до тебе (ч.3), Хелена Власенко"

 - Тобто нікого? - тупо, незадумуючись перепитала Дана.

 - Тобі потрібен ще хтось? - в'їдливо кинув їй Ян. - Наступного разу організую хоча б трійничок, щоб задовольнити твої збочені фантазії.

 Дана, ніяк не відреагувавши на огидні слова, швидко пройшла повз нього до виходу. Вона сіпнула двері на себе, але в ту ж мить ті гучно грюкнули в неї перед носом. Дана опинилась в кольці Янових рук. Дотик міцного тіла позаду вмить послав тілом знайому млосну слабкість, відгукуючись сп'янінням.

 - Ти впевнена, що хочеш піти? - тепле дихання обпалило щоку.

 - Відпусти мене, - слабо запротестувала Дана, тонучи в його обіймах. - Ти не маєш права мене тут силою тримати і нічого не можеш зробити - звільнення я не боюся.

 - Я не збираюся тебе звільняти і не збираюся тримати тут силою.

 Одною рукою він продовжував тримати двері, а другу вона відчула в себе на талії. Ян просунув долоню животом, міцніше притискаючи до себе і вириваючи з горла безпорадне схлипування. Рука поповзла догори і почала безжально-грубо зминати грудь. Дана вимучено і рвано задихала. Здатність мислити впала до нуля. 

 - Знаєш... - вкрадливо-тихо сказав їй на вухо, покусуючи мочку та до болю стискаючи в долоні її грудь, чим тільки посилював агонію. - Якщо ти зараз підеш - я тобі заплачу. Велику... велику суму.

 Він поцілував під вушком, спускаючись нижче шиєю. "Героїн" швидко розносився венами по тілу, підкоряючи собі свідомість.

 - Ти зможеш жити, як тобі заманеться, - продовжив він небезпечно-тихим голосом, від якого Дана тремтіла і переставала складно мислити.

 Несподівано вона відчула на вигині шиї несильний, гострий біль укусу і одночасно його рука опустилася вниз. Він грубо, крізь тканину спідниці заставив розсунути ноги та торкнувся місця, що до відчаю вимагало його уваги. Дана вимучено застогнала і подалася назад, впираючись попою в його тверду ерекцію в пошуку визволення.

 - В спальню, - скомандував владно, навіть не сумніваючись в її виборі. - Я за кілька хвилин прийду. Ти маєш бути гола.

 Ян різко відсторонився і пішов досередини номера, а далі вийшов на балкон. Дана відпустила поверхневе, рване дихання і кілька хвилин просто намагалася втриматись на ногах. Вона зараз могла без перешкод відчинити двері і спокійно піти з купою грошей "в кишені". 

 Це був єдино правильний вибір. 

 В сумочці завібрував телефон. Крістіан. Він вже не міг дочекатися і знову допитувався де вона і чи звільнилася швидше. Дана болісно заплющила очі, розуміючи, що вибір в неї один. Вона знову ввімкнула телефон і швидко написала йому повідомлення-заспокоєння.

 Ян завершив нагальний дзвінок, вернувся в номер і швидко випив пару склянок води. Похіть спалювала його. Йому не вдавалося справитися з нею і поки що доводилося іти в неї на повідку. Залишалося просто дочекатися перенасичення і тоді його відпустить. Зараз же доводилося користуватися тілом, якого нестямно хотіло його тіло. Факт, що вона так само хоче його тільки посилював безумство. Так, він був переконаний, що вона чекає на нього. Він відчував її.

 Ян пройшов коридором номера люкс і зайшов до спальні. Якусь мить він дивився в сторону ліжка поглядом, що зі сторони міг видатись байдужим, холодним і тільки маленька іскорка видавала нестримну пожежу всередині. Він потягнувся до манжета сорочки.

 - На коліна, - владно і тихо-гучно скомандував, неспішно розстібаючи ґудзики на рукавах.

 Дана виснажена, вимучена лежала на ліжку. Ян кудись вийшов, залишивши її саму в кімнаті. В неї навіть не знаходилось сил, щоб влягтися зручніше. Абсолютно розслаблене, втомлене, мов вичавлений лимон, тіло відмовлялося слухатися. За останні пару годин Ян вимучив її. Вона давно перестала лічити свої оргазми. Для неї все злилось в один суцільний, до болю блаженний стан і її крик, від якого починало поболювати горло. Мабуть, завтра вона не зможе нормально розмовляти.

 Дана важко піднялась і підсунулась трошки вище, щоб лягти головою на подушку і слабо-контрольованою рукою потягла покривало на себе. Непереборно хотілося спати.

 Вона вже майже задрімала, торкаючись сну, як несподівана невидима сила вирвала її з солодко-блаженного стану. Вона розплющила налиті свинцем повіки. Поряд стояв Ян. Вона зустрілася з його чорним поглядом і тривожні мурашки враз пробіглися тілом. Погляд її опустився нижче. Вид його повної, кам'яної ерекції вмить вибив з легень все повітря, змітаючи залишки сну переляком. Вона знову різко, благально глянула на нього.

 - Ні, будь ласка, - тихо видихнула.

 Він хижо посміхнувся, піднімаючи брову і схиляючи голову злегка вбік. Дана, з невідомо звідки назбираних сил, піднялася і сіла на ліжку. Серце шалено калатало.

 - Будь ласка, не треба, - знову просила вона, виставляючи руку перед собою. - Я не можу більше. Прошу тебе. Не можу...

 Ян не слухав. Він зробив крок в її напрямку. Дана відштовхнулася назад, намагаючись випросити в нього порятунку. Марно. Вона злякано скрикнула, коли він став коліном на край ліжка і матрас прогнувся під його вагою. Дана незграбно, путаючись ногами в покривалі, пробувала відштовхнутися на протилежну сторону великого ліжка, щоб далі зістрибнути на підлогу і втекти. Раптом щиколотки торкнувся міцний захват його долоні. Дана жалісно скривилася і спробувала вирвати ногу, хапаючись заразом руками краю ліжка.

 - Відпусти мене. Прошу тебе. Я не витримаю більше, - не припиняла благати вже зі сльозами безпорадності на очах. - Я не можу.

 Ян різко сіпнув за ногу і потягнув її до себе.

 - Можеш, - вироком звучав його голос.

 Слабкість в руках відіграла свою роль. Вона не змогла втриматися краю ліжка і потягнула за собою стиснуту в кулаках простинь. Ян підсунув під низ її живота подушку і накрив своїм тілом. Вона жалібно стогнала, пручалася, намагаючись вирватись. 

 І нажахалася. 

 Її злякав не він. Ні. Її до нестями злякала та руйнівна, первісна похіть, що заволоділа тілом попри все і неможливість справитися з нею.