Читати книгу - "Невермур. Випробування Морріґан Кроу"

«Не знаю…»

І, повагавшись іще хвилину, додала:

«…Поки що».

Через мить усі три запитання й відповіді зникли зі сторінок і їх замінило слово, написане великими зеленими буквами:

ДОПУЩЕНА

Морріґан міряла кроками вестибюль Дому Праудфутів. Близько третини кандидатів провалили письмовий іспит. Усіх інших поділили на менші групи й провели у кімнати, щоб чекати на наступну частину Книжкового Випробування.

У групі Морріґан був хлопчик, що обнімав коліна, притуливши їх до грудей, і гойдався туди-сюди, пара енергійних близнюків, які обмінювалися запитаннями й активно давали один одному п’ять. А ще дівчинка, яка важко опустилася на стілець, склавши руки.

Морріґан упізнала її. Це була подруга Ноель на Прийомі Дивообраних, яка постійно сміялася. Її чорне волосся було зібране в густий плетений вузол на потилиці. Вона дивилася на близнюків примруженими карими очима.

— Які три основні експортні продукти Верхньої Зеландії? — крикнув один із близнюків.

— Жадеїт, драконяча луска і вовна! — вигукнув другий. Вони дали один одному п’ять. Подруга Ноель кинула на них сердитий погляд.

У кімнату зайшла жінка з дощечкою. Її підбори цокали по дерев’яній підлозі, коли вона квапливо підійшла до групи дітей.

— Фіцвільям? Френсіс Джон Фіцвільям? — прочитала вона зі списку. Хлопчик у кутку підняв на неї погляд і проковтнув клубок у горлі. На його бровах з’явилися крапельки поту. Він непевно став на ноги і вийшов за нею з кімнати, вистукуючи пальцями по стегнах і втупившись у землю.

— Хто був першим невермурцем, який висадився на Місяць? — крикнув один із близнюків.

— Генерал-лейтенант Елізабет фон Келінґ! — відповів другий. Вони дали п’ять один одному. Дівчинка з косичками грізно сопіла.

Морріґан заплющила очі і спробувала зосередитись, щоб перелічити всі двадцять сім районів Невермура.

— Старе Місто, — прошепотіла вона сама собі, — Вік, Блоксем, Бетельгейзе, Маквері…

Вона могла зробити це. Вона була готова. Вона прочитала всі книжки з історії та географії, які тільки могла дістати, і змушувала Кеджері опитувати її знову й знову в ніч напередодні. Можливо, вона небагато знала про експортні товари Верхньої Зеландії (де б та Зеландія не була), але вона відчувала, що зараз знає достатньо про Невермур і Вільну Державу, щоб пройти наступне випробування.

— Дельфія, — продовжувала вона, дивлячись у стелю, — Ґровз та Альден, Дірінґ, Гайвол…

— Вони не питатимуть про населені пункти, — сказала подруга Ноель. Морріґан здивував її голос — нижчий і хрипкіший, ніж вона чекала. На Прийомі Дивообраних вона звучала, як утомлена гієна. — Кожен ідіот знає, як вони називаються. Ми вивчали це в початковій школі, заради всіх святих.

Морріґан не звертала на неї уваги.

— Покок, Фарнгам і Барнз, Родс-Вілідж, Тернерфілд…

— Ти глуха чи тупа? — спитала дівчинка.

— Де перетинаються часові зони Безіменного Королівства? — крикнув один із близнюків.

— У центрі Лісу Зів, П’ятий район Вільної Держави! — крикнув інший. Вони дали п’ять один одному.

Морріґан міцно заплющила очі й продовжила ходити по кімнаті.

— Блексток… ем… Белламі…

Її зупинила м’яка перешкода — людина. Дівчинка здивовано розплющила очі та побачила над собою жінку з дощечкою, яка дивилася на неї згори.

— Кроу?

Морріґан серйозно кивнула, розправила сукню та плечі і пішла за жінкою до зали співбесід. На половині шляху вона озирнулась і побачила, як подруга Ноель розмовляє з близнюками.

— Ви провалитесь, — казала вона їм своїм хрипким голосом. — Ви абсолютно не підготовані. Ви зовсім нічого не згадаєте. Ви ніколи не потрапите до Товариства. Можете йти додому прямо зараз.

Морріґан підвела погляд на жінку з дощечкою, щоб побачити, чи та повернеться і скаже щось, але її обличчя було порожнє й байдуже, ніби вона не почула жодного слова.

— Іди вперед, — сказала вона, легенько підштовхуючи Морріґан. — Вони чекають на тебе. Стань на хрестик.

Вища Рада Старійшин сиділа за столом у центрі порожньої зали. Коли Морріґан підійшла до них ближче, вони про щось тихо перемовлялися, пили воду й шурхотіли паперами.

— Міс Кроу, — сказала жінка з рідким, розтріпаним волоссям, Старійшина Квінн, поправляючи свої окуляри. — Хто керує Вільною Державою?

— Прем’єр-міністр Ґідеон Стід.

— Неправильно. Вільною Державою керують інновації, індустрія і жага до знань.

У Морріґан обірвалося серце, ніби вона пропустила сходинку. Вона тієї ж миті зрозуміла, що не готова до співбесіди, яку збиралися вести з нею Старійшини. Будь-які крихти впевненості, які в неї були раніше, тепер покинули її, і дівчинку охопив страх.

— Хто такий Ґідеон Стід? — запитав великий і незграбний Старійшина Еліот Саґа.

Морріґан завагалася.

— Він… він п-прем’єр-міністр. Хіба не так?

— Неправильно, — гримнув Старійшина Саґа. — Прем’єр-міністр Ґідеон Стід — це обраний демократичним шляхом керівник Вільної Держави, вартовий, якого люди призначили охороняти цінності, стандарти й свободи, які так важливі для нас.

— Але також він прем’єр-міністр, — наполягала Морріґан. Це було нечесно. Вона правильно відповіла на питання. — Ви просто дуже по-своєму це сказали.

Старійшини не звернули уваги на її протест.

— Як відрізнити справжню рослину підпалювачку звичайну від дерева, яке спеціально підпалили? — запитав Старійшина Гелікс Вонґ.

Вона добре знала відповідь.

— Від полум’я підпалювачки звичайної ніколи не буває диму.

— Неправильно, — сказав Старійшина Вонґ. — Підпалювачки звичайні вимерли. Будь-яке дерево, схоже на підпалювачку звичайну, — це дерево, яке спеціально підпалили, і воно має бути негайно погашене.

Морріґан тихо простогнала. Вона повинна була це передбачити. Звісно ж, вогнецвітних дерев більше не існує, Юпітер говорив про це! До того ж, в «Історії рослин Невермура» вона читала, що ніхто не бачив, як горять вогнецвіти, уже понад сто років. Вона відчула напад роздратування від такого хитрого запитання.

— Скільки років величному місту Невермур? — запитала Старійшина Квінн.

— Невермур заснували тисяча вісімсот дев’яносто один рік тому, під час Другої Пташиної Ери.

— Неправильно. Невермур давній, як зірки, свіжий, як білий сніг, і могутній, як грім.

— Та це ж неможливо! Як я повинна…

— Коли сталася Різанина на площі Відваги? — запитала Старійшина Квінн.

Морріґан уже почала була відповідати (Зима Дев’ята, Ера Східних Вітрів), коли їй дещо спало на думку. Вона зупинилась і трохи зачекала, щоб дати мозку сформулювати відповідь раніше, ніж вона її скаже вголос. Старійшини очікувально дивилися на неї.

«Не бійся змусити їх трохи зачекати».

— Різанина на площі Відваги, — затинаючись, почала вона, — сталась у… похмурий день.

Старійшини мовчали.

— Один із найпохмуріших днів в історії Невермура, — продовжила Морріґан. — День, коли… — Вона зробила паузу, поки її мозок відчайдушно підшукував слова. — День, коли жорстокість перемогла добро. День, коли в Невермурі запанувало зло і…