Читати книгу - "Подорожі Тобі Елліса, Arachne "

Після довгих годин блукання вузьким і темним тунелем, Тобі та його супутники нарешті досягли виходу. Слабке світло, яке вони помітили попереду, ставало все яскравішим, і врешті-решт вони опинилися перед вузькою тріщиною в скелі. Пробираючись крізь неї, вони відчули, як прохолодний вітерець лагідно торкнувся їхніх облич.

Коли вони вийшли назовні, перед ними відкрилася справді захоплююча картина. Вони стояли на невеликому майданчику, оточеному високими скелями, і перед ними простягалась долина, вкрита густими лісами та квітучими луками. Внизу, далеко внизу, срібляста стрічка річки звивалася серед зелених полів, а на горизонті виднілися величні гори, оповиті ранковим туманом.

Сонячне проміння, що пробивається крізь легкий серпанок, осяяло навколишній світ м'яким золотистим світлом. Лісові дерева, все ще вологі після нічної роси, блищали, немов усипані дорогоцінним камінням. Тихий шелест листя, спів птахів і дзвінкий сміх струмка, що біжить неподалік, створювали відчуття спокою та затишку.

На краю майданчика, неподалік них, стояв стародавній кедр із потужним стволом і густою кроною. Його гілки розкинулися над ними, створюючи природний навіс від сонячних променів. Кедр, здавалося, був свідком багатьох століть і зберігав у собі якусь містичну силу.

Тобі:

- Це просто неймовірно! - Вигукнув Тобі, обертаючись до своїх друзів. - Подивіться, яка краса!

Саманта:

— Я ніколи не бачила нічого подібного, — сказала Саманта, захоплена пишністю навколишнього краєвиду. — Це місце наче з іншої доби.

Габріель:

— Тут так спокійно та умиротворено. Начебто весь світ залишився позаду, - додав Габріель, прислухаючись до звуків природи.

Їх супроводжував лише один чернець, який знав дорогу і привів їх сюди. Він, здавалося, був знайомий із цими місцями і знав кожен камінь та стежку.

  Тобі:

— Скажіть, чернече, ми вже близько до храму? — спитав Тобі, вдивляючись у далечінь. — Скільки ще доведеться пройти?

Монах:

— Так, храм уже близько, — відповів монах, вказуючи на одну з гір. — Нам треба спуститись у цю долину і піднятися до того плато. Храм знаходиться прямо за ним. Але будьте обережні, шлях попереду не легкий.

Зібравшись із силами, вони почали спускатися схилом, насолоджуючись кожною хвилиною перебування в цьому прекрасному місці. Монах вів їх по прихованих стежках, відомих лише небагатьом, уникаючи небезпек і прихованих пасток.

Кенджі:

— Ми вже майже в цілі, — сказав Кенджі, міцно тримаючи катану напоготові. — Сподіваюся, храм та його секрети виправдають наші очікування.

Так, вони продовжували свій шлях, готові до нових випробувань, які чекають на них попереду.

ЗАСІДКА ДОРОГОЮ ДО ХРАМ 

На півдорозі до храму, коли Тобі та його супутники просувалися вузькою стежкою, раптом з-за дерев і скель вискочили озброєні люди. Це була група бандитів з Червоного Дракона, яку вела Якоб Бакстер, а попереду стояв Елліот Левіс, його обличчя перекручене гнівом.

Еліот:

— Де скарби? - кричав Елліот, його очі метали блискавки. - Ви обдурили мене! Де вони?!

Тобі:

- Ми їх не знайшли! - Відповів Тобі, намагаючись тримати голос впевненим. — Скарби лишилися там, де їх і поклали.

Наступної миті почалася запекла сутичка. Бандити Червоного Дракона атакували з різних боків, змушуючи Тобі, Кенджі та його братів відчайдушно захищатись. Саманта та Габріель, які їх супроводжували, намагалися триматися позаду, але навіть їм доводилося відбиватися від нападників.

Кенджі:

— Тримайтеся разом! - крикнув Кенджі, оголюючи катану. - Ми впораємося!

Саманта:

- Допоможіть! - Закричала Саманта, коли один із бандитів спробував схопити її. — Вони нас оточили!

Габріель:

- Назад! - Габріель бився, захищаючи Саманту, але сили явно були нерівні. — Ми не можемо їх утримати!

Коли здавалося, що їм не впоратися з цілою групою бандитів, сталося справжнє диво. Раптом з-за дерев почулися звуки кроків, і на допомогу прийшло кілька ченців із храму Коя. Вони, озброєні палицями й раптово виникли з лісу, почали атакувати бандитів із тилу, вносячи хаос у їхні лави.

Монах Храму Коя:

- Захищайтесь! Ми з вами! — кричав один із ченців, розмахуючи своєю палицею і відкидаючи нападників назад.

А потім, наче сама доля втрутилася, до них приєдналася група чоловіків із клану Ямато Акінави. Вони прийшли з вершини стежки, їхні катани виблискують на сонці. Разом з ними був Міата, Хранитель храму Ямато, який зберігав катану, подаровану Тобі.

Міата:

- Тобі Елліс! - голосно оголосив Міата, підходячи ближче. - Ми прийшли допомогти тобі! Ти не один!

З підкріпленням з ченців та воїнів Ямато, сили Тобі та його друзів отримали значне посилення. Вони зуміли переламати перебіг битви. Елліот та його люди, розуміючи, що перевага вже не на їхньому боці, почали відступати.

Тобі:

— Ідіть! - крикнув Тобі, тримаючи катану напоготові. — Ідіть, поки що можете!

Якоб:

— Вони надто сильні! — крикнув один із бандитів, відступаючи. - Ми не впораємося з ними!

Нарешті, зрозумівши, що їм не подолати такого опору, Елліот скомандував своїм людям відступити. Бандити Червоного Дракона почали швидко ретируватися, залишивши поле битви за Тобі та його союзниками.

Еліот:

- Ми повернемось! - прокричав Елліот, його обличчя перекосилося від люті. - Це ще не кінець!

Коли бій завершився, Тобі та його друзі важко дихали, але були сповнені подяки за несподівану допомогу.

Тобі:

- Дякую вам всім! — сказав Тобі, звертаючись до ченців та воїнів Ямато. — Без вашої допомоги ми б не впоралися.

Кенджі: