Читати книгу - "Гелтер Скелтер"

Справа, якою він займався, настільки захопила Мафіна, що він навіть не привітався з сусідом по-людськи. Буркнувши щось на кшталт «Це ти?», він одразу ж повернувся до свого блокнота, що лежав поруч із ноутбуком.

Отямився Мафін лише тоді, коли Макс, зітхнувши, заходився прибирати наслідки його бурхливої діяльності.

– Даруй за гармидер,– пробурмотів приятель.– Маю купу невідкладних справ…

Він всівся за стіл, подивився на здивовану Максову фізіономію й вимовив:

– Поки тебе не було, у нас тут багато чого сталося…

Здавалося, Мафіну справді було що розповісти. Про це свідчив знайомий вогник у його очах.

– Мене не було лише два дні,– зауважив Макс, знизавши плечима.

Водночас він міркував, із чого почати прибирання: із миття посуду, підмітання долівки чи з виклику співробітників райсанстанції. Бо хтозна, яка холера могла оселитися на Мафінових покидьках.

– То що тут могло статися? – байдуже спитав він, дивлячись, як приятель нетерпляче совається на стільці.

– О, багато чого!

Мафін підвівся, його очі запалали ще дужче. Макс те полум’я добре знав, позаяк спостерігав його щоразу, коли приятеля охоплювала лихоманка з приводу якихось «надсекретних матеріалів», оприлюднених у Світовому Павутинні. Щось на кшталт одкровень чергового втікача з військових лабораторій НАТО, де «жорстокі нелюди-вчені експериментують із новітньою біологічною зброєю».

– Ти згоден, що останні півтора місяця у нас склалися досить нестандартно? А тобі не здається, що все це почалося з вечірки, на якій другокурсники відзначали свій «екватор»? – Мафін уважно подивився на приятеля.

– Ні,– відповів той.– Мені якось не до цього.

– От і я кажу,– замислено протягнув Мафін.– Вечірка тут справді ні до чого, бо справа, перш за все, у тому, що ми робили перед дзеркалом у двісті сімнадцятій. Пам’ятаєш?

Його обличчя напружилося, ніби він намагався уявити всі подробиці скоєного. Потім додав:

– Це те, що справді має значення. Ну ж бо, спробуй згадати!

Він потягнувся за пляшкою води, і Макс тільки зараз помітив, що приятель не в шортах, а в трусах із малюнком на сідницях – листям коноплі.

– Гаразд, я коротко… У нас тут ось що… Пам’ятаєш, як ми з Сергієм сиділи в «Cat-n-roll» після вечірки? Саме тоді він уперше повідомив, що виграв той клятий «MacBook», про який згадував перед дзеркалом. І його бажання здійснилося.– Мафін утупив очі в Макса.– Проте це не все. Лана так само забажала сесію на «відмінно». І склала її саме так. А отже…

– Тут є нюанси,– перебив Макс,– тому що…

– Що «тому що»? – Остап не дав йому договорити. Він, вочевидь, жив із цими думками не перший день.– Тому що вона з тією старою сракою Чигиринським? Це не має значення. Байдуже, як саме воно склалося. Зрозумій головне: Ланине бажання здійснилося. Тямиш? Може, скажеш, теж збіг?

Спідлоба дивлячись на Мафіна, Макс нічого не відповів.

– Ну гаразд,– здався той і демонстративно підняв руки вгору.– Хай збіг, хоча два збіги за такий короткий проміжок часу, це надто дивно.– Він раптом знову пішов в атаку.– Але що тоді скажеш про Дару з Богданом? Га? Яка ймовірність того, щоб забажати власне житло й отримати його менше ніж за місяць? Та й взагалі отримати? Це тобі не конкурс у соцмережі, не «добродій» на чолі кафедри.

– Узагалі-то вони його придбали,– заперечив Макс.– Себто не вони, а Богданові батьки. Чи не так?

– Міркую ширше, Максе! Ширше!

Мафін починав дратуватися – як завжди, коли хтось не дослухався до його аргументів.

– Вони забажали одне й те саме! І ось Богдан ні з того ні з сього знаходить можливість переїхати в нову квартиру на дуже крутих умовах. Тобто їхнє бажання теж здійснюється, ось у чому заковика. По факту: вони висловили бажання і отримали те, що забажали. А яким чином – то справа десята.

– Добре,– зітхнув Макс.– І що ж далі?

– А далі Сергій помер.– Остап не забарився з відповіддю ані на мить, рубонув, наче тільки того й чекав.– Слідство дійшло висновку: самогубство. І досі багато хто впевнений, що це так і є.– Він відвернувся до вікна.– А насправді все це – лайно собаче. Ми з тобою добре знаємо, яким він був. І не лише ми. Усі в курсі, які у нього були мрії та амбіції, плани на майбутнє, і все таке…

– На жаль, так часто буває,– обережно вимовив Макс.– Віку собі вкорочують ті, хто завжди був «хорошим другом», «хорошим братом», «життєрадісним і дуже чемним сусідом»… Не знаю. Але є такий факт.

– Думай як хочеш, але Лана через це не спить ночами.– Мафін знову зосереджено подивився на Макса.– Дарі дошкуляють кошмари. Алекс взагалі заліг на дно. Я розмовляв із дівчатами, точніше, вони самі на мене вийшли. Хоча по правді, я збирався зробити те саме, але трохи згодом, бо мав ще одну справу.

– Яку справу?

– Досить нестандартну. Тож тепер маю що сказати. І думаю, що нам треба зібратися і дещо обміркувати.

Мафін сів на ліжко, кивнувши на блокнот і ноутбук, що лежали поруч.

– Маю підозри, що наші життя – всі! – у небезпеці. Над нами тяжіє реальна загроза. І якщо це дійсно так, то Знайда був лише першим у списку. Можеш не вірити, але подивись, що я накопав!

Він потягнувся до ноутбука й відкрив збережену в браузері закладку. Поглянувши на екран, Макс побачив ту ж таки темряву, черепи зі свічками, павутиння з павуками і невеличкий текст. Судячи з назви, саме він колись так зачепив його приятеля.

– Цікаво,– погодився Макс за півтори-дві хвилини, прочитавши викладене на сторінці.– Тільки там про смерть жодного слова. Чи я щось прогавив, Остапе?

– Кажу ж: мисли ширше, Максе,– знову нагадав Мафін.– Тобі вся ця історія нічого часом не нагадує? – Він зітхнув і вкотре подивився у вікно.– Ні, мені одному думати про це просто несила. Конче необхідно поділитися з кимось, бо я точно з глузду з’їду…

20

АЛЕКС. КОХАННЯ З АЛКОГОЛЕМ

Тричі вимовлена Алексом Савицьким спросоння брудна лайка зруйнувала тишу в кімнаті гуртожитку. Чи не всю ніч тут панував спокій, наче в якійсь глибокій печері, де єдиним джерелом звуків є шелестіння крил кажанів, що повертаються сюди днювати. Благословенне умиротворіння було остаточно порушене.

Перший пасаж, вимовлений досить стримано, висловлював лише відверте невдоволення якістю життя і був пов’язаний із шаленим дзвоном