Читати книгу - "Криміналістична тактика і методика розслідування окремих видів злочинів"

Контактне застосування технічних засобів потребує обов’язкового розміщення датчиків на тілі, що суперечить принципу недоторканності особи. Тому використання таких технічних засобів суперечить принципу недоторканності особи і їх використання має бути обумовлено в законі.

Безконтактне застосування технічних засобів не потребує розміщення датчиків на тілі особистого джерела. Тому їх застосування безпосередньо не порушує принципу недоторканності особи і не порушує цілісності речового джерела. Звідси випливає, що зняття інформації з джерела допустиме, але використання її в доказуванні повинно бути обумовлено в законі.

Суб’єктом застосування технічних засобів у кримінальному судочинстві є його учасники, оскільки вони беруть участь у процесі доказування і здійснюють виявлення, збирання, дослідження, оцінювання і використання криміналістичної інформації. Однак через їхнє неоднакове процесуальне становище форми і межі використання ними методів і технічних засобів криміналістичної техніки різняться. Для дізнавача і слідчого, прокурора і судді вони є знаряддями пошуку, встановлення джерел інформації та її одержання і документування. В межах, визначених законом, вони мають право використовувати їх безпосередньо (ст. 114 КПК України) або опосередковано, застосовуючи для цього спеціальні знання спеціаліста (ст. 1281 КПК України).

Безпосередньо технічні засоби слідчий, дізнавач, прокурор, суд застосовують в основному для виявлення, фіксації і попереднього дослідження. Наприклад, слідчий або суддя може при виконанні процесуальних дій використовувати криміналістичні засоби (наприклад, УФО, ЕОП та ін.) для виявлення слідів витравляння в документі, для дослідження мікрочасток з одягу потерпілого і знаходження незгорілих порошинок тощо. Якщо результати безпосереднього застосування технічних засобів під час слідчої дії будуть відображені в її протоколі, то вони набувають процесуального значення джерела доказів. Інші учасники процесу можуть використовувати технічні засоби для виявлення, фіксації і подання доказів згідно із законом. Однак найчастіше вони доручають цю функцію адвокату. Останній на досудовому слідстві і в суді має право використовувати науково-технічні засоби для збирання доказів (ст. 6 Закону “Про адвокатуру України”).

В. Арсеньєв та інші автори вважають, що законодавець допускає дві форми використання спеціальних знань: участь спеціаліста у слідчих діях і в суді; призначення і здійснення судової експертизи. Г Зуйков вирізняє п’ять форм: безпосереднє застосування спеціальних знань слідчим; призначення експертиз; призначення ревізій; консультаційна допомога спеціаліста без залучення його до безпосередньої участі в слідчих діях; участь спеціаліста в слідчих діях.

В. Шиканов, на відміну від вищезазначених авторів, поряд з поняттям “процесуальна форма” вводить поняття діапазону, сфер і процесуальних рівнів застосування спеціальних знань у кримінальному судочинстві. Ця проблема знайшла відображення в працях В. Бахіна, В. Гончаренка, Н. Клименко, М. Салтевського, М. Селіванова та інших. На наш погляд, це питання найбільш повно і ґрунтовно висвітлене в працях В. Лисиченка та В. Циркаля.

На основі аналізу викладених у спеціальній літературі точок зору та узагальнення матеріалів практики ці автори дійшли висновку, що при розслідуванні злочинів основними формами застосування спеціальних знань, а також наукових методів і технічних засобів є такі:

• безпосереднє використання їх слідчим, прокурором (у тому числі криміналістом) і складом суду при виконанні своїх процесуальних функцій збирання, дослідження і оцінки доказів (ст. 22, 66, 67 та інші КПК України);

• участь спеціалістів при проведенні слідчих дій (ст. 128, 1281, 168, 169, 191, 192 та інші КПК України);

• призначення і здійснення судових експертиз (ст. 75, 76, 196, 198, 201-205 КПК України).

При виконанні слідчих дій спеціаліст виступає у ролі наукового консультанта, який являє собою джерело таких знань і навичок, що не належать до професійних знань слідчого. Тому спеціаліст здебільшого здійснює допоміжну консультаційну функцію і практичне застосування методів і засобів. Однак у кримінальному судочинстві склалася така практика використання спеціаліста, що він найчастіше застосовує звичайну криміналістичну техніку, бо краще володіє нею. З появою нової процесуальної фігури — “помічник слідчого” — функції спеціаліста зазвичай змінюються, наприклад, використання криміналістичної й оперативної техніки передається помічнику слідчого.

Помічник слідчого — це особа, яку наділено певними повноваженнями і яка допомагає слідчому виконувати свої професійні функції. Він постійно разом зі слідчим виконує організаційні, розшукові, слідчі дії з розслідування і попередження злочинів. Тому помічник бере участь у діяльності слідчого на всіх стадіях досудового слідства, а не тільки при проведенні слідчих дій і застосуванні технічних засобів. При підготовці до слідчих дій помічник може:

• підібрати і підготувати необхідні технічні засоби — документи, об’єкти і матеріали, забезпечити засобами зв’язку і транспорту тощо;

• створити умови для проведення слідчих дій;

• вибрати найраціональніші тактичні прийоми виконання слідчих дій;

• підготувати необхідні процесуальні документи;

• викликати свідків, потерпілих, запросити понятих, спеціаліста;

• витребувати документи, предмети — джерела інформації тощо.

При проведенні слідчих дій помічник зобов’язаний:

• за вказівкою слідчого застосувати пошукові й інші види технічних засобів (наприклад, виявлення і фіксації чи вилучення доказів);

• звертати увагу слідчого на обставини, пов’язані з виявленням, фіксацією слідів злочину;

• за дорученням слідчого здійснювати протоколювання, звукозапис, фото- і кінозйомку, відеозапис.

На заключній стадії розслідування помічник бере участь у оформленні кримінальної справи, ознайомленні учасників відповідно до ст. 217-219 КПК України з матеріалами кримінальної справи. Отже, помічник — це посадова особа, що постійно працює зі слідчим і допомагає йому виконувати свої професійні функції. Помічник не підміняє слідчого, а тільки робить його працю продуктивнішою та ефективнішою.

Межі допустимості використання технічних засобів — це просторові чи часові обмеження для конкретної соціальної діяльності та її засобів, у тому числі і при виявленні, збиранні криміналістичної інформації технічними засобами на досудовому слідстві.

Об’єктивна закономірність, що лежить в основі технічного засобу, який використовується в процесуальній діяльності, визначає його цільове призначення і дає змогу класифікувати технічні засоби взагалі та криміналістичні зокрема. Разом з тим межі використання технічних засобів залежать не тільки від цільового призначення засобу, а й від можливості їх застосування для досягнення практичного результату.

Глибину дослідження визначають можливості технічного засобу, тобто межі, у яких застосування технічного засобу є ефективним, а отримані результати — об’єктивними (наприклад, за допомогою оптичного мікроскопа неможливо отримати інформацію про будову об’єкта на молекулярному рівні, для цього необхідний електронний мікроскоп).

Точність дослідження з допомогою технічних засобів — це ступінь наближення істинного значення процесу, предмета, речовини до його номінального значення. Точність відображає характер вимірювання, тобто ступінь наближення отриманих результатів до істинного значення вимірюваної величини. Ця характеристика лежить в основі класифікації технічних засобів за класами точності. Клас точності визначає межі похибок, що допускаються державними стандартами, наприклад, межі точності зважування на пружинних, механічних і електронних вагах, визначення об’єму певним методом, точність обробки поверхні, обчислення