Читати книгу - "Людина розумна"

Наприклад, щоби перестати вірити в компанію «Пежо», потрібно уявляти щось потужніше, на кшталт французької правової системи. Щоби перестати вірити у французьку правову систему, потрібно уявляти щось потужніше, на кшталт французької держави. А якщо ми забажаємо перестати вірити в неї також, нам доведеться уявляти щось іще потужніше.

Виходу з уявного порядку немає. Коли ми руйнуємо стіни нашої в’язниці та біжимо до свободи, то фактично потрапляємо лише в просторіший двір для прогулянок більшої в’язниці.

7. Перевантаження пам’яті

Еволюція не наділила людей здатністю грати у футбол. Щоправда, вона дала ноги, аби бити по м’ячу, лікті, щоби підігрувати собі, коли не бачить суддя, та роти, аби сваритися, але все це дає можливість нам лише практикуватися в штрафних ударах самостійно. Щоб включитися в гру з незнайомцями, яких ми зустрінемо на шкільному подвір’ї в певний день, ми не тільки маємо працювати разом з десятьма товаришами по команді, яких, можливо, ніколи раніше не бачили. Потрібно також знати, що одинадцять гравців команди супротивника грають за тими самими правилами. Інші тварини, які зустрічають незнайомців ритуальною агресією, роблять так переважно інстинктивно – цуценята по всьому світі мають правила бійки, міцно вмонтовані в їхні гени. Але підлітки не мають спеціальних генів для футболу. Проте вони можуть грати із геть незнайомими людьми, бо всі вони засвоїли однаковий набір ідей щодо футболу. Ці ідеї є цілком вигаданими, але якщо всі їх поділяють, ми всі можемо грати в цю гру.

Те саме більшою мірою справедливо для царств, церков та торговельних зв’язків, лише з однією важливою різницею. Правила футболу відносно прості та чіткі, що дуже нагадує правила, потрібні для співпраці в групі мисливців-збирачів або невеликому селі. Кожен гравець може легко зберігати їх у своєму мозку, і там усе одно залишатиметься місце для пісень, образів та переліку покупок. Але великі системи співпраці, що включають в себе не двадцять двох, а тисячі чи навіть мільйони людей, потребують обробки та зберігання величезних обсягів інформації, значно більше, ніж може вмістити та обробити мозок будь-якої однієї людини.

Великі суспільства, виявлені в деяких інших видів, таких як мурахи та бджоли, є стабільними та гнучкими тому, що більшість інформації, потрібної для їх підтримки, закодовано в геномі. Личинка самиці медоносної бджоли, наприклад, може вирости в матку або робочу бджолу, залежно від їжі, якою харчується. Її ДНК програмує необхідні лінії поведінки для обох ролей – чи то королівський етикет, чи то пролетарська старанність. Вулики можуть бути дуже складними соціальними структурами, що вміщують багато різних видів робочих бджіл, наприклад збирачок нектару, годувальниць та прибиральниць. Але поки що дослідники не зуміли виявити бджіл-юристів. Бджолам не потрібні юристи, бо не існує жодної небезпеки, що вони можуть спробувати якось обійти конституцію вулика, відмовивши прибиральницям у їхніх правах на життя, свободу та прагнення до щастя.

А от люди чинять так постійно. Через те, що соціальний лад розумних є уявним, люди не здатні зберігати важливу для бігу інформацію, просто роблячи копії своєї ДНК та передаючи їх потомству. Для підтримки законів, звичаїв, процедур та манер потрібні свідомі зусилля, інакше соціальний лад швидко зазнає краху. Приміром, правитель Хаммурапі постановив, що люди діляться на знать, міщан та рабів. Це не є природним поділом – жодних його слідів у людському геномі немає. Якби вавилоняни не зуміли запам’ятати цю «істину», їхнє суспільство могло би припинити своє функціонування. Так само, коли Хаммурапі передав свою ДНК потомству, це не закодувало його постанову про те, що знатний чоловік, який убив міщанку, заплатить тридцять шекелів срібла. Хаммурапі довелося спеціально проінструктувати своїх синів щодо законів його імперії, а потім його сини та онуки мали зробити те саме.

Імперії генерують величезні обсяги інформації. Крім законів, вони мають також вести записи щодо товарообігу й податків, облік військових припасів та торговельних суден, календарі свят та перемог. Протягом мільйонів років люди зберігали інформацію в єдиному місці – своїх мізках. На жаль, людський мозок не є добрим пристроєм для зберігання баз даних імперського розміру. На те є три основні причини.

По-перше, його місткість обмежена. Дійсно, деякі люди мають дивовижну пам’ять, а в давні часи були навіть професійні запам’ятовувачі, які могли зберігати у своїх головах топографічні дані цілих провінцій та кодекси законів цілих держав. Однак існує межа, подолати яку не здатні навіть найкращі майстри запам’ятовування. Якийсь адвокат може знати напам’ять увесь кодекс законів штату Массачусетс, але аж ніяк не деталі кожного процесу, що мав там місце, починаючи з судів над відьмами в Салемі.

По-друге, люди помирають, і їхні мізки помирають разом із ними. Будь-яка інформація, збережена в мозку окремої людини, буде стерта менш ніж через століття. Можливо, звичайно, передавати спогади від одного мозку до іншого, але після кількох таких передач інформація має тенденцію викривлятися або втрачатися.

По-третє, найважливішим є те, що людський мозок пристосований для зберігання та обробки лише конкретних типів інформації. Щоби вижити, давні мисливці-збирачі мали пам’ятати форми, якості та схеми поведінки тисяч видів рослин і тварин. Вони мали пам’ятати, що зморшкуватий жовтий гриб, що росте восени під в’язом, найпевніше, є отруйним, тоді як схожий на нього гриб, який росте взимку під дубом, добре допомагає від болю в шлунку. Мисливці-збирачі також мали враховувати думку та стосунки кількох десятків членів своєї групи. Якщо Люсі потребувала допомоги якогось члена групи, щоби припинити переслідування з боку Джона, для неї було важливо пам’ятати, що минулого тижня Джон посварився з Мері, а тому вона цілком може стати її завзятою союзницею. Відповідно, еволюційні тиски адаптували людський мозок для зберігання величезних обсягів ботанічної, зоологічної, топографічної та соціальної інформації.

Але, коли на початку Сільськогосподарської революції почали з’являтися особливо складні суспільства, життєво важливим став абсолютно новий тип інформації – числа. Мисливцям-збирачам ніколи не доводилося мати справу з великими обсягами математичних даних. Нікому з них не треба було пам’ятати, скажімо, кількість плодів на кожному дереві в лісі. Тому людські мізки не адаптувалися для зберігання та обробки чисел. Але для підтримки функціонування великого царства математичні дані були життєво необхідними. Видавати закони та розповідати історії про богів-охоронців було замало. Треба було ще збирати податки. А щоб оподатковувати сотні тисяч людей, важливо було збирати дані про їхні прибутки та майно; дані про внесені платежі; дані про заборгованості, борги та штрафи; дані про знижки та пільги. Усе це складалось у мільйони біт інформації, які треба зберігати та обробляти. Без