Читати книгу - "Третя світова: Битва за Україну"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Тимошенко вирішила стояти до кінця у розпочатій нею кампанії «Контрабанді — стоп». Головним завданням кампанії стало виведення з тіні олігархічного бізнесу, який не платить державі податки, що зачепило не тільки великі, а й середні (в основному посередницькі) компанії. Особливо жорстока боротьба розгорнулась навколо масової реприватизації трьох тисяч підприємств, привласнених колишньою владою за допомогою корупційних схем. В результаті програма перегляду приватизаційних рішень старої влади та масова реприватизація власності були зірвані. Найгучнішим, та й, мабуть, єдиним масштабним переглядом, здійсненим за наполяганням Тимошенко, стала реприватизація одного з найбільших металургійних комбінатів «Криворіжсталь». Комбінат був придбаний за досить низькою ціною — 800 млн доларів — компанією «Інтерпайп» Віктора Пінчука, зятя тодішнього президента України Леоніда Кучми. Заявивши, що приватизацію провели з порушеннями встановлених норм, уряд Ющенка-Тимошенко оголосив новий тендер і перепродав комбінат за 4,8 млрд доларів англійському металургійному магнату індійського походження Лакшмі Мітталу. Гроші від цієї угоди надійшли до української казни.
Відкритим залишалося питання про реприватизацію інших великих підприємств, що належали фінансово-промисловим групам Ріната Ахметова та Віктора Пінчука[34]. Розпочалося протистояння між великим бізнесом і урядом Тимошенко, що доходило до відвертого саботажу. В країні штучно організували цукрову та бензинову кризи. Ціни підскочили на 50 %. Тимошенко не відступила, бензиново-цукровий заколот подолали рішучими діями її уряду. Протистояння продовжувалося. У червні 2005 року для заспокоєння фінансово-промислових кіл України Ющенко, Тимошенко та спікер парламенту В. Литвин підписали меморандум про гарантії прав власності та забезпечення законності для їх реалізації. Окрім того, на засіданні РНБО (очолюваної бізнесменом Порошенком), президент Ющенко розкритикував Тимошенко за «масштабну реприватизацію» та тиск на оптових продавців бензину. Розпочався відкритий конфлікт між Тимошенко та Порошенком, який планував зайняти місце прем’єр-міністра після її відставки.
Це був далеко не єдиний фронт боротьби Леді Ю. Вона оголосила ще одну війну: найперше російським нафтовим компаніям «Лукойл», «ТНК-ВР» та «Татнафта», які контролювали внутрішній ринок нафтопродуктів на Україні. Реекспорт російської нафти з території України заборонили (що викликало незадоволення міністра юстиції, українця американського походження Романа Зварича, який подав у відставку). Розпочався адміністративний тиск українського уряду на російські нафтові компанії, що контролювали нафтопереробні заводи (НПЗ), які постачали нафтопродукти до України.
Щоби не залежати від російських НПЗ, Тимошенко запропонувала створити нові державні автозаправні станції (АЗС), побудувати свій НПЗ в Одеському порту й переробляти там нафту. Для цього нафту планували закуповувати в близькосхідних та інших країнах, причому поставки Україною неросійської нафти Тимошенко пропонувала значно збільшити. Ці наміри заблокував особисто президент Ющенко, що втрутився в конфлікт та видав указ про скасування державного регулювання цін на нафтопродукти. Рішення глави держави звело нанівець боротьбу Тимошенко з російськими нафтопереробними компаніями в Україні.
Хоча під час святкування Дня незалежності України 24 серпня 2005 року Ющенко заявив, що уряд Тимошенко є найбільш успішним за всі роки незалежності країни, тліючий конфлікт між трьома центрами влади — Ющенко, Тимошенко та Порошенко — все істотніше давав про себе знати. Ющенко негласно доручив Порошенкові опікуватися міждержавною двосторонньою українсько-російською комісію, створеною за ініціативою Ющенка та Путіна. Президент заявив, що саме РНБО (а не уряд) має стати «єдиним місцем, де будуть ухвалюватися стратегічні рішення». Таким чином, Ющенко делегував низку ключових повноважень, що раніше належали прем'єр-міністру та секретареві РНБО.
Публічно Ющенко категорично заперечував ймовірність того, що цей конфлікт може призвести до відставки прем'єр-міністра або всього уряду. Проте ця відставка відбулася. Напозір її викликала абсолютно відсторонена подія. Несподівано й демонстративно у відставку подав державний секретар України Олександр Зінченко. На зібраній ним прес-конференції Зінченко виступив зі звинуваченнями в корупції проти низки членів команди президента Ющенка, а Петра Порошенка звинуватив мало не в змові. «Більшість українців не розуміють, що відбувається в країні, — сказав тоді Зінченко. — В оточенні президента достатньо порядних людей, але невелика група авантюристів-політиків намагається скористатися досягненнями Помаранчевої революції… Секретар РНБО Петро Порошенко, перший помічник президента Олександр Третьяков, депутат Микола Мартиненко та кілька їхніх партнерів реалізують сценарій використання влади у власних цілях… Порошенко незаконно впливає на суддів, систематично користується телефонним правом, «кришує» хабарництво на митниці й змушує представників бізнесу ділитися з ним прибутками та активами… У своїх діях Порошенко прикривається ім'ям президента. Саме прикривається, оскільки президент не давав йому таких повноважень».
Всі обвинувачення на свою адресу Порошенко категорично відкидав:
«Я б хотів почути хоча би один конкретний факт відносно хоча б одного прізвища, які було названі. Будуть факти — ми проведемо розслідування. Проте такий факт не названий!.. Я б дуже хотів звернутися до суду». До суду Порошенко не звернувся. Також він стверджував, що у президента до нього немає жодних претензій, й особисто Зінченко раніше ніколи не говорив про якісь претензії на його адресу.
«Я думаю, Зінченко обманює, стверджуючи, що він протягом двох-трьох місяців повідомляв щось таке президенту, — стверджував голова РНБО. — Єдине, стосовно чого у нас траплялись розбіжності із Зінченком, це те, що Секретаріат президента до цього часу керує правоохоронними органами України. Я пропонував держсекретареві вирішити цю проблему, проте не отримав підтримки».
Порошенко визнав тільки те, що боровся проти примусової реприватизації Нікопольського феросплавного заводу: «Я вважаю, що Нікопольський феросплавний повинен стати власністю приватної структури. Проте це моя позиція як представника влади: я вважаю, що ті збитки, які країна понесла в результаті реприватизації, набагато перевищують отриманий дохід»[35].
Проте 8 вересня 2005 року у зв’язку з розпочатими урядовими розслідуваннями обвинувачень висунутих Зінченком, Порошенко подав у відставку з посади голови РНБО: «Я розумію, що моє перебування на посаді секретаря Ради національної безпеки України може розцінюватися як можливий тиск на хід розслідування. Також для попередження появи спекулятивних заяв про використання мною службових повноважень для впливу на ведення прозорого та об’єктивного розслідування я прийняв рішення й вчора подав президенту України свою заяву про відставку з посади секретаря Ради національної безпеки та оборони України». Того ж дня Верховна Рада України 269-ма голосами «за» позбавила його як голову виконавчої влади депутатської недоторканості, а Служба безпеки України розпочала розслідування щодо обвинувачень у корупції Порошенка, першого помічника президента Олександра Третьякова, керівника парламентської фракції «Наша Україна» Миколи Мартиненка та низки інших високопоставлених посадових осіб.
В результаті скандалу Ющенко того ж 8 вересня 2005 відправив уряд Тимошенко у відставку. Наступного дня провідні ЗМІ світу присвятили цій
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Третя світова: Битва за Україну», після закриття браузера.