Читати книгу - "Джек Лондон. Твори у 12 томах. Том 09"

що для кожної він добра партія. Не диво, що дівчата за ним бігають. Він скоряє не тільки жінок, а й чоловіків. Чоловіки його люблять. Берт Вонгоп мало не закоханий у нього. Вона згадала п’яного різника в ресторані Візл-парку, що підійшов до їхнього столу й перепросив Біла, згадала ірландця, що одразу притих, коли дізнався, з ким має справу.

«Певно, дуже розбещений хлопець», — не раз уперто наверталася їй думка, та Сексон відганяла її: ні, це несправедливо! Він був такий м’який і гречний, але разом із тим нестерпно загайний. Сам він ні до кого не чіплявся, хоч був найдужчий з усіх парубків. Сексон усе не могла забути історії з Лілі Сендерсон. Лілі його не цікавила, тим-то він і не став між нею та Батчем і відразу вступився. Берт, наприклад, ніколи б так не повівся, хоч би з простого зухвальства. Зчинилася б бійка, хлопці поворогували б, а Лілі яка від цього полегкість? А ось Біллі вчинив саме так, як слід, і зробив це з притаманною йому незворушністю, аби нікого не образити. Від цього він ставав для Сексон все більш жаданий і все менш приступний.

Кінець кінцем вона придбала ще одну пару шовкових панчішок, які кілька тижнів була вагалася купувати, а ніч проти середи просиділа, куняючи над шиттям нової блузки, і раз у раз чула Сарине бурчання, що вона так багато переводить газу.

На Оріндорському балі у середу ввечері далеко не все їй було приємне. Сексон прикро було дивитись, як безсоромно дівчата запобігали перед Білом, а його привітність до них аж дратувала її. Проте вона мусила визнати, що Біллі зовсім не допікав до серця іншим хлопцям так, як допікали їй дівчата. Вони мало не самі кликали його, щоб він потанцював з ними, і цього настирливого упадання вона не могла не помітити. Сексон вирішила, що сама вона нізащо не кинеться Білові на шию, і відмовила йому в кількох танцях; незабаром стало ясно, що тактика її правильна, Сексон зумисне давала йому наздогад, що вона подобається іншим чоловікам, — адже ж він виявляв перед нею — хоч і несвідомо — свій успіх в інших жінок!

Для Сексон настала щаслива хвилина, коли Біллі спокійно знехтував її відмовою і домігся, щоб вона протанцювала з ним на два танці більше, ніж обіцяла. Її і врадувало, і розсердило те, що вона ненароком почула з розмови двох дебелих дівчат із консервного заводу. «Диви, як ця фітюлька прив’язла до нього, — аж гидко!..» — сказала одна. І друга: «Бодай би вже бігала за хлопцями свого віку! А то полює на недолітків…» І з цими словами дівчата подалися далі, не маючи навіть гадки, що їх підслухано, хоч мова їхня шпигнула Сексон, а гаряча хвиля гніву залила їй щоки.

Біллі провів її додому і поцілував біля хвіртки, коли вона погодилась піти з ним у п’ятницю ввечері на танці до зали «Джерманія».

— Я, правду кажучи, туди не збирався… — сказав він. — Але якщо ви скажете слово… Берт там теж буде.

Другого дня за прасувальною дошкою Мері повідомила її, що вони з Бертом умовилися піти в п’ятницю до «Джерманії».

— А ти підеш? — спитала Мері.

Сексон кивнула.

— З Біллі Робертсом?

Сексон знову кивнула; і Мері, тримаючи праску в повітрі, кинула на подругу пильний і зацікавлений погляд.

— Ну, а коли Чарлі Лонг устряне?

Сексон знизала плечима.

З чверть години вони прасували мовчки й хутко.

— А втім, як він поткнеться, то, може, дістане по заслузі,— вирішила Мері.— Ото б подивитись, як йому накладуть!.. Бо ж такий нахабник!.. Усе залежить від того, що почуває Біллі… до тебе себто.

— Я не Ділі Сендерсон, — обурено озвалася Сексон. — Я ніколи не допущу, щоб Біллі Робертс дав мені відкоша.

— Допустиш. Нехай-но тільки Чарлі Лонг устряне! Повір мені, Сексон, він таки кепська людина. Згадай-но, що він утнув містеру Муді! Як налупив його! А містер Муді такий же смирний — води не сколихне… Ну, а з Біллі Робертсом то, звісно, так не пройде.

Того самого вечора під дверима пральні на Сексон уже чекав Чарлі Лонг. Коли він привітався й рушив обіч неї, серце Сексон болісно стиснулось, як завжди, коли вона бувала близько від Чарлі. Зі страху вона пополотніла. її лякала нецеремонність цього кремезного здорованя; вона боялася його карих очей, свавільних і самовпевнених; боялась його величезних ковальських рук і товстих волохатих пальців. Він неприємно вражав око, а ще дужче вражав її тонку чутливу вдачу. Та не сама його сила відштовхувала її, а характер тої сили і те, що він нею зловживав. По тому, як він так побив тихого містера Муді, Сексон цілих півгодини була сама не при собі. Досить було згадати ту страхоту — і їй уже мліло серце. А ось коли Біллі запекло бився у Візл-парку, — то не викликало ніякої огиди, то було щось зовсім інакше. Вона відчувала різницю, хоч не могла б її пояснити. Вона тільки знала, що руки й душа в Лонга брутальні.

— Щось ви така бліда й змучена, — почав Чарлі.— А чого б вам не кинути роботи? Адже однаково колись доведеться. Хоч би там що, кізонько, а від мене не відкараскаєтесь!

— А може, й відкараскаюсь? — заперечила вона.

Він зухвальне зареготався.

— Шкода й заходу, Сексон. Вам суджено бути місіс Лонг, і ніде ви не дінетесь — покладіться на мене.

— Оце б мені таку впевненість! — відказала дівчина з легким сарказмом, якого Лонг і не зауважив.

— Кажу ж вам, — провадив він далі,— одного ви можете бути певні, що я свого певний. — Йому сподобався власний дотеп, і він зареготався ще голосніше. — Чого я хочу, того досягаю, а коли щось на перешкоді — я його копняком. Зрозуміли? Нам судилося жити вкупі,— та й по всьому; тож вам нема чого комизитись — замість пральні йдіть працювати до моєї хати. Та й роботи в мене, що не перетрудитесь. Я заробляю грубі гроші, матимете всього досхочу. Оце я й зараз дременув сюди з роботи — нагадати вам усе ще раз, аби вже не забули. Я ще й не їв сьогодні,— усе тільки про вас думаю!..

— То краще пішли б та під’їли, — порадила Сексон, хоч добре знала, що його не так і легко позбутися.

Сексон майже не чула, що він казав. Вона раптом подумала, що дуже стомлена, дуже маленька і дуже квола поруч цього велетня. Невже він ніколи не дасть їй спокою? — розпачливо спитала вона сама в