Читати книгу - "Прокляте болото: Казки про відьом і чарівників"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Я спробую пройти шлях!
Попрощався із жінкою й дідом та й рушив у дорогу.
Перші п’ятсот миль того ж дня перелетів орлом. Але далі дорога ставала все вужчою й вужчою, а потім перед хлопцем відкрилася яма. Тоді Юрко зробився чоловіком і навкарачки ліз сто миль.
Найтяжче проходив вузенький тунель. Обернувся на мурашку й почав повзти. Приклав усі сили й переліз.
Дійшов до Чорної держави. Перемінився на орла й полетів. Хотів бачити села й людей, але їх не було. І ось летить він над прекрасною толокою з різноманітними стадами. Але вся худоба чорна.
«Через те, мабуть, і держава зветься Чорною, бо тут усе чорне», — думає Юрко. Закружляв він над високим деревом і сів на вершок. А під деревом одпочивали пастухи. Розіклали вогонь і полуденкували. Говорять між собою:
— Та що буде з нами? Скоро і нам смерть через того змія-чарівника! Знищив безліч худоби, а вбити його нікому! Наш цар, неборак, щодня наганяє до логовища змія багато свиней, аби той жер свині, а людям дав спокій.
— Вже й пастиря цар не може дістати, бо хто раз побачить це страховище, одразу втікає.
— Так і є. Вже три дні цар не може знайти пастиря, і три дні чарівник постить. Як ще так буде один день, то почне нищити людей.
Замовкли, зажурилися.
«Добре, — думає собі Юрко, — буду я свинарем. Я пожену свиней до логовища». Піднявся з дуба й не зупинявся, доки не долетів до царської палати. Обернувся знов на чоловіка й просто — до царя Чорної держави.
— Добрий день, пресвітлий царю!
А той і голову не зводить.
Юрко вклонився вдруге:
— Добрий день, пресвітлий царю!
Підвів цар голову та й каже:
— Добрий день і тобі, хлопче! Що ти тут шукаєш? До моєї палати люди вже бояться заходити. Кожний тікає, аби його не примусили гнати свині змієві.
— Візьміть мене за свинаря, а я вб’ю клятого чарівника!
Цар зрадів:
— Хлопче, як послужиш мені вірно, половина царства твоя буде й віддам за тебе доньку!
Юрко усміхнувся:
— Пресвітлий царю, про це будемо говорити тоді, як діло зроблю. А тепер мене прийміть за пастиря.
Цар погодився. І Юрко, трохи відпочивши, погнав свиней змієві. Розтлумачив йому цар, куди треба гнати: там і там гора, а в тій горі — лігво.
Жене Юрко свині, а як зайшов у ліс, повернув у інший бік. Свині пасуться, а він дивиться, де змій-чарівник. Виліз на дуба й стежить. Раптом зрозумів — із ями задиміло, задихало вогнем. Появився змій. Розглянувся, а свиней нема!
Кожна його голова відразу заричала, зафурчала полум’ям на всі сторони світу, і чарівник повернувся в лігво.
Юрко зліз із дерева, повернувся до свиней і погнав додому.
— То скільки свиней пожер змій-чарівник? — питає цар.
— Жодної.
— Мені таке не треба! Завтра неодмінно пожени, інакше біда нападе на мою державу. Змій уже три дні голодує!
Другого дня Юрко справді погнав свині до лігва. Змій розірвав сто голів і зжер, а тоді ситий затягся до ями.
Юрко з рештою свиней вернувся додому.
— То скільки з’їв?
— Сто.
— Поженеш і завтра! Треба його годувати, аж доки не трісне. Колись цьому буде кінець!..
Третього дня змій-чарівник роздер дев’яносто свиней, на четвертий — вісімдесят… Усе менше й менше.
Юрко сидів на дубі й спостерігав, вивчав звички чарівника.
Далі вирішив діяти. Як одного разу змій розривав свині, він перекинувся на лева й скочив поміж стадо. Коли заричав — а у лева голос такий страшний, яж земля дрижить, — всі свині повтікали.
Розсердився змій-чарівник, кинувся на лева, але й лев не лежав. Як змій почав сапати вогнем, лев скочив позад нього, приловчився й — хап! — відкусив одну голову.
Чарівник розлютився. А лев усе прискакує й по одній голові відриває. Б’ються уже по коліна в крові. Тоді лев розігнався, скочив на змія, зробився чоловіком, витяг ножисько й відтяв йому останні голови.
Так знищив Юрко змія-чарівника. Розколов найбільшу його голову, а з неї вибігла лисиця. Юрко тієї ж миті обернувся на орла, наздогнав лисицю й схопив.
Потім знову зробився чоловіком, розбив лисиці голову й бачить — шкатулка. Відкрив шкатулку, а там діамантовий ключик!
Сховав Юрко ключика й жене свиней додому. Цар питає:
— То скільки з’їв змій?
— Три роздер, та більше не роздере.
— Що ти говориш? — цар подумав, що юнак зі страху втратив розум.
— Змій-чарівник убитий!
Цар дав наказ швидко впрягти коней у бричку й поспішає в ліс, щоб своїми очима бачити вбитого змія.
Здалеку видно: ворони каркають, клюють очі у змієвих головах.
Цар повернувся додому. На своїм дворі обійняв Юрка:
— Проси, що хочеш. Золото, державу, доньку…
З радощів аж заплакав. Юрко заспокоїв:
— Не треба мені ні золота, ні держави, ні вашої доньки. Одне буду просити: спаліть ту угоду, за якою я мав би у вас служити рік.
Цар тої ж хвилини кинув угоду в піч. Але почав благати Юрка:
— Хоч би погостився зі мною на розлуку…
Погостилися, красно попрощалися, і Юрко зібрався у свій край. Долетів до тунелю й журиться: «Якщо зроблюся мурашкою, то як тоді потягну ключа?» Але бачить, що тунель розширився. Тоді обернувся на орла. Як долетів до половини, тунель ще більше розширився, і Юрко вже міг іти в подобі чоловіка.
Жінка вже очі виплакала, бо думала, що Юрко загинув. А як його побачила, з радості закричала, аж дід пробудився.
— Що, синку, не вдалося?
Замість відповіді Юрко показав діамантового ключика.
— Чи цей?
— Той самий!
— То тепер можемо рушати додому, — каже Юрко жінці, — бо твій батько помре із жалю.
Тоді дід сказав:
— Чекайте, і я з вами! Ти, Юрку, мене визволив од вічної покути. Тепер відімкнемо цю браму, й закляття минеться. Моя держава оживе, і передам її на тебе.
З тим зібралися в дорогу. Дід повів їх догори:
— Дивись, тут була яма, через котру ти впав сюди. Її вже немає. Але ходімо далі. — І повів їх через ліси, скелі, до величезних залізних воріт.
— Та як маленьким ключиком отакенну браму відімкнути? — питає Юрко.
Старий дід взяв у руки ключика:
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Прокляте болото: Казки про відьом і чарівників», після закриття браузера.
