Читати книгу - "Кров кажана"

— Ні.

— Чому? Ти не та, за кого себе видавала? — зловтішно спитала я.

Вона ще дужче зіщулилась.

— Я боюся тебе.

— А якщо боїшся, то чухрай з пляжу. Нема чого тут мені мізки засирати. Я тебе бачу наскрізь.

— Ні, ти таки вольтанулася.

— Авжеж, ви тільки цього й ждете. Але не діждетесь!

Вихляй, тобі сказано, поки вітер без сучків! Бо зараз за мість мене тебе вимахає мій пес разом з карликом!

Аніта звелася на рівні, хотіла ще щось сказати, але тільки зіпала круглим риб’ячим ротом. Так і не знайшовши слів, вона швидко пішла до дверей.

Я не зрушила з місця. Слухала, як не своїм голосом завиває Трезор, і тупо дивилася на зіжмакані трусики, що лишилися на кріслі.

Ні, вона не рожева. Я розкусила її відразу. І знаю, чому вона приїжджала. Але в них нічого не вийде. Не діждуться.

Я різко підвелася, підійшла до телефону й набрала номер мобільника, сама того не помічаючи, що знаю його вже напам’ять.

— Мені треба тебе побачити, — сказала я. — Так, негайно.

8

Г. С. цього разу теж був наче позичений. І не тому, що я не переварювала чоловічого духу. Він був трохи схвильо ваний, навіть розгублений, що зовсім не личило колиш ньому кілеру, нардепові й президентові благодійного фон ду «Дитяче серце». А може, й майбутньому президентові всія України Руси.

Чого варта була одна його фраза!

— Мені не подобається твій вигляд, Настасю.

Так і сказав. Я вже подібне щось чула про себе, але ж то від затурканого провінціала, котрий порпається у викорис таному туалетному папері, а не від чоловіка, який належав до VIP-персон і влучав з пістолета в яблуко, покладене на голову коханої жінки.

— Ні, зовні ти, звичайно, Венера Мілоська, — поспішив він виправити прикру помилку. — Але…

— Не згадуй мені цих мертвих калік! — перебила я.

— Але нерви твої похитнулися.

— Ти що, досі не розумієш, що вони хочуть звести мене зі світу? Я взагалі дивуюся, як мене ще ноги носять.

Він уважно подивився на мої ноги, оголені аж до защібок на панчохах (я сиділа в тому ж шкіряному фотелі) і, здається, теж здивувався: як такі ніженьки можуть когось носити?

— Він блукає вже попід вікнами і вдає упиря, — сказала я. — Гукає мене ночами, вимазує речі кров’ю… Ти не думай, що я вірю в упирів і воскреслих мерців, але ж це ще страшніше! Розумієш, про що я кажу? Що коли людина лишилась жива і таке витворяє, то це устократ жахливіше за всяких упирів і вовкулаків. А потім ще й підсилає свою коханку, щоб та роздивилася, чим я дихаю. На ладан чи на щось інше.

— Я ж тобі пропонував охорону, — сказав він. — Хіба ні? А ти відмовилася.

— А що я скажу слідчому? Що це родичі приїхали на похорон? Чи Пенелопа навела в дім женихів, поки Одіссей мандрує на водах?

Г. С. розсміявся, але, як виявилося, зовсім не з мого солоного жарту.

— Ти думаєш, що охорона — це такі собі гицлі, які ні на крок не відходять від тебе і стовбичать над головою навіть тоді, коли ти пісяєш?

Ні, хотілося зозла сказати йому. Охорона — це карлик із шилом у штанах і кілком по лікоть. Осиковим.

— Та ти моїх людей навіть не побачиш. Оце, скажу я тобі, справжні привиди, куди твоїм упирям! І слідчий твій не побачить, якого я, до речі, також пропонував тобі усунути від справи.

Я уявила, як довкола будинку, під лісом, на річці, біля чорного ока нори блукають голомозі безшиї привиди оранґутанґи, розносячи дух смердючих самців, і мене ледве не вивернуло.

Коли я сказала про це Г. С. — звичайно, не в такому різкому тоні, — він розгубився зовсім. Довго мовчав і, нарешті, вивіз:

— У мене є добрий психоаналітик.

— Думаєш, я той?..

— Нічого я не думаю. В наш час кожен повинен мати свого психоаналітика. В нормальних країнах так заведено давно.

— Цікаво, — сказала я. — Країни нормальні, а всім людям потрібні психіатри.

Він оцінив моє резюме. Схвально всміхнувся, але знов заспівав своєї:

— Мої люди там, біля тебе, швидко б розібралися, хто заглядає у вікна і хто кого куди кличе.

Він влучив у «яблучко». Та певно ж! Я давно пристала б на його пропозицію, якби ті гаремні євнухи охороняли мене тільки від упирів. А то ж взавтра донесуть своєму босові, що його Венера Мілоська їздила до священика гінеколога робити аборт.

— Добре, — розчаровано сказала я. — Мені здавалося, що ти ставишся до цього трохи серйозніше.

— Що ти пропонуєш конкретно? Кажи — я зроблю.

— Людей треба приставити до цієї сучки. І вона виведе на слід… Бо твої ґестапівці тільки потішили себе і її та й по всьому.

— Вони давно приставлені, — сказав він. — І думаю, що були в неї на хвості навіть там, біля тебе.

Мені ще тільки цього бракувало.

— То за мною також шпигують?

— Настуню… — дорікнув він.

Я була у відчаї. То потирала скроні, то раз по раз перекидала ногу на ногу, несамохіть демонструючи йому те, що він і так знав як свої п’ять пальців. Тоді нервово підвелася, натякаючи, що мені час іти.

— Я таку нікуди тебе не відпущу, — сказав він. — Тобі не можна сідати за кермо. — І те… також не можна. У мене місячні.

— Я зовсім не те мав на увазі. Ти мене ображаєш.

— Що, не подобаюся більше?

— Ти сама не своя.

— Хіба не ти мені щойно казав, що я тобі не подобаюсь? — у мене починалась істерика.

— Настуню, сядь. Ти багато чого сама вигадуєш. Ти навіюєш собі таке, що не тримається купи. Я зараз же домовлюся, щоб тебе прийняв мій психоаналітик.

— Набридла? — вимучено всміхнулася я. — Хочеш мене здати в дурку?

— Тут нічого такого немає. Я сам ходжу до нього щотижня. Це той же масаж, тільки не тіла, а настрою. Він розвіє усі твої страхи й підозри.

— У мене вже є психоаналітик, — сказала я. — Такого сильного і надійного лікаря немає більше ні в кого.

— Навіть так? І хто це, якщо не секрет?

Я підійшла до Г. С. впритул і встромила руки йому під пахви, торкаючись теплої кобури.

— Ти, — сказала я. — Ти такий мудрий і сильний, що тільки це мене і тримає на світі. Сам Бог послав мені такого сильного мужчину.

Кращого компліменту для чоловіків не існує. У нього