Читати книгу - "Фрікономіка. Зворотний бік усього на світі"

Під час правління Чаушеску такі грандіозні заяви були звичною справою, бо його головний план — створити націю, гідну Нової Соціалістичної Людини — і був вправою у грандіозності. Він будував собі палаци, а до своїх громадян ставився з байдужою жорстокістю. Занедбавши сільське господарство на користь промислового виробництва, він загнав румунських селян у неопалювані багатоквартирні будинки. На державні посади Чаушеску призначив сорок членів своєї родини, включно зі своєю дружиною Єленою, якій знадобилося аж сорок будинків, а також величезна кількість хутра й коштовностей. Мадам Чаушеску, яку офіційно називали Найкращою Матір’ю Румунії, особливо теплими материнськими почуттями не вирізнялася. «Хоч скільки глистів годуй, вони все одно ніколи не нажеруться», — якось заявила вона, коли румуни поскаржилася на нестачу харчів, спричинену безгосподарністю її чоловіка. Розмови ж власних дітей вона наказала прослуховувати, щоби бути впевненою у їхній беззаперечній відданості.

Чаушеску заборонив аборти задля досягнення однієї з його основних цілей: швидко зміцнити позиції Румунії за допомогою значного збільшення кількості її населення. До 1966 року румунська політика стосовно абортів була однією з найліберальніших у світі. Фактично аборт був однією з форм регулювання народжуваності, і на одну народжену дитину там припадало аж чотири аборти. Але раптом, буквально в один день, аборти потрапили під заборону. Єдиним винятком були матері, які вже мали чотирьох дітей, і ті жінки, які обіймали високі посади в комуністичній партії. Водночас були заборонені засоби контрацепції, а також статеве виховання молоді. Урядові агенти, відомі під саркастичною назвою «менструальна поліція», регулярно збирали жінок на їхніх робочих місцях, щоби зробити тест на вагітність. Якщо жінка довгий час не вагітніла, її змушували сплачувати великий податок на бездітність.

Ініціативи Чаушеску дали бажаний ефект. Через рік після запровадження заборони абортів рівень народжуваності в Румунії зріс удвічі. Ці немовлята народилися в країні, де життя було важким і злиденним, — якщо не належати до клану Чаушеску або до комуністичної еліти. Але конкретно цим дітям судилося жити ще злиденнішим життям. Порівняно з румунськими дітьми, народженими лише на рік раніше, на дітей, народжених уже після запровадження заборони на аборти, чекало погіршення життя буквально в кожному з його конкретних аспектів: їм судилося гірше навчатись у школі, мати більше проблем на ринку праці, і їм також судилося частіше потрапляти до в’язниці60.

Ця заборона на аборти протрималася фактично аж до того моменту, коли Чаушеску втратив контроль над Румунією. Шістнадцятого грудня 1989 року тисячі людей вийшли на вулиці міста Тімішоара протестувати проти його режиму, який, мов іржа, роз’їдав країну. Багато демонстрантів були підлітками й студентами. Поліція застрелила не один десяток цих юнаків та дівчат. Один із лідерів опозиції, сорокаоднорічний викладач, згодом розповів, що саме його тринадцятирічна донька наполягла на тому, щоб він пішов на демонстрацію попри свій страх. «Найцікавішим є те, що нас учили не боятися саме наші діти, — зазначив він. — Більшості з них було від тринадцяти до двадцяти років». Через кілька днів після різанини в Тімішоарі Чаушеску виголошував у Бухаресті промову перед стотисячним натовпом. І знову молодь з’явилася у великій кількості. Вони змусили Чаушеску замовкнути, вигукуючи «Тімішоара!» та «Геть убивць!». Його година настала. Зі своєю дружиною він спробував утекти з країни, прихопивши із собою один мільярд доларів, але їх спіймали, спішно судили і на Різдво розстріляли.

З усіх комуністичних лідерів, скинутих за роки, що припали на розпад Радянського Союзу, лише Ніколае Чаушеску загинув насильницькою смертю. Не варто забувати, що його падіння великою мірою прискорила румунська молодь, значній частині якої не судилося б народитися, якби не його заборона абортів.

Історія заборони абортів у Румунії може видатися вельми дивним способом почати розповідь про американську злочинність у 1990-ті роки. Але насправді нічого дивного тут немає. Точка дотику між цими двома явищами припадає на той Різдвяний день, коли Ніколае Чаушеску на власній шкурі — з кулею в голові — переконався, що запроваджена ним заборона на аборти мала значно глибші наслідки, аніж він міг уявити.

Тими днями злочинність у Сполучених Штатах сягнула свого піку. За попередні п’ятнадцять років рівень насильницької злочинності зріс на 80 %. Повідомлення про злочини заповнили ефіри нічних новин і стали темою номер один розмов, які точилися країною.

Коли ж на початку 1990-х рівень злочинності став падати, швидкість самого падіння була такою несподіваною, що вразила всіх. Деяким експертам знадобилося багато років, щоб принаймні визнати сам факт падіння рівня злочинності, бо надто вже впевненими були вони в тому, що він зростатиме й далі. Насправді протягом тривалого часу після того, як рівень злочинності сягнув свого піку, деякі з тих експертів і далі прогнозували ще похмуріші сценарії. Але факти були незаперечними: тривала і нищівна хвиля злочинності почала рухатися у зворотному напрямку й не зупинилася доти, доки її рівень не впав до показників сорокарічної давнини61.

І тоді експерти почали квапливо виправдовуватися за свої хибні прогнози. Вищезгаданий кримінолог Джеймс Алан Фокс пояснив, що його застереження про «криваву різанину» насправді було навмисним перебільшенням. «Я ж ніколи не казав, що вулицями литимуться потоки крові, — сказав він. — А такий сильний вислів я вжив для того, щоби привернути увагу суспільства. І привернув. Я не збираюся перепрошувати за використання панічних фраз». (Якщо Фокс, судячи з усього, вбачає відмінність там, де її немає, порівнюючи «криваву різанину» з «потоками крові», нам варто запам’ятати, що експерти, навіть коли вони визнають свої помилки, усе одно діють у власних егоїстичних інтересах)62.

Після того як люди з полегшенням зітхнули, пригадавши, як це — жити нормальним життям без постійного страху стати жертвою злочину, постало цілком слушне запитання: а куди ж, власне, поділися всі злочинці?

У певному сенсі це запитання здавалося дивним. Зрештою, якщо ніхто з кримінологів, поліцейських чиновників, економістів, політиків та інших фахівців, які мали б розумітися на цьому питанні, не спромігся передбачити падіння рівня злочинності, то з якого ж дива вони раптом почали завзято пояснювати нам його причини?

А тепер ця армія різноманітних експертів висунула безліч гіпотез. У газетах з’являлися статті на цю тему. Їхні висновки залежали переважно від того, що експерт нещодавно розповів журналісту. Пропонуємо вам ознайомитися з поясненнями