Читати книгу - "Кохати або помститися"

«Ага. Скажи ще, що небога», — весело запропонувала Тася. Він розсміявся. Такі вони зустріли й чету Тимощуків. Тася не дуже розуміла, що їй тепер з цим робити. Але вони почали розмовляти. В розмові домінував Олександр та все пройшло дуже пристойно та, навіть, весело. Пан Тимощук мило дивився на Таїсію. А той було якось ніяково. Вона сором'язливо опустила очі та тільки тихо піддакувала, коли її запитували. Ігор побачив ту картину з боку та сам оторопів. Тася стояла під руку із другом Санею. Вони весело розмовляли с подружжям Тимощуків. Ігор показав рукою жест, що відріже Тасі голову, коли вона раптом побачила його та подивилася в його бік. «І тут не вгодила!» — подумала дівчина. Поспілкувались та розійшлись. Саня провів Таїсію до самого номера та пішов. Через годину, хтось постукав в її двері. «Мабуть Сашко щось забув та повернувся?» — вирішила дівчина. Тася не спитавши, відчинила двері у номер. За дверима стояв Віктор Тимощук. «Ви?» — здивована промовила дівчина. Вона мовчки впустила його у номер. Він зайшов та роздивився. «Мені Олександр сказав де ти живеш», — промовив чоловік щоб випередити Таїсині запитання. «Я знаю, що ви з Олександром не разом та ніяка не рідня. Тому не видумуй мені нічого», — проказав він. «Так. Я, навіть, не знаю, що на все це відповісти. Я шокована, чесно кажучи», — чесно відповіла дівчина. «Та я і сам це бачу», — відповів Віктор Тимощук. Він підійшов до бару, узяв бутилу віскі та сам собі налив. Потім запропонував Тасі. Вона погодилася та сказала: «Тільки один палець». «Так мало?» — промовив чоловік та простягнув їй склянку. «Що ти тут робиш? Дорогий номер у готелі, проводиш час на респектабельній виставці? Дівко, ти шукачка пригод? Всі ви шукаєте красивого життя — таку собі дільче-віту!» — промовив він їй таким недобрим тоном. Тася навіть не встигла знайти якихось слів для відповіді. Коли випили він навіть не став більше нічого питати. А дуже грубо повалив її на ліжко, закрив рукою рот та зґвалтував її. Після промовив: «Я завжди отримую, чого бажаю! А бажання в мене одне — вчити таких хвойд, як ти!». Швидко вдягся та пішов. Тася лежала на ліжку, навіть не роздягнена, подивилася, що на підлозі лежали порвані панчохи та заплакала. Втомилася від власного плачу і заснула. Ні про що думати сил вже не було.

Наступного дня, Тася вийшла з готелю та наштовхнулась на вулиці на Олександра. Він як раз прямував у готель до Ігоря. «Я маю зустрітися з Ігорем зранку. Чого йому спокійно тут не сидиться?» — повідомив чоловік та запитав: «А чого ти вся така ніяка? Ти не захворіла тут часом з вчорашнього вечора. Ти не отруїлася?». «Мені так не вистачає мого коня. Дуже хочу назад у Київ», — відповіла Таїсія. «Тут теж можна замовити кінну прогулянку. Якщо ти почекаєш, то пізніше я для тебе це зроблю», — відповів Олександр, намагаючись показати їй, що він поспішає. Але жінка показалася йому такою розгубленою і він трохи пригальмував. «Я хочу до Лорда, бо він вислуховує мене. Я можу з ним поділитися найтяжчим», — пояснила Тася своє бажання. «Зрозумів. Кінна прогулянка тебе не врятує. А в мене тут є яхта. Саме на лазурному березі. Хочеш я тебе покатаю на ній. От як на човні, тільки на яхті. Ввечері будемо вже на землі», — запропонував він їй та посміхнувся. «Ні. Не треба», — промовила дівчина та якось відштовхнулася від нього. «Розумію Таєчко. Ти зараз вже жодному чоловікові не віриш. Але я не мав на увазі нічого ганебного. Лише прогулянка морем і все», — теплим голосом сказав він. Тася погодилася й вони пішли до причалів. Ігор не дочекався свого друга. «Почекає той Ігор», — подумав Олександр, вже коли вони підходили до причалу.

Вийшли у море. Тася та Олександр не були на яхті самі. Й Таїсію це якось заспокоювало. «Дивись Тася, як тут красиво! Який простір!» — промовляв до неї чоловік та показував руками як у морі просторо. Він сам управляв яхтою. Очі в нього блищали від всього цього. «Ого. Я бачу тобі все це до вподоби», — сказала Тася. «Так. От як для тебе твоя піца, або взагалі випічка. Я теж люблю людей, які чимось захоплюються, я відразу побачив, що піца для тебе не просто їжа», — розповів він. Вона стояла та дивувалася ним. Він все так легко робив, наче знав де, що та для чого. «Я тут тільки заважаю», — сказала дівчина. «Не кажи так. А краще дивись навкруги. Море — це така неймовірна стихія», — промовив Олександр. Їх обдало свіжим повітрям та бризками з моря. Вони сиділи разом на палубі та розмовляли:

— А от Ігор зараз захоплюється тільки своїми компроматами. Я бачу як в нього блищать очі. Коли ще один компромат лягає на його стіл, він стає якимось дивним.

— Ти маєш його зрозуміти. В нього, та і в мене забрали найдорожче. От якби в тебе була твоя маленька піцерія або кав'ярня. Ти вклала в неї не тільки гроші — душу. А прийшли якісь невігласи та відібрали б все. Що б ти відчувала?

— Та я розумію! Ігорю важко через це. Може тому я й погодилася на всю цю гидоту. Я немов облегшую його життя. Комусь треба допомагати фізично, комусь психологічно. А Ігорю мабуть була потрібна саме така моя допомога. Я навіть не знаю з чим це порівняти. Та як все це сталося. Ігор для мене немов роковий чоловік. Знаєш, є таке слово «рокова жінка»? А от Ігор для мене саме така людина. Я сама не можу зрозуміти, що він для мене.

— Бідолашна! Ти кохаєш його. Чоловіка, який ніколи не буде тобі належати. Робиш для нього всі його забаганки. А він, навіть, не розуміє, що ти це робиш не за гроші. Я ж бачу, що вони тебе зовсім не цікавлять. Що Ігор пообіцяв тобі за цих чоловіків?

— За одного червону машину. Каже, що як приїду у Київ, можу сміливо йти у салон. А за останнього вже сказав, що придбав для мене якусь дуже коштовну шубу. Навіть в його жінки такої не має.

— А тебе щось нічого з цього не збуджує?

— Яке ти слово підібрав. Може саме й так. Що там за шуба така? Мені