BooksUkraine.com » Дитячі книги » Хроніки Південного 📚 - Українською

Читати книгу - "Хроніки Південного"

152
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Хроніки Південного" автора Рімантас Кміт. Жанр книги: Дитячі книги. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 34 35 36 ... 105
Перейти на сторінку:
тільки жарту він не може вловити. Головне — не розслаблятися і не втрачати хвилі, і завжди залишатися в центрі уваги.

Моніка вирішила почати іншу гру. Взяла газету зі статтею про мене — ось іще одна гра. Ми встали парами, підстелили аркуш газети. Завдання було згинати аркуш навпіл, а парі — якомога довше втриматися на тому аркуші. Вона підходить до мене і починає показувати. Ми так і залишаємось удвох, починаємо гру. Едита вся нахмурилась, майже тремтить від злості, а Моніка все робить легко, майже як дитина, але чітко і впевнено. Мені трошки шкода газети — де я завтра зможу купити іншу вчорашню? По правді, мені тої газети страшенно було шкода, але я стою, обійнявши Моніку, і зараз це здається набагато важливішим. Ми потрохи згинали ту газету, намагаючись балансувати на одній нозі, кожний раз з вереском репетуючи. Моніка трималася за мене так міцно, ніби ми з нею знайомі зі самого дитинства. Раптом збагнув, що, мабуть, я надто усміхнений і задоволений. І справді, поруч у тому мішку я відчував тіло кішки. А коли треба було стояти на одній нозі, вона легко стрибнула мені на руки. Тримав її, напруживши всі м’язи, щоб вона відчувала мов за дуб тримається, а вона була розслаблена, але не охляла.

Так відчув, що більше не можу стримувати своєї либи. Тримати дівчину було легко і зовсім не хотілось її відпускати. Усі інші випали з гри, а я залишився стояти з нею на руках на пальцях однієї ноги. Коли я відпустив її, вона скликнула ух! І поглянула мені в очі. Я все ще дурнувато вишкірявся, але її це не хвилювало.

— Може, пора вже каву пити?

Едита намагається зробити перерву забавам. Поки носять торти і каву, Моніка розглядає книжкову полицю Едити.

— Тут є «Чайка» Баха! Тобі вона подобається, Едито? Мені — страшенно. Здається, що проста, але багато про що говорить. Я могла б читати і читати знов. А ось «Ідіот» Достоєвського складніший, чи не так?

Назви книжок мені мало що казали, тому я рився у колекції платівок Едити. Платівки такі, як і в усіх. Коли маєш патефон, то купляєш не те, що тобі подобається, а те, що є у продажу. Тому в усіх було декілька платівок литовських народних казок для дітей, трошки музону для батьків, типу литовської естради, Пугачова і який-небудь Леонтьєв. А ще декілька литовських гуртів. Едита мала пластинку «Фойє» і BIX. Побачивши такий музон в неї, з несподіванки я підвів брову, але думаю — гаразд, хороша нагода повеселитися.

— І що тут маємо? О! BIX! Увага, увага — танці!

Я запустив річ «Сліпі воїни», хтось із дівчат нявкнув: «Ну, ні!» — але я вже почав дриґатися. Зняв зі стіни штучну квітку, прикусив її зубами і махав руками, мов крилами. Точно як Самас, коли співав «Я так хочу полетііііти». А я ще додав: «Як чайка!» Компанія тут зібралась культурна, не будуть же переривати мій хореографічний номер, але самі не танцювали, бо як тут танцюватимеш?

А мене чим далі, тим більше понесло на дриґання. Певно, якби не «Малунінінкай», я би так не скаженів. Шаленів я зі злістю — очевидно, тут і починалось те незрозуміле та некероване майбутнє, яке обіцяв стрьомний смак того пойла. Однак я б не сказав, що було так аж дуже неприємно або тільки неприємно. Я повністю керував ситуацією, все залежало від мене. Усі стояли попри стіни і, похитуючись в ритм, чекали, поки я закінчу свій виступ. Здавалось, що в подружки Едіти мохеровий ворс став дибки на светрі. А я веселився. Потім вони зможуть запитувати в Едити — а хто це такий був? Я пару разів почув дзвінкий сміх Моніки, і мене вже ніхто не міг зупинити. А Моніка, хоча здавалась простою, але з кожного жарту не реготала. Тому я почувався, мов отримав виграш у Німанській лотереї, і навіть сам себе здивував.

Не було чого тут тягнути кота за хвіст: кави попили, торт з’їли, тому я розлив залишки третьої пляшки «Малунінінкай».

— Ну, піднімемо ще тост. Не будемо ж сидіти тихо за столом, і можемо келихи налити по вінця. І вип’ємо за тих, кого кохаємо. І за тих, кого колись кохали!

Дивлюся на Едиту, а вона вся розгублена, з оскаженілим обличчям. Мені навіть стало її шкода. Але як згадую, що вона лежала нерухома в мене на дивані, коли мої батьки повернулися, мої вибрики порівняно з цим здаються просто квіточками. Додому пішли удекількох, і я причепився до Моніки, щоб її відпровадити.

— Де так навчився танцювати? — запитує Моніка і посміхається так, що здається, ніби вона з мене глузує.

— А що? Щось не подобається? Я на уроки танців ходив, — кажу напівсерйозно-напівжартома.

— Та все гаразд. Тільки я таких танців ніде не бачила, куди можна на них записатися?

— То я й сам можу тебе відвідати і повчити.

— Невже?

— А то ні. Звичайно, що так.

— А ти й «Чайку Джонатан Лівінгстон» читав, бо співав, коли танцював.

— А то ні. Звичайно, що так.

Усміхаючись, вона записує мені свій номер телефону. Усміхаючись! Свій номер телефону! Вона мені усміхається! А ще перед тим, як піти, кидає у мій бік:

— Було весело!

Певно, що весело, але мені тепер ще веселіше. Однак якось дивно виходить: я уперше так випендрювався, думав, що начудив, а вона каже — було весело. Можливо, що й начудив для інших, але головне, що їй було весело. Хоча, що я там начудив? Коли подивишся MTV, там всі ще не так чудять. MTV дивляться всі, хто має можливість, і всім подобається, але самі танцюють все одно як стовпи. Пообклеювали свої кімнати різними модними плакатами, а живуть за правилами села, а не MTV. Звичайно, що і я — теж. Але чому саме так? Цього я вловити не можу.

Зараз головне, щоб їй було весело. Нічого більше й не потрібно. Треба так і далі рухатися, щоб було весело. Мені і їй.

Адже, які там книжки вона згадувала? Ті, що нібито подобаються. Якась там «Чайка», а ще якийсь «Ідіот». Звучить нормально — Ідіот і Чайка. Можливо, треба подивитися? У гіршому випадку будуть у списку для вчительки, а якщо нічого такі, то буде про що побалакати. Побалакаємо про ідіотів.

1 ... 34 35 36 ... 105
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хроніки Південного», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Хроніки Південного"