Читати книгу - "Вакансія для диктатора"

Дійсно сутеніло. Господи, який довгий день! Зранку, ледь розвиднилося, прилетів вертоліт й завис над лісовою рубленою хатиною, розбудивши Юрія, і все було: й перевдягання, й погоні, й зради, а перельоти які! — і лише тепер тільки закінчується. Дивно, скільки подій може вмістити в себе один день.

— Ви би краще пройшли до салону, Романе Романовичу, там зручні крісла, можна поспати, є чим перекусити. Ви коли востаннє їли?

— Та, мабуть, ще в Білоскельську, у тієї Ольги, що нас здала, бутерброди з чаєм, — пригадав Погодін.

— Нічого собі! — здивувався Костянтин. — Це ви від Малинського летите? Від Білоскельська туди — годину автомобілем, звідти до Домська тою лайбою — ще шість, і ми вже майже годину летимо. Саме час підкріпитися й перепочити: хто знає, які пригоди у вас попереду, краще бути сповненими сил.

Ця порада видалася дуже розумною й президент перейшов до пасажирського салону.

Коли під вечір у двері знову подзвонили й на порозі застовбичив молодик в офіційному однострої, Ольга вже й не рада була, що звернулася зранку в міліцію. Спершу ґевали в камуфляжі бронедвері зламали, потім полковник Ванін запитаннями митарив, тепер цей намалювався. Боже, скільки ж це триватиме? Краще було почекати: Юра ж казав — на пару годин всього вони заходили. Якщо вже він у такій ситуації завітав — точно у безвихідь втрапив з тим Ільїним, так схожим на вбитого президента. Посиділи б вони, чаю випили й, перепочивши, пішли б собі. Якби хтось потім щось спитав, зробила б круглі очі: «Як по телевізору показували? А я його сьогодні й не вмикала, а от вчора весь день дивилася: нічого такого й близько не було!» Вона Юру багато років знає: це патологічно порядна людина, таких зараз не виробляють. Його втягти в якісь оборудки ще могли, граючи на його чесності, але щоб він сам щось протизаконне накоїв, такого бути не може. Що ж виходить, що вона його вдруге зрадила? І тепер уже ж нічого не виправити?

— Вам чого? — нелюб’язно зустріла Ольга молодика. — Я вже все розповідала спочатку капітану тих драбів, що двері вибили, потім — полковнику. Скільки можна?

— Дозвольте відрекомендуватися: слідчий Андрій Удодов, — назвався молодик. — Я веду справу про вбивство нашого президента, тому просто зобов’язаний поставити вам ряд запитань.

— То заходьте, — скептично оглянула його жінка. Щось він замолодим їй видався. Така справа — вбивство президента країни, а довірили вести якомусь шмаркачеві: он, маленькі зірочки на погонах. Щось тут було не так. На її глибоке переконання, такими злочинами повинні займатися найдосвідченіші фахівці в країні.

Вона завела Удодова на кухню й всадила на те саме місце, де вранці пив чай супутник Кондрашова. Цього разу чаю вона відвідувачеві не пропонувала.

— Питайте, — байдужо видихнула й всілася на місце, де зранку сидів Юрій. — Одначе врахуйте, що я нічого не знаю про замах на президента й про ймовірну участь у ньому Юрія Кондрашова.

— Так і мені про це нічого не відомо, — проникливо сказав, намагаючись згорнути губи в обворожливу усмішку, чоловік.

«Шмаркач грьобаний», — подумки упевнилася в своїй першій оцінці Ольга, але промовчала.

— Під час вбивства ваш однокурсник знаходився досить далеко від механічного заводу, де все сталося, тому брати безпосередню участь у злочині фізично не міг, — спокійно повідомив «шмаркач». — Проте чому людина, яка дотепер мала бездоганний послужний список, тверду репутацію й добрі кар’єрні перспективи, одразу після цієї жахливої події самовільно залишає пост (це злочин, щоб ви розуміли!) і потаємно мандрує у невідомому напрямку з особою, яка є нерозрізнимим двійником самі знаєте кого — це запитання не може нас не турбувати. Куди вони удвох прямують і що в них на думці крутиться — хто скаже? Чи не несуть ці дії небезпеку державі?

— А чому ви гадаєте, що я маю відповіді на ці запитання? — здивувалася Ольга.

— Ви знаєте Юрія, — пояснив слідчий, — і можете багато розповісти про нього. З ваших слів ми зможемо скласти уявлення про цю людину, а отже, якось прогнозувати її вчинки.

— Питайте, — повторила вона.

— Розкажіть, будь ласка, про його сім’ю.

— Та яка сім’я... Мати вмерла при пологах, народжуючи Юрія. Батько теж десь на надсекретній роботі, Кондрашов про нього ніколи не розповідав. Був старший брат, Олег, досить відомий підприємець, загинув років п’ятнадцять тому. Інтернет-провайдер «Мати-ріка», концерн «Єрмак» — чули?

— Так хіба це не сім’ї тутешнього?.. — не закінчив фрази Удодов.

— Губернатора? — голосно перепитала Ольга. — Його. Тепер. «Майбах» Олега — вони тоді тільки-тільки входили в моду замість шестисотих «Меринів»[4] — рознесло вибухом на друзки, тіло мало не по шматочках збирали, похорон