Читати книгу - "Місто кісток"

– Дякую, – відповіла Клері, пригадуючи вузеньку талію Ізабель і почуваючись товстою. Вона з брязкотом поставила свою чашку на стіл.

Мадам Доротея зненацька схопила її чашку та уважно подивилася всередину, насупивши підмальовані брови.

– Щось не так? Я побила чашку чи що? – знервовано запитала Клері.

– Вона передбачає долю, – неохоче відповів Джейс. Проте разом із Клері він нахилився вперед, щоб подивитись, як мадам Доротея, насупившись, крутила чашку своїми товстими пальцями.

– Щось погане? – запитала дівчина.

– Ні те, ні інше. Дивно, – мадам Доротея поглянула на Джейса і наказала віддати його чашку.

– Але я ще не допив… – ображено подивився Джейс.

Але мадам вихопила чашку з його рук і вилила рештки чаю в чайник. Вона пильно вдивлялася у чашку.

– Я бачу насилля, багато крові, пролитої тобою та іншими в майбутньому. Ти закохаєшся не в ту людину. До речі, у тебе теж є ворог…

– Лише один? Гарна новина, – Джейс відкинувся у своєму кріслі, а Доротея поставила його чашку, знову схопила горнятко Клері і похитала головою.

– Я нічого не можу розібрати. Образи змішані, безглузді, – вона кинула погляд на Клері. – Твоя свідомість закрита.

Клері не могла зрозуміти.

– Що там?

– Якесь закляття, що приховує пам’ять чи заблокувало твій дар Бачення.

Клері заперечливо похитала головою.

– Ні, не може бути.

Джейс швидко нахилився вперед.

– Не поспішай з висновками, ти справді не здогадувалася до цього тижня, що маєш дар Бачення. Можливо…

– Може, я просто запізно про це дізналася, – відрізала Клері. – І не дивись на мене скоса через те, що я сказала.

Джейс вдихнув повітря.

– Я і не думав.

– Я ж побачила, що ти якось скоса на мене глянув.

– Мабуть, – визнав Джейс. – Але це не означає, що я помиляюся. Щось таки блокує твою пам’ять, я майже впевнений у цьому.

– Дуже добре, спробуймо інакше, – Доротея відставила чашку і простягла руку до перев’язаної шовковою стрічкою колоди карт Таро. Вона дмухнула на карти і простягнула їх Клері. – Проведи по них рукою, доки відчуєш холод чи тепло, або поки якась із них не причепиться до твоєї руки. Потім витягни ту одну і покажи її мені.

Клері покірно провела пальцями по картах. Вони були прохолодні та гладенькі на дотик, але жодна не була надто тепла чи холодна і не чіплялася до пальців. Нарешті дівчина вибрала навмання і показала її.

– Туз Кубків, – спантеличено промовила Доротея. – Карта любові.

Клері повернула карту та подивилася на неї. Карта здавалася важкою, малюнок на передньому плані виконаний товстим шаром фарби. На карті було зображено руку з чашею на тлі золотавих променів сонця. Чаша була золота, з вирізьбленими маленькими сонцями і обрамлена рубінами. Стиль цього витвору мистецтва був до болю знайомий їй.

– Це ж гарна карта?

– Не обов’язково. Найстрашніші вчинки люди роблять заради любові. – Очі мадам Доротеї заблищали. – Проте це могутня карта. Що вона означає для тебе?

– Те, що її намалювала моя мати, – відповіла Клері впустивши карту на стіл. – Це ж вона, чи не так?

Доротея кивнула із задоволеним виразом обличчя.

– Вона намалювала всю колоду як подарунок для мене.

– За вашими словами, – підвівся Джейс, поглянувши холодно, – наскільки добре ви знали матір Клері?

Клері підвела голову і глянула на нього.

– Джейсе, ти не мусиш…

Доротея відкинулася в кріслі, тримаючи перед собою віяло з карт.

– Джоселін знала, хто я, а я знала, ким була вона. Ми не часто про це говорили. Іноді вона робила мені послугу, таку, як ця колода карт, а на знак подяки я розповідала їй плітки з Нижньосвіту. Вона цікавилася деким звідти, а я розповідала їй.

– І ким це? – запитав Джейс незворушно.

– Валентином.

Клері випрямилась у своєму кріслі:

– Але…

– Але коли ви кажете, що знали, ким була Джоселін, що ви маєте на увазі? Ким вона була? – запитав Джейс.

– Джоселін була собою, – відповіла Доротея. – Але в минулому вона була така, як ти. Мисливець за тінями. Одна з Конклаву.

– Ні, – прошепотіла Клері.

Доротея поглянула на неї сумно, майже по-доброму.

– Це правда. Вона обрала цей дім саме тому, що…

– Тому що це схованка, – промовив Джейс