BooksUkraine.com » Фантастика » Зірка КЕЦ 📚 - Українською

Читати книгу - "Зірка КЕЦ"

142
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Зірка КЕЦ" автора Олександр Романович Бєляєв. Жанр книги: Фантастика. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 34 35 36 ... 61
Перейти на сторінку:

Навколо конуса, на деякій відстані від нього, кам’яний вал. Мені не зовсім зрозуміле його походження. Може, це каміння, викинуте під час вибуху вулкана. Але тоді воно було б розкидане на різній віддалі і не утворило б такого правильного кільця.

Пояснення прийшло зовсім несподівано. Я раптом відчув потрус. Невже на Місяці бувають «місяцетруси»?.. Здивовано оглянувся я на Соколовського. Він мовчки простягнув руку в напрямі до шпиля. І я побачив, як з його вершини летять величезні скелі, дроблячись по дорозі. З розгону ці скелі докотились до валу.

Так от в чім річ! На Місяці немає ні вітрів, ні дощів, — руїнників земних гір. Та зате є небезпечніший руїнник — величезна різниця температур між місячною ніччю і днем. Два тижні, на Місяці тримається температура близько 200 градусів холоду і два тижні — близько 200 градусів тепла. Різниця в 400 градусів. Скелі не витримують і тріскаються, як простиглі склянки, в які налили окропу. Тюрін повинен це знати краще, ніж я. Яку ж необережність робить він, лазячи на гори… Очевидно, професор і сам зрозумів це. Я бачу, як він, стрибаючи з скелі на скелю, швидко спускається вниз. З лівого боку від нього знову падають величезні уламки, з правого — теж.

— Ні, ні! Я не відмовляюсь від своєї думки, — говорить він, підійшовши до нас. — Але я вибрав невдалий час. Сходити на місячні гори треба або наприкінці місячного дня, або ж уночі. Поки що досить. Летімо в Океан Бур і звідти — прямо на схід, — на другий бік Місяця, який не бачила ще жодна людина.

— Хотів би я знати, хто видумав ці дивні назви на Місяці? — сказав я, коли ми рушили. — Коперник, Платон, Аристотель, — це я розумію. Але що за «Океан Бур», де ніяких бур не буває; «Море Достатку», де нічого немає, крім мертвого каміння, «Море Криз». Яких криз? І що це за моря, де немає ані краплі води?

— Так, назви не зовсім вдалі, — погодився Тюрін. — Западини на поверхні Місяця — це, звичайно, ложа океанів і морів, які були тут колись. Але їх назви… Проте, треба ж було якось назвати. От, коли відкривали нові маленькі планети, то спочатку називали їх, за встановленою традицією, іменами старогрецьких і староримських богів. Скоро всі імена було вичерпано, а нових планеток прибувало дедалі більше. Вдавалися до уславлених імен людей: Фламмаріона, Гауса, Пікерінга, навіть відомих філантропів, як от американця Едуарда Тука. Так капіталіст Тук придбав у небі земельні ділянки, за які йому не довелося платити податків… Для дрібних планет найкраща номерна система… А на Місяці, звичайно, можна було б придумати назви дотепніші. Карпати, Альпи, Апенніни. Убозтво фантазії. Ось я, наприклад, придумав непогані назви для гір, вулканів, морів і цирків, які ми відкриємо на другому боці Місяця…

— Ви не забудете, звичайно, і кратера Тюріна? — спитав, усміхаючись, Соколовський.

— На всіх стане, — відповів професор. — І кратер Тюріна, і море Соколовського, і цирк Артем’єва, якщо побажаєте.

Не минуло й півгодини, як Соколовський, «піддавши пару» нашій ракеті, вже приставив нас в Океан Бур. Ракета спустилась на поверхню і тепер бігла на колесах по «дну» океану. Воно було досить нерівне. Подекуди підносились високі гори. Їх вершини, мабуть, були колись островами. Іноді ми спускалися в глибокі долини. Нас вкривала тінь. Але зовсім темно не було, — відбите світло падало від вершин освітлених гір. Як все-таки дивно їхати по дну колишнього океану. Невже в водах його ніколи не було життя? Я уважно роздивлявся навколо, спостерігаючи за різкими тінями. Каміння відкидало від себе суцільну довгу тінь. Але в одному місці я побачив дивовижну ґратчасту тінь, ніби від напівзруйнованого кошика. Я показав на неї Соколовському. Він, очевидно, зацікавився, одразу ж загальмував ракетку і спинився. Я побіг назад і незабаром знайшов предмет, який привернув мою увагу. З вигляду це був камінь, але камінь незвичайної форми. Він нагадував частину хребта з ребрами. Невже ми знайшли останки вимерлого страховища? І невже на Місяці існували навіть хребетні тварини? Значить, Місяць не так уже скоро позбувся своєї атмосфери. «Хребці» і «ребра» були занадто тонкі для своїх розмірів. Але ж на Місяці вага в шість разів менша, ніж на Землі. І тварини могли мати тут тонші кістяки. До того ж це, певно, була морська тварина. Геолог узяв одне «ребро», що валялось біля кістяка, і розломив його. Зовні чорне, всередині воно мало сіруватий, пористий вигляд. Соколовський похитав головою і сказав:

— Я думаю, що це не кістки, а скоріше корали.

— Але загальний вигляд, обриси, — заперечив я.

Науковий спір готовий був розгорітися, аж тут втрутився Тюрін. Він посилався на свої повноваження і вимагав негайно летіти далі. Професор поспішав оглянути другий бік Місяця, поки він майже весь освітлений Сонцем. Довелося скоритись. Я захопив кілька «кісток», щоб, повернувшись на Кец, зробити аналіз. В кожному разі, ця знахідка дуже мене схвилювала. Якби покопатися в ґрунті морського дна, скільки несподіваних відкрить могли б ми зробити! Відновити картину короткочасного життя на Місяці. Короткочасного, розуміється, кажучи по-астрономічному.

Наша ракетка мчала на схід. Я дивився на Сонце і нічого не розумів: воно раптом почало досить швидко підійматися до зеніту. Мовчання порушив Тюрін. Він схопив себе за боки, обмацуючи торбини.

— Я, здається, загубив свою лійку. Футляр цілий, а апарата немає. Назад! Я не можу залишитись без фотографічного апарата. Я знімав цей злощасний кістяк і, мабуть, упустив лійку, коли вкладав її в футляр. На Місяці речі так мало важать, що легко упустити їх і не помітити.

Геолог з незадоволенням смикнув головою, але ракету повернув. Ми полетіли назад. І тут я помітив, що з Сонцем діється зовсім незвичайна річ: воно пішло назад, на схід, поступово скочуючись до обрію. Мені здалося, що я сплю. Чи не занадто напекло мені голову сонячне проміння? Сонце ходить по небу то в один бік, то в другий! Я не наважувався навіть сказати про це своїм супутникам, мовчки спостерігаючи за світилом. Коли ми під’їздили до місця, зменшили швидкість і йшли не більше як 15 кілометрів на годину, Сонце спинилось

1 ... 34 35 36 ... 61
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зірка КЕЦ», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Зірка КЕЦ"