Читати книгу - "Над планетою — «Левіафан»"

палаючому Дрездені, в розбомбленому, знищеному до краю американськими «літаючими кріпостями» місті його золотих мрій: люди біжать серед ночі з клунками, в завиванні сирен, між палаючими стінами будинків, під градом осколків… Розбита коляска лежить серед бруку, і біля неї маленьке дитинча з відірваними ніжками поволі ворушить головою… Старий пожежник, втративши глузд, ллє з відра воду у пекельний вогонь, що виривається з вікон костьолу… Небо, чорне й низьке, прасує землю гуркотом моторів…

Ріхтер підняв голову. Видиво згасло, розбурхана пам'ять покірно ввібрала в себе отрутні спогади. Ріхтер ніяк не може збагнути, де він знаходиться і що хочуть від нього ці люди. Марс!.. Так, так, вони говорять про бога війни Марса, вони, здається, запропонували йому перейти на службу до великого й грізного молоха… І тоді все стане на місце: «Левіафан» одягне на себе броньовані лати, потужні ракети сховаються в його бездонному череві, небо стане чорним і низьким, і знову загуркочуть бомби, і стіни будинків впадуть на дитячі коляски, на дитячі руки, обличчя…

— Вибачте, панове, я мушу йти, — безсило, майже одним порухом губ промовив Ріхтер. Швидко підвівшись, він рушив до дверей.

— Але ж ви нічого не сказали… Ви, мабуть, не зрозуміли нашої пропозиції… — гукнув йому вслід Штраус, і собі зриваючись на ноги.

Ріхтер став у дверях, на його високому, рівному лобі залягла хвилька задуми. Він розвів руками.

— Ваша пропозиція надто складна, панове. Надто складна! Не наважуюсь висловити своїх міркувань уголос. В усякому разі, можете передати своєму могутньому шефу, що «Левіафан» не придатний для польоту на Марс. Я конструював його для більш земних цілей.

Він потягнув до себе двері і під мелодійний дзвін скла вийшов на вулицю.

ДОКТОР БРАУЗЕ

Здається, ви набуваєте міжнародної ваги, пане Ріхтер. О, це блискуче, колосально! Вас запрошують в Африку, г вами цікавиться таємниче-грізний володар асберівського центру, фінансовий бог їхньої цитаделі, їхньої новітньої Мекки… Як його звати? Ага, вельможний пан Фрайвуд, витончений інтелектуал, сноб і гурман. Кажуть, що в лондонських салонах він досі тішиться успіхом світського жуава, а деякі американські міліонерші навіть не шкодують грошей задля далеких мандрівок у Південну Африку. Він чарівний, цей пан Фрайвуд. Сіро-блакитні очі, повнуваті губи, оксамитовий голос і піднесено-патетичний вираз обличчя… Істинно арійський красень другої половини двадцятого століття!

Пане Ріхтер! Чому б вам справді не потоваришувати з новітнім нібелунгом? Не комизьтесь, не вдавайте з себе старої діви! Одне ваше слово — і завтра ж швидкісний реактивний літак занесе вас до Кейптауна і ви побачите Індійський океан, припушені снігом Драконові гори, почуєте млісний аромат субтропічних джунглів… А який там спокій на заводах! Покірні спини чорних рабів, строга владність поліцейських, чистота аристократичних передмість…

Зніміть тільки трубку, пане Ріхтер. Оту саму білу (наче вирізьблену з кістки африканських слонів!) телефонну трубку! Наберіть потрібний номер і скажіть, що ви згодні. Одне коротке слово: «Згоден!» Далі все піде саме собою, події захоплять вас, як вихор, піднесуть до хмар, закрутять голову… Гроші, акції, влада…

«Я сплю чи марю?»

Ріхтер пройшовся по кімнаті. Втупився очима в підлогу.

Треба взяти себе в руки. Чого доброго, в душі прокинеться підла тварюка жадоби, розіпне свої тенета, і тоді вже не врятуєшся. Легко боротися з зарозумілим Штраусом, з його листами, погрозами, обіцянками. Але тварюку нічим не відженеш, вона пролазлива й дужа… У неї ненажерливі очі перекупки, пещені рахітичні ніжки сибарита-ласолюбця. Їй подавай омарів, фешенебельні готелі, м'яку атласну постіль, хромовані машини…

Ха-ха! А «Левіафан»? Мрії про подолання голубого океану? Танка Крижанич?

Тварюка не любить мрій. Вона не пам'ятає друзів. Їй потрібне тільки багатство. Тільки розкіш. І задоволення власних примх…

— Ні, зачекай, холодна ненажеро! — злісно вигукнув Ріхтер. Підійшов до столу, присунув до себе сяючий макет «Левіафана». — Тебе я не проміняю ні на які розкоші, милий друже! Ти пам'ятаєш, як доктор Браузе назвав мене «сильною людиною»? Він не помилився. Сили є, і ми ще поборемось. І Зіберт даремно розгнівався на мене вчора. «Коли вам буде сутужно, згадаєте про нас, пане інженер».

Цей Зіберт — хороша людина. Не знає він тільки всього. Ой, не знає!..

Згадавши Зіберта, природженого умільця-винахідника, Ріхтер відчув, як його охопило бентежне почуття ніжності, синівської любові до старого. Думка раптом перенеслася в минуле.

Завод переживав невеселі дні. За урядовим рішенням фірма припинила виробництво важких бомбардувальників «Альфа-титан». Військова продукція втратила свою цінність. Перед робітниками заводу замаячіло примарне страховисько безробіття. Хтось пустив чутку, що завод неминуче буде закритий і тому треба вимагати відновлення військового виробництва, що цілковитий мир «розорить Федеральну республіку».

Ріхтер саме повернувся з Африки. У нього був піднесений настрій. Африканські зустрічі ще бентежили душу, нагадували йому про запальні мрії Танки Крижанич. Він шукав у собі реальної опори, почуття власної переконаності — інакше не міг піти на розмову з Кірхенбомом. Потерпав від думки, що президент висміє його, назве фантазером…

Та ось життя підштовхнуло до дії. На вузькій нараді директорів концерну старий авіакороль кинув докір своєму інженерові:

— Досі я не почув жодної конструктивної пропозиції від вас, пане Ріхтер. Де ж африканські замовлення?..

Ріхтер, не думаючи, підвівся і промовив з упертим викликом:

— Африка дасть вам нові замовлення, пане президент.

Члени правління затамували подих, Кірхенбом витягнувся в своєму кріслі.

— Слухаю вас.

Ріхтер вийняв блокнот, в якому було занотовано попередні міркування щодо спорудження корабля, відшукав найсуттєвіше, зосередився.

— Президент Подестра виступить на форумі Всесвітнього Аеросиндикату з планом будівництва ескадри глобальних дирижаблів. Подестру підтримають країни Латинської Америки і, безперечно, комуністи на чолі з Росією. Той, хто укладе контракт з синдикатом, — буде переможцем. Корабель майбутнього, апарат колосальних розмірів і абсолютної безпеки, дасть мільйонні прибутки. Раджу вам, пане президент, зважити на цей факт і вжити якнай-кардинальніших заходів.

Що тут зчинилося! Одні безтямно реготали, інші плескали в долоні, вигукували «браво», решта — похмуро перешіптувалась