Читати книгу - "Сигнали з Всесвіту, Володимир Бабула"

Навратіл знову взяв слово. Зачекав, поки зал замовк.

— Я хотів би відповісти на деякі заперечення академіка Ватсона, — сказав він тремтячим від хвилювання голосом. — Я повинен признатись, що при розробці проекту я їх ставив перед собою також. Над проблемою приземлення гігантського корабля на планеті ми, наприклад, сушили собі голову дуже довго. А сьогодні це здається мені сміхотворним запитанням, бо вихід, який запропонувала астробіолог Свозилова, був настільки очевидний і простий, що, певно, здивує так само і вас. Великий ракетний корабель не приземлятиметься взагалі…

Зал зашумів.

— На планету приземляться тільки менші допоміжні літаки, які будуть прикріплені до тулуба гіганта… — продовжував академік після короткої паузи. — Більший, — скажімо, материнський, — корабель перетвориться на штучний супутник, який буде без подальшого використання енергії обертатись навколо планети за інерцією. Це, по-перше, полегшить встановлення зв’язку з Землею, а по-друге, він легко знову перетвориться на міжзоряний корабель, призначений для тривалої подорожі Всесвітом.

Зв’язок з Землею під час польоту, звісно, буде ускладнений, бо якщо ми полетимо з половинною швидкістю світла, наші повідомлення будуть щораз більше запізнюватись, поки нарешті не почнуть долітати до Землі за чотири роки. Зрозуміло, на Землі їх одержать значно перекрученими, — це вплив ефекту Допплера, про який вже згадував тут академік Ватсон. Тому в проекті ми розраховуємо на те, що будуть поставлені демодулятори, які усунуть перешкоди і будуть сприяти нормальному, не спотвореному, сприйманню. Схожими ж інструментами можна буде компенсувати вплив зсуву ліній у спектрі, щоб була можливість бачити.

Нарешті я б хотів ще раз повернутись до проблеми швидкості міжзоряного корабля. Пропоную запустити з Місяця експериментальну ракету без людей, обладнану контрольною апаратурою та автоматичними передавачами. Якщо вона буде заряджена атомним пальним з максимальним використанням енергії, як це запропонував Зайцев, не маю сумніву, що вона досягне запланованої швидкості.

Настав вечір.

Засідання було перервано і відкладено на наступний день. Академік Навратіл із Свозиловою і Северсоном повечеряли на терасі головного палацу і на запрошення Алени вийшли прогулятись містом.

За кількасот метрів від Академічного містечка, утворюючи велику літеру “У”, з’єднувались воєдино два широкі канали. По високо піднятій над рівниною гладіні води пливли кораблі найрізноманітніших видів і форм: швидкі скутери, неквапні самохідні баржі, ошатні пасажирські лайнери.

Троє людей зійшли сходами на дамбу і, прямуючи облямованим квітами тротуаром, наблизились до великої стальної конструкції край височезної греблі.

До шлюзової камери саме заходили кораблі. Тільки-но вони зупинились, як одразу ж камеру закрили сталеві ворота, і вона між плечей конструкції повільно опустилась до нижнього б’єфа каналу.

— Канал подекуди піднімається на велику висоту, — пояснив академік Навратіл. — Щоб каскади не перешкоджували плаванню кораблів, вони обладнані отакими “ліфтами”. Цей канал має велике економічне значення не тільки для транспорту, — він з’єднує Чехословаччину з трьома морями, — але й для землеробства.

— Чудесна споруда! — схвильовано сказав Северсон і додав: — Все, що ви робите, справді, чудесне!

Алена зрозуміла причину суму, що забринів у голосі друга. Вона враз пригадала розмову, яка відбулась під час перерви між засіданнями у головному залі Академії.

— Чому ви завжди говорите “робите”, “живете”?.. Чому не скажете “робимо”?! Все, що ви бачите навколо, належить усім, отже, й вам. Адже, досліджуючи крижані пустелі Арктики, ви рискували життям не задля власної наживи, а заради загальної справи. Отак і ми всі.

— Бачу, товаришу Северсон, що ви нудьгуєте, — встряв у розмову академік Навратіл. — Я розумію вас, бо й сам без інтенсивної праці не витримав би й тижня. “В труді та знанні — наш порятунок!” — це знав ще Коменський п’ятсот років тому. Не хотів би давати вам марні поради. “Пораду дасть кожний дружок, та не всякий дасть збіжжя мішок”, — говорив колись Гавлічек. Пропоную вам цілком конкретну справу: хочете разом з нами будувати міжзоряний корабель? Адже ви — льотчик, отже, технік…

Пропозиція Навратіла була така несподівана, що Северсон не міг вимовити й слова. Зате Аленка кинулась до академіка, палко потиснула йому руку:

— Дякую вам!.. Я сама хотіла вас про це просити…

— А я вас, як завжди, випередив! — по-хлоп’ячому задерикувато сказав Навратіл. — Ну, то як, товаришу Северсон, згода?

— Боюсь, що не впораюсь… — відповів той нерішуче.

— Почнемо з нескладних завдань. Вам допомагатимуть… Але… — академік лукаво посміхнувся. — Але працівником нашого інституту ви станете тільки в тому разі, коли мій проект буде прийнято. Згода?

— Погоджуйтесь, Северсон! — жартівливо підморгнула Алена. — Це значить, що посада вам забезпечена.

І справді, другого дня проект академіка Навратіла був прийнятий абсолютною більшістю голосів. І зразу ж по тому почалося готування до проведення експерименту з космічною ракетою на Місяці.

Вперше за багато-багато років Северсон взяв до рук слюсарні інструменти. Звичайно, то були вже не ті примітивні зубила та коловороти, якими доводилось йому працювати в дні своєї юності. Але технікові не треба довго пояснювати; він і сам второпає, що й до чого. Нічого не змінилося і в креслярській техніці: білі лінії на синьці цілком ясно показували порядок монтажу.

Експериментальна космічна ракета виростала посеред величезного елінгу просто на очах. Складові частини для неї виготовлялись на найбільших заводах усього світу; точність розмірів була неймовірною, і все ж при монтажі раз у раз виникали ускладнення й затримки. Щоб встигнути до наміченого терміну, роботи провадились протягом цілої доби.