Читати книгу - "Маленька, Драч Марія"

- Досить! – твердо промовила я. – Знайшов свій телефон? А тепер йди геть, добре? Більше ти мене не побачиш. Після всього, що ти мені сказав та зробив, я тебе навіть знати не хочу. Я щиро хотіла тобі допомогти, але людині, яка не хоче приймати цю допомогу, нема що доводити. Тепер за квартиру та свою випивку плати сам, - я говорила впевнено, тому не одразу зрозуміла, що жодного разу не заїкнулася.

- Ось як ти тепер заговорила! Сміливо! – очі батька від гніву почервоніли. – Знайшла собі чоловіка та одразу стала сміливою, шльондра малолітня! Треба було тебе іншими чоловікам відати, коли вони просили. Відтрахали всі п’ятеро, можливо, тоді вела б себе інакше. Або ж на панель відправити, тоді я б багато грошей зміг заробити, - він знов почав ритися в моїй сумочці, немов шакал.

Я застигла на місці, все ще чуючи в голові останній татові слова. Сліз не було, просто якийсь-то тупий біль, що скалкою засів у грудях. Стало нестерпно прикро. За що? Просто за що мені все це? Чому тато не бажає змінити своє життя? Чому не хочете стати порядною людиною?

- Непогано, - батько знайшов гроші, які мені вранці дав Габріель. – Здається, в тебе між ногами справжній рай, бо інакше, навіщо ж такі гроші давати? – він кинув мені сумку, а купюри швидко сховав у кишеню старих штанів. – Гаразд, не сумуй, маленька, до нових зустрічей, - тато посміхнувся, нібито нічного не сталося та пішов.

Я як загіпнотизована дивилася на свою порожню сумку. А ще декілька години тому, все було добре. Я затримала дихання, не дозволяючи сльозами остаточно полонити мене. Ні, я більше не стану плакати через покидька, якого навіть батьком важко назвати. Досить! Більше він від мене ні копійки не отримає, а прийде знов, я буду шукати порятунку у Габріеля. Він вже швидко владнає цю справу.