Читати книгу - "Мені не потрібен чоловік! Що значить, ви наполягаєте?!, Ольга Обська"

Вона зрозуміла, хто до них завітав, ще з самої верхньої сходинки. Здивуванню не було меж — Моріс. Його хода була трохи невпевненою, і Боніфас непомітно його підтримував.

— Муазіль Вів'єн, боюся, у нас ще один гість, — пояснив дворецький. — Монсіру трохи недобре.

— Мені добре, — одразу ж заперечив Моріс і похитнувся.

Боніфас майстерно підсунув стілець так, що коли Моріса хитнуло знову, він приземлився рівнесенько на сидіння.

Яна стрімголов спустилася вниз.

— Монсіре Морісе, що з вами? — стурбовано запитала вона, підскочивши до нього.

— Я в повному порядку, — запевнив вікінг. — Йшов повз — дай, думаю, зайду.

І те, з яким ентузіазмом він запевняв, що все добре, змусило запідозрити, що все зовсім-зовсім погано. І чому чоловіки, і вікінги особливо, не люблять показувати свою слабкість? Чому бояться зізнатися, що потребують допомоги?

Він виглядав так, ніби хворий. Дивно, адже ще вдень Яна бачила його бадьорим і нахабним. А зараз нахабство залишилося, а бадьорість зникла. Це симптоми якої хвороби?

— Води? — запитав Боніфас.

Моріс відповів вдячним поглядом.

Дворецький пішов виконувати прохання, а Яна підійшла ближче до вікінга і поклала йому долоню на чоло. Лоб був сухим і гарячим.

— У вас жар, — похитала вона головою. — Монсіре Морісе, зробіть милість розповісти, що з вами, — сказала строго.

Звідкись взялося незрозуміле відчуття відповідальності за цього кремезного чоловіка. І навіть бажання його полікувати. Лікувати Яна вміла. Гарячий чай, мед, малина, а не допомогло б — в хід пішли б гірчичники. Вона навіть намалювала собі цю кровожерну картину — роздягнений до пояса Моріс і Яна, що приліплює йому на спину земний варварський лікарський засіб. В уяві спина Моріса була рельєфною і пружною, шкіра смаглявою і гарячою. Цікаво, чи такий вікінг насправді?

— То що з вами? — повторила Яна запитання.

І нехай тільки спробує знову заявити, що все нормально. Напевно, у неї вийшов дуже вимогливий і суворий погляд, тому що Моріс нарешті перестав уникати відповіді.

— Думаю, це чорна західна лихоманка, — відповів він, приймаючи склянку води у Боніфаса, який саме нагодився.

Мабуть, рідкісна хвороба. Яна простудіювала багато книг, але в них ця хвороба жодного разу не згадувалася. Правду кажучи, звучало не надто добре. Але у виразі обличчя Моріса з'явилося деяке лукавство, ніби йому подобалося, що у нього саме чорна західна лихоманка.

— Не бійтеся, вона не заразна. Вона не передається від людини до людини, — запевнив він.

— А як? Від кажанів?

Кажани першими спали на думку, з огляду на земний досвід останньої пандемії. Дивно, але Яна вгадала.

— Так. Сьогодні чистив і змащував храмовий годинник. А там оселилися величезні зграї кажанів. Мабуть, від них і заразився.

— Чи можу я вам бути чимось корисний? — приймаючи порожню склянку, запитав Боніфас.

— Так. Я був би вельми вдячний, якби ви сходили в аптеку і купили айманську трав'яну настоянку, — Моріс дістав з кишені портмоне і витягнув звідти кілька купюр. — Буквально пара ковтків — і я остаточно повернуся в норму і, з вашого дозволу, попрощаюся. Не хотілося б зловживати вашою гостинністю.

Говорив він досить бадьоро, але було видно, що рухи даються йому важко.

— Я скоро, — пообіцяв дворецький і зник за дверима.

Ось так? Спокійно залишив Яну один на один з Морісом? І навіть на стілець з "дещо незручним" сидінням його не посадив? Це тому, що Моріс зараз не в формі, чи дар Боніфаса підказує йому, що вікінг для Яни безпечний?

А Яна не була в цьому така впевнена. За законом жанру, саме за відсутності Боніфаса щось має статися...