Читати книгу - "Віддана босу за борги, Марк Логан"

Увійшовши у просторий хол, Доронін зникає у лівому крилі будинку, не сказавши жодного слова. Трохи розслаблююсь, тому що з його відсутністю дихати стає легше. Зрештою, я у цьому домі не за власним бажанням. 

— Речі нести у вашу кімнату, чи у кімнату господаря? — відмираю, почувши кінець речення. 

— Не у мою, а в гостьову! — наголошую на останньому слові. 

Хочеться кричати на весь голос, що я тут тимчасово, що я не чергова підстилка Андрія, що доля ще та “чарівниця”! Але що це змінить? Ці люди взагалі на роботі, їм байдуже, хто я і що тут роблю. 

Але й змиритися отак одразу не виходить. Не я обирала цей шлях. Обставини. Ось в чому річ.

Та як би я не намагалась перекласти все на долю чи інші фактори, що не залежать від мене, я добре розуміла, чому потрапила у пастку. 

“Цікаво, а Стас міг спрогнозувати такий сюжет?”, — проговорюю у думках, ідучи за Шрамом, який обережно несе мою валізу, а не волочить по землі як-небудь!

Шрам. Високий, широкоплечий чоловік. Десь близько сорока років на перший погляд. Не знаю про його сімейний стан, але знаю те, що він головний в охороні Андрія. Попри його гострі риси обличчя, сильну статуру, він доволі хороша особистість, але ця риса характеру не заважає йому у виконанні поставлених цілей.

Свого часу Стас часто розповідав мені про виноробство, робочі моменти, цікаві факти, про поїздки на склади і те, як якось з Андрієм допомагали садити молоді виноградні паростки. 

Чоловік рідко говорив про характер, сутність людини, та одного разу розповів про начальника охорони і його доброту попри сувору обгортку.

Ось тоді я і зрозуміла, що зовнішність — це не ознака для характеру — лише захисна оболонка душі.

— Куди вам поставити валізу? — Шрам, як і його попередник, розглядає приміщення, перш ніж впустити мене.

— Можете залишити біля порогу, — усміхаюсь, — дякую вам. 

Чоловік коротко киває і йде геть, тихо причинивши за собою двері. Я ж берусь розпаковувати речі.

— І наскільки мене вистачить? — цікавлюсь, зупинившись і поглянувши на себе в дзеркало. 

Що я хочу знайти там, зазираючи у свої очі крізь холодне відображення?