Читати книгу - "Вовчиця. Присяга крові, Анна Юняєва"

– І ця хвойда - Альфа Лерісонів? – один з вовків, що вийшов з натовпу насмілився сказати це в голос. – Здається у них зовсім погані часи настали, раз пращури обрали цю підстилку. – в натовпі розгулявся сміх зграї.

– Припни свого язика, інакше ти благатимеш мене про смерть. – Тео вийшов вперед оголюючи ікла з пащі, з його очей летіли іскри від злості. 

– Дозволь мені розважитися, коханий. – Ельза поглянула в його очі хижо всміхнувшись.  Тео відчув, що переконувати марно, тому дав можливість самій розібратися з ним.

– Ніяк не звикну, що моя дружина теж Альфа. – вовчиця всміхнулася та відвернувшись від Тео підійшла ближче до зухвалого вовка.

Вона повільно обійшла вовка навколо та зупинилася поглядаючи в його очі. 

– Від тебе смердить страхом, хоча те, як ти вдаєш хоробрість трішки вражає. – вона нахилила голову в один бік, а потім в інший вдивляючись в його зіниці. – Ти дурний, якщо осмілився на такі гучні слова. Та я дам тобі урок, який ти запам'ятаєш на все своє життя. – вона повільно вимовила останні слова насолоджуючись страхом, який зростав в середині вовка. – До речі, як там поживає брат вашого Альфи. – Ельза не приховувала зловісної посмішки на своєму обличчі. – Я хотіла його вбити, коли полювала на нього, проте я його помилувала. Як тобі моя милосердність? – вовк відступив від вовчиці, його очі розширилися від переляку й розуміння, що це зробила вона. – Невже він вам не сказав? Як трагічно. – вона підійшла ще ближче до вовка та схопила його за горло. – Він був таким же нахабним, як і ти й отримав те, чого заслуговував. – вона стиснула сильніше пальці на його шиї, проте голос відвернув її увагу.

– Радий бачити вас, будьте як вдома, шановні гості. – Альфа говорив привітно, хоча його голос звучав інакше.

Ельза розвернулася до господаря будинку не випускаючи з рук вовка.

– Залюбки скористаюся цією порадою. – скрізь зуби промовила вовчиця не приховуючи задоволеної посмішки.

– Відпусти його, впевнений він засвоїв урок. – його голос був хитрий, як у лисиці як і його погляд. Цей вовк не всиляв жодної довіри в Ельзи.

– Зовсім забула про цей непотріб. Та якщо ви так бажаєте... – в її очах заграв вогник, що не віщував нічого доброго. Вона кинула вовка до ніг його ватажка. – Йому б не завадило повчитися манер. – вовчиця підійшла ближче до Альфи. – Я стримуюся з останніх сил, щоб не розірвати всіх на дрібні шматочки. Повір, я б зробила це з великим задоволенням за те, що ви зробили з моїми вовками на землях Мільську. Єдине, що стримує мене - обіцянка, яку я дала своєму чоловіку. Та якщо не вгамуєш своїх вовків, то смерть буде наймилосердніше з усього, що я їм запропоную. – останнє вона прошепотіла йому на вухо, а потім штовхнувши плечем Альфу Роксонів попрямувала в будинок не озираючись.

– Цей вогонь притягує, проте не забувай, що він може поранити тебе, Тео. – він дивився Ельзі в слід не відводячи очей. – Не дивно, що ти обрав цю жінку, в її очах палає могутність та сила, яка не кожному підвладна. Тебе це не лякає? – Кларіс поглянув на Тео, який зберігав спокій.

– Ти помиляєшся. – промовив Тео повернувши голову в бік Альфи. – Вона не ранить, вона спопелить за потреби. – сказав Тео та пішов слідом за дружиною в будинок, а за ним і Кларіс.