Читати книгу - "Заручники шлюбу, Дані Балл"

Аделіна

Посеред дня, в нашому офісі з'явився Валентин Миколайович разом з батьком, вони закрилися в залі для переговорів і пробули там близько години. Не знаю, що вони обговорювали, але батько вийшов сам не свій, злий і блідий наче стіна. Свекор кудись пішов, а він користуючись нагодою підійшов до мого столу, нахилився і з посмішкою промовив:

- Твій самовпевнений захисник додав мені проблем, але якщо ти думаєш, що це якось мені завадить, то ти дуже помиляєшся. 

- Ти сам створюєш собі проблеми. - Він схопив мене за зап'ястя. 

- Мені здається, що можливо ваш шлюб був помилкою і варто його анулювати і повернути тебе додому. Там від тебе було більше користі.

- Я не річ, яку можна спочатку віддати комусь, а потім повернути назад.

- Ти сильно помиляєшся, я повністю контролюю твоє життя і якщо захочу, то поверну тебе, чого б мені це не коштувало.

- Це тобі не під силу, на відміну від тебе Бойки чудово до мене ставляться і не погодяться на розірвання шлюбу, бо тобі так захотілось. 

- Хм, ти така наївна. В мене вистачить аргументів, щоб від тебе відмовився будь-хто, навіть твоя мати. - Після цих слів він підвівся і пішов геть. Я марно сподівалася, що погрози Дениса хоч трохи залякали батька, він як і раніше робить моє життя нестерпним. Ще й яким чином, не уявляю що батько може вигадати. Я вже почала сумніватися, чи дійсно йому не вдасться реалізувати свій план.

Після роботи Денис відвід мене до Дани, я особисто хотіла віддати їй фото з відкриття, тим паче вона мене запросила попити кави, ми з нею чудово порозумілися. Тому я спробувала хоч трохи покращити цей день в кав'ярні.

Дана вже чекала на мене, як завжди гарно виглядає і випромінює щастя.

- Ліно, добре, що ти погодилась випити зустрітися, я відпочину від роботи в приємній компанії. 

- Та що ви, я залюбки.

- І я тебе просила звертатись до мене на ти. 

- Так, так пробач. День був напружений. 

- В тебе щось сталось? 

- Сімейні справи, не зважай. 

- Сподіваюсь Денис себе поводить чемно, бо якщо ні я з ним серйозно поговорю. 

- Ой, звичайно ні, в нас все з ним добре. З батьком трохи посварилась, нічого особливого. - Дана сиділа навпроти мене і в цей момент, взяла мене за руки, наче співчуваючи і водночас підтримуючи. Такий маленький, але такий потрібний жест.

- Аделіно, я б хотіла тобі в чомусь зізнатися. Мені не вистачає хоробрості, але розумію що більше не можу мовчати.

- Ти мене заінтригувала. Говори, я тебе вислухаю, можливо щось пораджу. 

- В першу чергу, я попрошу тебе не нервувати, а послухати мене.

- Ти мене лякаєш. - По тілу побігли мурахи, тіло наче в очікуванні чогось поганого.

- В мене була донька, яку я дуже сильно любила, але так сталось, що мені довелось її покинути і вона зростала без мене, з чужими людьми. Я вважала, що вона померла і звинувачувала себе в її смерті. Пройшло багато часу, я ніколи про неї не забувала, вона завжди була в моєму серці. І одного дня, я зустріла тебе. Побачивши тебе вперше, я ледь не втратила свідомість,  ти як дві краплі води схожа на мою матір в молодості. Я намагалась собі пояснити, що це не можливо, що це якесь співпадіння. Поки не поспілкувалася з тобою особисто. В тебе мої риси, жести, рухи, ти цього навіть не помічаєш, а мені це кидається в очі. Коли ти розповіла свою історію я остаточно впевнилась, що ти моя донька. До цього я просто не знала з якої ти сім'ї, твоє дівоче прізвище, зовсім нічого. А потім все стало на свої місця. Я хочу тобі пояснити, чого все склалося саме так.

- Стоп. Що? Я зараз справді почула, що ти моя мати? - Я почала глибоко вдихати, щоб перевести дух. - Мати, яка мене покинула коли я була зовсім маленькою, на батька-тирана? Який знущався наді мною. Ти зараз жартуєш? - Сподіваюсь, що зараз хтось вистрибне з-під столу і скаже, що це розіграш.

- Ліночко, послухай, можливо це для тебе дуже велике потрясіння, але це дійсно так. Я думала, що назавжди втратила тебе, але все виявилося зовсім не так і зараз не хочу втрачати час, а хочу бути поруч з тобою, знайомитись з тобою, розділити радість і біль, дізнатись що тобі подобається, про що ти мрієш.

- Так, спокійно. - Я почала сильно масувати скроні, здавалось в мене вибухне голова від цієї інформації. - Якщо це дійсно правда і ти моя ма..., я навіть не хочу говорити це в слух. Я не хочу мати нічого спільного з людиною, яка покинула мене. Не хочу чути твоїх виправдать, пояснень чого так сталося. Як це я померла? Ти вигадала це чи що? Яка нісенітниця, Дано! Дано... Мою маму звали Діана, це єдине, що я знала. Ти не Діана.

- Мені довелося змінити ім'я, я обрала схоже на своє. Батьки справі назвали мене Діаною. 

- Годі! Я не хочу продовжувати цю розмову. З мене досить на сьогодні. Більше ніколи не підходь до мене, не дзвони, не шукай можливості зустрітись. Я ненавиджу тебе за те, що через тебе моє життя було таким паршивим, що я не пізнала материнської турботи і піклування, а піддавалась образам і знущанням. 

- Ліно, будь ласка... - Я підірвалася наче ошпарена, вже не чула, що мені говорила жінка, бігла так швидко, як могла. Мої очі наповнюватись сльозами лише зараз. Лише після того, як я усвідомила сенс цієї розмови. Моя мама жива, моя мама - Дана. Серце заболіло від цієї новини, а гнів почав наповнювати мою душу.