Читати книгу - "48 законів влади"

і відрекомендувався як граф Віктор Люстіґ. Граф пообіцяв, що якщо Капоне дасть йому 50 000 доларів, то він поверне подвійну суму. Капоне мав чимало коштів на такі «інвестиції», але зазвичай не давав великі суми незнайомцям. Він оглянув графа: вигляд у того був ексцентричний — шикарний стиль, манери, — і Капоне вирішив ризикнути. Він власноруч відрахував купюри і дав Люстіґові. «Добре, графе, — сказав Капоне, — за два місяці приносьте подвійну суму, як обіцяли». Люстіґ пішов із грішми, поклав їх у банківський сейф у Чикаґо, а потім рушив до Нью-Йорка, де в нього працювало ще кілька грошовитих схем.

50 000 доларів пролежали недоторканими в чиказькому банку. Люстіґ не збирався їх подвоїти.

Через два місяці він повернувся до Чикаґо, забрав гроші з банку і знову пішов до Капоне. Він поглянув на камінні обличчя охоронців гангстера, вибачливо усміхнувся і сказав: «Прошу мені вибачити, пане Капоне. Мені прикро вам повідомляти, що мій план не спрацював… Я зазнав невдачі».

Капоне поволі підвівся. Він блискав очима на Люстіґа, обмірковуючи, де на річці його викинути. Але граф поліз у кишеню пальта, вийняв 50 000 доларів і поклав на стіл. «Ось ваші гроші, сер, до цента. Ще раз дуже перепрошую. Мені шкода. Усе пішло не так, як я планував. Дуже хотів подвоїти для вас і для себе ці гроші, й Бог свідок, як мені це потрібно, але задум не вдався».

Збентежений Капоне знов умостився у фотелі. «Я знаю, графе, що ви шахрай, — сказав Капоне. — Я знав це щойно ви сюди зайшли. Я чекав, що ви принесете або 100 000 доларів або нічого. Але це… ви все повернули… гм». «Іще раз перепрошую, пане Капоне», — сказав Люстіґ, беручи капелюх і повертаючись до виходу. «Боже! Ви чесна людина! — вигукнув Капоне. — Якщо у вас скрута, то візьміть хоч п’ять куснів». І він відрахував п’ять купюр по тисячі доларів із 50 000-ї пачки. Граф, здавалося, був приголомшений, він низько вклонився, пробурмотів слова подяки і пішов із грішми.

Люстіґ від самого початку хотів мати ці п’ять тисяч.

ДЖУЗЕППЕ ФРАНЧЕСКО БОРРІ —

НАДВІРНИЙ ШАРЛАТАН

Джузеппе Франческо Боррі з Мілана, який помер ще в XVII столітті, 1695 року, був предтечею особливого типу шарлатана й авантюриста, що видавав себе за царедворця або кавалера… Справжня слава прийшла до нього після переїзду до Амстердама. Там він прибрав титул Medico Universale, організував собі великий почет і виїздив у кареті, запряженій шестериком… Пацієнти сходилися до нього звідусіль, деяких інвалідів несли в портшезах від Парижа до самого Амстердама. Боррі не брав плати за свої консультації. Він роздавав чималі суми біднякам, і про нього було відомо, що він ніколи не отримує грошей поштою або за векселями. А що він і далі жив у розкоші, люди вважали, нібито він має філософський камінь. Раптом цей добродій щез із Амстердама. Тоді виявилося, що він прихопив гроші й клейноди, які були довірені йому на зберігання.

Ґрете де Франческо «Влада шарлатана», 1939 р.

Тлумачення

Граф Віктор Люстіґ володів кількома мовами, пишався своєю вишуканістю й культурою та був одним із найбільших шахраїв свого часу. Він був відомий за зухвалість, безстрашність і, що найважливіше, знання людської психології. Він за кілька хвилин оцінював людину, знаходив слабини в її характері, а ще в нього був радар на простаків. Люстіґ знав, що більшість налаштована захищатися від шахраїв та інших баламутів. Шахрай має зруйнувати цей захист.

Один із надійних способів полягав в удаванні щирості й чесності. Хто ж не довірятиме людині, яка демонструє свою чесність? Люстіґ багато разів демонстрував вибіркову чесність, але у ситуації з Капоне він пішов на крок далі. Жоден нормальний шахрай не пішов би на таку аферу. Він вибрав би якогось простака, бо в них на обличчі написано, що вони питимуть ті ліки, які їм дають. Варто обдурити Капоне — і вам доведеться тремтіти все життя (скільки там його залишиться). Але Люстіґ розумів, що така людина, як Капоне, нікому ніколи не довіряє. Чесних або щедрих людей у його оточенні немає, а постійно перебувати серед вовків виснажливо, це навіть пригнічує. Людина на кшталт Капоне прагне чесного і великодушного ставлення до себе, щоб переконатися, що не всі тільки чогось хочуть від нього й підстерігають, аби обікрасти.

Люстіґ несподіваною вибірковою чесністю обеззброїв Капоне. Шахрай полюбляє грати на контрастах, бо тоді людину легко обдурити.

Не соромтесь і застосовуйте цей закон до всіх Капоне у світі. Вчасний жест чесності або щедрості змусить найбільш брутального і цинічного звіра їсти з ваших рук.

Усе стає сірим, якщо на обрії я не бачу принаймні однієї мети.

Життя тоді здається порожнім і депресивним.

Я не можу зрозуміти чесних людей. У них життя позбавлене надії та сповнене нудьги.

Граф Віктор Люстіґ (1890—1947 рр.)

Ключі до влади

Сутність обману — у відвертанні уваги. Відвертаючи увагу людей, яких хочете обдурити, ви одержуєте час і простір, щоб непомітно щось утнути. Доброта, щедрість, чесність часто є найліпшим способом відвертання уваги, бо позбавляє підозри. Люди впадають у дитинство і ловляться на будь-який ефектний жест.

У Стародавньому Китаї це називалося «дати раніше, ніж візьмеш», бо, коли дають, людині важко помітити, що забирають. Цей прийом має багато застосувань. Небезпечно, навіть для владної людини, щось зухвало забрати. Жертва плануватиме помсту. Так само небезпечно просто дуже чемно попросити те, що вам потрібно: якщо потенційний давач не побачить у цьому зиску для себе, він може обуритися через таке жебрацтво. Перш ніж брати, навчіться давати. Це готує ґрунт, прохання здаватиметься не таким обтяжливим і відверне увагу. Давання має різні форми: подарунок, акт щедрості, послуга, «чесне» визнання тощо.

Вибіркова чесність найкраще працює під час першої зустрічі. Ми всі — творіння звички, і наше перше враження залишається надовго. Якщо хтось під час першої зустрічі повірив у вашу чесність, переконати його у зворотному буде важко. Це дає вам простір для маневру.

Джей Ґулд, як і Аль Капоне, не вірив нікому. До тридцяти трьох років він устиг стати мультимільйонером завдяки шахрайству та збройному насильству. Наприкінці 1860-х Ґулд вклав великі кошти в компанію «Ірі Рейлрод», а потім виявив, що ринок наповнений її фальшивими сертифікатами акцій. Йому загрожували втрата величезної суми грошей і чимало неприємностей.

У розпал кризи якийсь лорд Джон Ґордон-Ґордон запропонував свою допомогу. Ґордон-Ґордон, шотландський лорд, здобув певні статки, інвестуючи в залізниці.

Найнявши експертів-графологів, Ґордон-Ґордон зміг довести Ґулдові, що спільниками у випуску фальшивих сертифікатів акцій були провідні адміністратори, включно з керівниками «Ірі Рейлрод». Ґулд був вдячний. Ґордон-Ґордон запропонував йому об’єднати зусилля, щоб викупити контрольний пакет акцій «Ірі». Ґулд погодився. Якийсь час підприємство ніби процвітало. Обоє стали щирими приятелями, і щоразу, коли Ґордон-Ґордон приходив до Ґулда по гроші на придбання нових акцій, той давав. Однак у 1873 році Ґордон-Ґордон несподівано викинув на ринок увесь свій пакет акцій і заробив