Читати книгу - "Інститут"

бо там могли повиступати сироти. — Тільки не барися. За день чи два в неї почнеться тижнева відпустка. — Тепер дівчина поклала руку, о Боже, Люкові на стегно, так високо, де його навіть мама вже не торкалася. — Але коли відпустка скінчиться, вона три тижні пробуде десь в іншому місці. Ти зустрічатимешся з нею в коридорах чи бачитимеш у підсобці, але й по всьому. Вона не хоче нічого пояснювати навіть у безпечних зонах, тож, певно, це вона йде працювати в Задню половину.

Каліша прибрала губи від вуха, а руку — зі стегна, і Люкові закортіло, аби дівчина схотіла поділитися з ним іще якимось секретом.

— Іди до себе, — сказала вона, і з маленького бісика в її очах Люк зрозумів, що Каліша знає, як на нього вплинули ці доторки. — Спробуй трохи покуняти.

7

Люк прокинувся від глибокого сну без сновидінь — у двері хтось стукав. Він сів на ліжку і здичавіло роззирнувся, гадаючи, чи не проспав школу.

Двері прочинилися, і на Люка глянуло усміхнене обличчя. Це була Ґледіс, жінка, що водила його на чипування. Яка сказала Люку, що він тут на службі.

— Кукусі! — процвірінькала вона. — Вставай-прокидайся! Ти проспав сніданок, але я принесла тобі апельсинового соку. Дорогою поп’єш. Його щойно вичавили!

Люк помітив, що на його новому ноутбуці горить зелений вогник. Комп’ютер у режимі сну, але якби Ґледіс зайшла і натиснула якусь клавішу подивитися, де він там лазить в інтернеті (а це не виключено), то побачила б Невидимця Герберта Веллса із забинтованою головою й у темних окулярах. Вона б не здогадалась, що воно таке, певно, вирішила б, що це якийсь сайт із наукової фантастики або містики. Але мала би про це прозвітувати. І якщо так, то звітувала б вона перед працівником із вищою зар­платнею. Перед тим, хто мусить цікавитись такими речами.

— Можна мені хвилинку, щоб штани вдягнути?

— Тридцять секунд. Щоб сочок не нагрівся.

Ґледіс пустотливо підморгнула і причинила двері.

Люк вискочив із ліжка, натягнув джинси, схопив футболку і вивів ноутбук з режиму сну, щоб подивитися, котра година. Із подивом він з’ясував, що вже дев’ята. На мить прикинув, чи нічого не підсипали в їжу, але якби так, то він би не прокинувся посеред ночі.

«Це все через шок, — вирішив Люк. — Мій мозок і досі намагається перетравити ситуацію — знайти їй пояснення».

Він вирубив комп’ютер, розуміючи, що будь-які зусилля приховати містера Ґріффіна нічого не варті, якщо хтось відстежує його пошукову історію. А якщо відстежується екран комп’ютера, то вже й не секрет, що Люк знайшов спосіб потрапити на сайт «Нью-Йорк Таймс». Звісно, якщо мислити в такому ключі, то все видаватиметься марним. І, певно, саме цього й домагаються посіпаки місіс Сіґсбі — щоб йому все здавалося марним. Йому та іншим ув’язненим тут дітлахам.

Але Люк розсудив, що якби про це хтось дізнався, то комп’ютер у нього вже забрали б. А якби моніторили екран, то вже помітили б, що в привітанні стоїть чуже ім’я.

Це все видавалося логічним, але може бути, що йому просто надають більше свободи, аби він сам себе загнав у глухий кут. Параноїдальні думки, проте сама ситуація параноїдальна.

Коли Ґледіс знову відчинила двері, Люк уже сидів на ліжку й взував кросівки.

— Молодчинка! — вигукнула вона, наче Люк — трирічний хлопчик, який уперше зумів самостійно одягнутися.

Ґледіс дедалі менше йому подобалась, але коли вона дала Люку склянку з апельсиновим соком, він враз її осушив.

8

Махнувши електронною карткою, Ґледіс цього разу наказала ліфту везти їх на поверх «С».

— Ох який гарнющий день! — видала вона, коли кабіна почала опускатися.

Певно, це був її стандартний спосіб зав’язати бесіду. Люк глипнув на її руки.

— Бачу, ви носите обручку. У вас є діти, Ґледіс?

Усмішка стала обережнішою.

— А цю таємницю я лишу між мною і собою.

— Мені просто цікаво, що якби були і якби їх тримали в такому місці, то як би вам велося?

— «Сі», — промовив м’який жіночий голос. — Поверх «Сі».

Уже без усмішки Ґледіс вивела Люка з ліфта, стискаючи йому руку трохи міцніше, ніж вимагала ситуація.

— А ще мені цікаво, як ви сама з собою уживаєтесь. Та це, мабуть, надто особисте питання, так?

— Годі, Люку. Я тобі сік принесла. Хоч і не повинна була.

— А що б ви сказали своїм дітям, якби люди дізналися, що тут коїться? Якби, ну, це потрапило в новини? Як би ви їм пояснили?

Ґледіс прискорила крок, мало не потягнула за собою Люка, але на обличчі її гніву не було. Якби був, то Елліс хоч би отримав сумнівне задоволення від знаття, що зачепив її за живе. Але ні. Цілковита відсутність емоцій. Наче обличчя в ляльки.

Вони зупинилися біля кабінету «С-17». Полиці там угинались від медичного і комп’ютерного обладнання. Ще було м’яке крісло, як у кінотеатрах, а позаду нього на сталевому стрижні височів якийсь апарат, схожий на проєктор. На бильцях крісла хоча б не було ременів.

На них чекав технік — «ЗІК», згідно з бейджиком на синій блузі. Це ім’я було знайоме Люку. Морін казала, що він один із поганців.

— Привіт, Люку! — сказав Зік. — Як ся маєш, тихо-мирно?

Не знаючи, як відповісти, Люк стенув плечима.

— Чи проблем із тобою не буде — ось на що я натякаю, соколику.

— Ні, проблем не буде.

— Радий чути.

Зік відкрив пляшку з синьою рідиною. Різко пахнуло спиртом, і Зік дістав термометр, що здавався принаймні у фут завдовжки. Авжеж, не фут, але…

— Скидай рейтузики й перехиляйся через крісло, Люку. Руки спирай на сидіння.

— Тільки не…

«Тільки не в присутності Ґледіс», — хотів сказати він, але двері кабінету «С-17» вже зачинились. Ґледіс зникла. Може, щоб Люка зайве не стидати, але скоріше через те, що вже донесхочу наїлася його лайняних балачок. І від такої думки Люку стало б трохи веселіше, аби не той скляний стрижень, який уже дуже скоро, а в цьому хлопець був певен, досліджуватиме незвідані до того глибини його анатомії. Таким термометром хіба що коням міряти температуру.

— Тільки не що? — Зік махав градусником із боку в бік, мов мажоретка жезлом на параді. — Не цим? Вибач, молодчику, але саме цим і мірятиму. Наказ від керівництва, сам розумієш.

— А хіба термосмужкою не легше? — спитав Люк. — Я точно знаю, що в аптеці CVS їх можна по півтора бакса купити. А з дисконтною карткою — ще деш…

— Прибережи свої премудрості для друзів. Скидай рейтузи і до крісла, інакше я сам усе за тебе зроблю. І тобі це не сподобається.

Люк повільно підійшов до крісла, розстебнув джинси, опустив їх і перехилився.

— Оу-вау, а ось і повний місяць!

Зік зупинився перед Люком. В одній руці він тримав термометр, а в другій — банку з вазеліном. Занурив термометр у банку, дістав. З кінчика звисала грудка желейної маси. Люку це все нагадувало заключну фразу з якогось масного анекдоту.

— Бачиш? Мастила вдосталь. Болю не відчуєш зовсім. Просто розслаб сіднички і пам’ятай, що поки не відчуєш на собі обидві мої руки,