Читати книгу - "Червоний Голод. Війна Сталіна проти України"

Проте ці теорії також могли постати внаслідок гіпертрофованої колективної уяви ОГПУ Деякі з цих партій і листівок могли вигадати працівники ОГПУ Однією зі стратегій, яку чекісти успадкували від своїх попередників часів царату, було створення вигаданих опозиційних рухів та організацій, які мали на меті стимулювати потенційних дисидентів вступити до них, і таким чином виявивити себе.

І все ж таки, навіть якщо це переконання в існуванні змови між селом і містом було продуктом хворої уяви, воно не було алогічним. Більшовики знали із власного досвіду, що революції відбуваються завдяки тісному зв’язку між інтелігенцією й робітниками. То чому ж тепер не може бути нової революції, коли міцніє зв’язок між українськими інтелігентами-націоналістами та селянами? І чому цей рух не може швидко набрати сили? Зрештою, щось дуже схоже сталося в 1919 році, коли селянське повстання (котре, як здавалось, прийшло нізвідки) вибухнуло з великою силою по всій Україні. Деякі лідери цього руху напевно мали національні прагнення, тому повстання дійсно проклало шлях для іноземного «імперіалістичного» вторгнення.

Вищезгадані співробітники ОГПУ що написали об’ємний звіт восени 1928 року, добре пам’ятали про події, десяті роковини котрих вже наближалися. Озброївшись щоденними повідомленнями про поширення «антирадянських» чуток та листівок, вони були просто зобов’язані помітити потенційну небезпеку ще одного повстання. Передбачивши зростання націоналізму в містах та селах, ОГПУ відшукувало й розслідувало такі випадки, зафіксувавши реальні або фальшиві докази. Інакше кажучи, ще до того, як колективізація набрала справжніх обертів, ОГПУ та радянське керівництво почало сприймати будь-який опір хлібозаготівлям в Україні як свідчення політичної змови проти СРСР.

Незабаром очікування ОГПУ справдилися — по всій території СРСР селяни протестували проти конфіскації своєї власності, свавільних арештів, криміналізації «накопичування зерна» та накладання штрафів. Звіти про опір ринули з усіх регіонів, у яких з особливим завзяттям застосовували «надзвичайні заходи» — із Сибіру, Північного Кавказу, а також з України. За спогадами Юджина Лайонса, «Москва була сповнена чуток про повстання на Кубані, Україні та інших регіонах... Коли пресі дозволили говорити більш відкрито, багато чуток виявилися правдою. З усіх куточків країни надходили повідомлення про напади і вбивства місцевих комуністів, працівників хлібозаготівель та податківців».[354] У деяких місцях обурення вилилося в масове насильство. В січні 1928 року ДПУ було заарештовано шість чоловік у містечку біля Одеси за побиття голови колгоспу. Ще одну групу бунтарів заарештували в селі на півдні України за шмагання податківця.[355]

Для деяких українців це було не опором, а скоріше боротьбою за виживання. Врожаї 1928 і 1929 років були поганими. Несприятливі погодні умови та дощ під час жнив заповідали поганий, нижче за середній урожай. Як і в 1921 році, проведення політичних кампаній означало, що селяни залишилися майже без жодних запасів хліба. Знову не вистачало їжі, особливо у степових районах південно-східної України, але хлібозаготівлі проходили швидкими темпами. За попередніми даними, щонайменше 23 000 людей померли під час маловідомого голоду 1928–1929 років від спричинених голодом хвороб та важких умов голодування, при цьому спостерігався й різкий сплеск характерних захворювань.[356]

У багатьох аспектах цей невеликий голод був «репетицією», що окреслила перехідний момент між катастрофою 1921 року та великим голодом 1932–1933 років. Радянський Союз не просив допомоги в міжнародної спільноти, як це було в 1921 році. Москва також не надала хліба чи іншу допомогу людям, які потерпали від голоду. Замість цього переклала проблему на плечі українських комуністів. У липні 1928 року український уряд створив республіканську комісію допомоги «постраждалим від неврожаю». Комісія надала селянам кредити (які вони мали виплатити самі) на купівлю насіння, продовольчу допомогу (в обмін на участь у громадських роботах), а також харчування й лікування для дітей. Але повідомлення про голод звели до мінімуму. Приблизно в третині випадків смертей від голоду в свідоцтвах вказували інші причини. Показово, що в 1928–1929 роках ніхто в радянському керівництві не задумувався над питанням, чи не були самі «надзвичайні заходи» джерелом проблеми.[357]

Натомість протягом 1928 року ОГПУ продовжувало шукати докази контрреволюційної діяльності. Чекісти знайшли виготовлені «приязними до Петлюри колами» «антирадянські листівки», розповсюджені в сільській місцевості України. Вони також зафіксували «антирадянські» висловлювання на селі. «Краще спалити хліб, ніж віддати його більшовикам», — заявив один селянин.[358] Радянське керівництво вірило, що багато українців готувалися до іноземного вторгнення, і ДПУ УСРР надавало докази на підтвердження цього. Влітку 1928 року Балицький сповістив Кагановича, що внутрішний опір в Україні пов’язаний з іноземними силами:

Можна вважати очевидним той факт, що прояви активності внутрішніх шовіністичних елементів перебувають у безпосередній відповідності зі складністю та загостреністю міжнародної обстановки та становища СРСР. Вони виходять із тих принципових засад, що крах СРСР є неминучим і при цій катастрофі Україна зможе здобути незалежність.[359]

Але ще гірше те, що існували докази незадоволення серед червоно-армійців в Українському військовому окрузі, більшість з яких були селянами. Знаючи про нестерпні умови життя своїх сімей, вони розмірковували про можливість залишити свої частини та приєднатися до повстанців, і навіть боротися за права селян. Історикиня Людмила Гриневич уклала приголомшливий реєстр підслуханих нарікань військовослужбовців, котрі лунали в травні 1928 року:

«У разі війни — ліси будуть переповнені бандитами» (80-та сд)

«Нехай тільки спалахне війна, усі ці організації розлетяться і селянство піде боротися за свої права» (44-та сд)

«У випадку війни повернемо багнети проти тих, хто дере шкіру з селян» (51-ша сд)

«Як тільки спалахне війна, ми кинемо гвинтівки й розбіжимося по домівках» (рота зв’язку 17-го ск)[360]

Через те, що «політичні настрої» в Україні вважали дуже поганими, у 1928 році ДПУ почало прискіпливо стежити за кожним, хто потенційно міг очолити селянське повстання або український національний рух. Зокрема, один інформатор доніс на директора Інституту української наукової мови Григорія Холодного, який сказав колегам, що чекісти заарештовували всіх, у кого були тісні зв’язки із селом або кого поважали селяни. Його коментарі спонукали до пошуків саме такої людини, яку він описав. Отже, одну з озвучених гіпотез ДПУ невдовзі присвоїло та застосувало на практиці. Врешті-решт Холодного також заарештували за справою СВУ Він провів вісім років у таборах ГУЛАГу перед тим, як його розстріляли в 1938