BooksUkraine.com » Детективи » Осінній сезон смертей 📚 - Українською

Читати книгу - "Осінній сезон смертей"

178
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Осінній сезон смертей" автора Андрій Анатолійович Кокотюха. Жанр книги: Детективи / Бойовики. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 35 36 37 ... 49
Перейти на сторінку:
й не потрібні вони, ті зайві слова, коли здійснюється заповітна мрія кожного без винятку чоловіка.

Жінка сама запрошує до себе.

Преферанс

1

– Я, здається, розкусила твій сон.

Ми, звичайно, були самі. Та, мабуть, ніч – це така пора доби, коли просто не можеш розмовляти інакше, ніж пошепки.

– Який сон?

– Пам’ятаєш, ти мені розповідав? Темний коридор і примари…

– А-а-а… Ну їх до біса! Дурниці! Невже в цьому неодмінно треба шукати якогось сенсу?

Вона завовтузилася поряд, умощуючись зручніше.

– У тебе хоч раз було таке: ідеш вулицею, когось зустрічаєш, відчиняєш, наприклад, двері, заходиш кудись – і раптом здається, що ти це все вже бачив, переживав?

– Та було кілька разів…

– Я читала про це. Сон – це підсвідомість, паралельний світ, куди ми потрапляємо лише тоді, коли спимо, тобто цілком розслаблюємося. Реальність уві сні трансформується…

– Надто вже мудровано для такого типа, як я.

– Гаразд. Коротше кажучи, снів ми не запам’ятовуємо, чи не так? Найяскравіші з них пам’ятаємо щонайбільше кілька днів. І буває так, що сон повторюється наяву, викликаючи смутні спогади… Або, навпаки, реальні події знаходять інше трактування або й дальший розвиток уві сні.

– До чого ця лекція?

– Ти бачив п’ять привидів. Вони скидалися на жіночі силуети, так?

Моя рука пестила оксамитову шкіру її стану.

– Ну.

– Ти розповідав мені про це перед тим, як убили п’яту дівчину. Цілком можливо, що ти уві сні передбачив це вбивство.

– Яка бридня! – вигукнув я. – Ти що, серйозно?

– Одна жінка загубила паспорт, а згодом уві сні побачила, як кладе його під купу старих листівок у спідню шухляду письмового стола. Вранці висунула її – паспорт був там. Я в телевізорі бачила.

– Морочать голову людям усякі, бляха, маразматики!

Вона лягла так, щоб її груди торкалися моїх. У темряві я бачив тільки обриси її обличчя.

– Я сама не дуже вірю, але чому б не припустити таке? Я ж головного не сказала – смертей, напевне, більше не буде!

– Ти справді схиблена на цій історії. Вигадуєш усілякі нісенітниці, потойбічні сили приплутуєш. Дитячий садок!

– Не треба кричати. – Її груди терлися об мої, а м’яка долоня пестила мою щоку. – Послухай краще уважно: ти, як я вже казала, бачив п’ять примар, а вбивств на той час сталося лише чотири. І ось – п’ята смерть. Якби їх мало бути більше, ти зустрів би у своєму сні не п’ять, а шість, сім, вісім привидів…

– Не мели дурниць. Я пам’ятаю телефонну розмову. Він читає нашу газету. Звернися до нього з її шпальт і скажи, що, згідно з тлумаченням снів журналіста Шкаради, ви, невідомий убивце, не повинні більше вбивати молодих і вродливих…

Її долоня затулила мої вуста.

– Не треба блазнювати. Вбито мою подругу. У її вбивстві могли звинуватити тебе. Ти знаєш, що вбивця існує і що він на волі, а присуду чекає невинний хлопець. І хочеш махнути на все рукою? Хіба це по-чоловічому?

Моя рука вже тримає її груди. Я відчуваю, як твердіє пипка, й вільною рукою забираю від свого рота її руку.

– А що ти пропонуєш?

– Я багато думала над твоєю версією, – млосно прошепотіла вона, і я здивовано завважив: її збуджують не мої руки, а розмова про вбивства. – Твоя правда. Ми, напевне, маємо справу зі страшенно закомплексованим чоловіком, і комплекси в нього, без сумніву, на сексуальному ґрунті. Але я знайшла помилку… Одну істотну помилку в твоїх… в твоїх міркуваннях. Ні, не тепер. – Вона ухилилася від поцілунку, але я вже добряче розпалився і насилу контролював себе, бо Аллине тіло відповідало на мої пестощі, дарма що її думки текли в зовсім іншому напрямку. – Не тепер. Ну стривай… Ну думати ж заважаєш… Ну… О-о-о!

2

…До розмови вона змогла повернутися лише за годину…

3

Тепер я, розслаблений і задоволений, наготувався слухати будь-що.

– Отож, я про твою помилку. Ти не взяв до уваги того, що закомплексована людина уникає товариства. Коло його спілкування обмежене. Ти припустив, що він стирчить вечорами в «Зодіаку». Але там сама атмосфера має викликати в нього нудоту. Річ у тому, що людині важко подолати комплекси, а спроба зробити це тільки поглиблює їх. Згоден?

У її просторікуваннях була певна логіка.

– Гаразд, а як же він тоді обирає жертв?

– А от якщо ми зрозуміємо це, – вона звелася на лікті й тицьнула мене пальцем у груди, – то дізнаємося, де його шукати, а потім – і хто він.

У мені знову прокинувся азарт. Я навіть сів на ліжку, поклавши під спину подушку. Алла вмостилася так само, тільки на протилежному боці ліжка. Світла не вмикали: у темряві думалося легше.

Мовчанку, що тяглася близько п’ятнадцяти хвилин, порушив я.

– Усі п’ять убитих дівчат, як я вже казав, не були знайомі. І все ж таки вбивця не обирав їх навмання. Щось їх об’єднувало.

– «Зодіак»?

– Але якщо він не завсідник «Зодіаку», то…

– …то має джерело, з якого надходить інформація про дівчат, що його цікавлять. – Алла немовби читала мої думки. – Він, судячи з усього, уникає жіночого товариства. Та й навряд чи жінки при ньому пліткували б одна про одну. Лишається чоловіче товариство. Ось де нас, дівок, на зубах перетирають!

– До того ж, – я подався вперед, боячись згубити логічну послідовність думок, – це має бути одна людина або гурт людей, які постійно товчуться в «Зодіаку», бо ми домовилися, що саме він об’єднує всіх загиблих. А хто буває в барі частіше… – Я раптом сам злякався того, що спало мені на думку. – Частіше від працівників самого бару?! Адже за життям бару завжди спостерігає бармен!

Алла заплескала в долоні. Після перешептів оплески видалися неприродно гучними.

– Барменів двоє – Юрко і Сашко. Працюють…

– Працювали, – виправила Алла. – Не забувай, що один уже сидить.

– Так, справді. Працювали змінами. Жили в одній кімнаті, у чотирнадцятій гуртязі. Там блокова система. І що їх може пов’язувати з убивцею дівчат?

– Припустімо, він їхній знайомець. Не надто близький, а то б його відразу розкусили. Але з ним вони спілкуються мало не щодня… Сусіда.

– Знову «припустімо»?

– А в нас тут усе – самі припущення! Отже, вони живуть поруч. В одному блоці або в сусідніх, бо чоловік, якого ми шукаємо, знову-таки згідно з нашими припущеннями, спілкується з вузьким колом людей. І то тільки з потреби. До такого кола, безперечно, належать сусіди по гуртожитку.

– Поки що логічно. І що, вони навмисне

1 ... 35 36 37 ... 49
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Осінній сезон смертей», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Осінній сезон смертей"