Читати книгу - "Дюна"

— Це потребує багато часу?

— Я коротко перекажу основне. Серед фрименів ширяться чутки, що в часи існування Пустельної ботанічної випробувальної cтанції було побудовано близько двох сотень таких передових баз. Вочевидь, усі вони закинуті, але є свідчення, що, перш ніж залишити, їх запечатали.

— Чи є там обладнання? — запитав Герцог.

— Так, згідно зі звітами від Дункана.

— Де вони розташовані? — запитав Галлек.

— Відповідь на це питання, — сказав Хават, — незмінна: «Лієт знає».

— Бог знає, — пробурмотів Лето.

— Можливо, і ні, сір, — сказав Хават. — Ти ж чув, як Стілґар ужив його ім’я. Може, він казав про реальну особу?

— Служить двом володарям, — повторив Галлек. — Звучить, як релігійна цитата.

— Ти мав би знати напевно, — відказав Герцог.

Галлек усміхнувся.

— Цей Суддя Зміни, — сказав Лето, — імперський еколог — Кайнс… Чи не міг би він знати, де розташовані ці бази?

— Сір, — попередив Хават, — цей Кайнс — слуга Імператора.

— Але ж він далеко від Імператора, — сказав Лето. — Мені потрібні ці бази. Вони наповнені матеріалами, які ми могли б витягнути й використати для ремонту нашого робочого обладнання.

— Сір! — гукнув Хават. — Ці бази досі формально належать Його Величності.

— Погода тут достатньо погана, аби знищити будь-що, — відказав Герцог. — Завжди можна звинуватити в усьому погоду. Знайдіть цього Кайнса і з’ясуйте, чи ці бази хоча б існують.

— Ой, як небезпечно забирати їх собі, — сказав Хават. — Дунканові ось що було зрозуміло: ці бази або уявлення про них мають глибинне значення для фрименів. Якщо ми захопимо ці бази, то можемо віддалитися від фрименів.

Пол глянув на обличчя людей навколо них, побачив напругу, з якою вони ловили кожне слово. Здавалося, їх дуже схвилювало батькове ставлення.

— Прислухайся до нього, батьку, — тихо мовив Пол. — Він каже правду.

— Сір, — вів далі Хават, — на цих базах можуть бути матеріали, завдяки яким можна полагодити кожну деталь нашого обладнання — і все ж таки вони можуть бути поза зоною нашої досяжності зі стратегічних міркувань. Було б нерозумно робити такий хід, не дізнавшись більше. Цей Кайнс має суддівську владу, надану Імперією. Не варто забувати про це. Фримени також прислухаються до нього.

— Тоді зроби це делікатно, — сказав Герцог. — Я тільки хочу дізнатися, чи ці бази взагалі існують.

— Як забажаєте, сір, — Хават сів, опустивши очі.

— Гаразд, — сказав Герцог. — Ми всі знаємо, що на нас чекає попереду — робота. Ми до цього готувалися і маємо певний досвід. Знаємо, яка нагорода на нас чекає, і чудово розуміємо, що буде в разі поразки. Ви всі отримали завдання, — він глянув на Галлека. — Ґурні, для початку подбай про контрабандистів.

— «Маю я піти до відступників, що мешкають у спаленій сонцем землі!»[32] — виголосив Галлек.

— Одного дня я підловлю цього типа на відсутності цитати — і тоді він матиме абсолютно голий вигляд, — зауважив Герцог.

Гигикання луною прокотилося над столом, але Пол у ньому відчув напругу.

Герцог повернувся до Хавата.

— Установи ще один командний пост розвідки та зв’язку на цьому поверсі, Зуфіре. Коли підготуєш його, я хочу тебе бачити.

Хават підвівся й роззирнувся кімнатою, неначе шукав підтримки. Він розвернувся й вивів процесію з кімнати. Частина присутніх рухалася квапливо, шкрябаючи стільцями об підлогу, і, збентежена, збивалася в маленькі групки.

«Усе закінчилося збентеженням», — подумав Пол, дивлячись, як ідуть геть останні офіцери. Раніше нарада завжди завершувалася на іронічній ноті. А ці збори, здавалося, просто витікали, розчавлені власною неузгодженістю, та ще й завершилися суперечкою.

Уперше Пол подумав про справжню ймовірність поразки — подумав про неї не від страху чи у зв’язку з попередженнями старої Превелебної Матері, а через власну оцінку ситуації, що склалася.

«Мій батько у відчаї, — подумав він. — Наші справи йдуть зовсім кепсько».

Іще й Хават — Пол пригадав поведінку Хавата під час зборів — легке вагання, ознаки неспокою.

Щось глибоко схвилювало Хавата.

— Краще тобі лишитися на решту ночі тут, сину, — сказав Герцог. — У будь-якому разі скоро світанок. Я попереджу твою матір. — Він повільно звівся на закляклі ноги. — Чому б тобі не поставити кілька стільців разом і не лягти на них відпочити?

— Я не дуже стомився, сер.

— Як хочеш.

Герцог склав руки за спиною й заходився сновигати вздовж столу.

«Неначе загнана в клітку тварина», — подумав Пол.

— Ти плануєш обговорити з Хаватом гіпотетичного зрадника? — запитав Пол.

Герцог спинився навпроти сина й заговорив до чорних вікон.

— Ми вже багато разів обговорювали таку можливість.

— Стара видавалася переконаною у своїх словах, — зауважив Пол. — І повідомлення, яке матір…

— Заходів було вжито, — сказав Герцог. Він роззирнувся кімнатою, і Пол помітив відчай шаленства в батькових очах. — Лишайся тут. Я хочу обговорити з Хаватом дещо про командні пункти.

Він розвернувся й вийшов із кімнати, коротко кивнувши охоронцям біля дверей.

Пол дивився туди, де щойно стояв батько. Простір спорожнів іще до того, як Герцог вийшов із кімнати. І йому пригадалося попередження старої: «…батька ніяк не порятуєш».

13

Першого дня, коли Муад’Діб їхав із родиною вулицями Арракіна, люди вздовж дороги, пригадавши легенди й пророцтва, наважилися закричати: «Магді![33]». Та цей крик був радше питанням, аніж твердженням, бо тоді вони лишень могли сподіватися, що він і є провіщений Лісан аль-Гайб[34], Голос із Зовнішнього Світу. Їхню увагу також привернула його матір, бо вони чули, що жінка — з Бене Ґессерит, і для них було очевидно, що вона — іще один Лісан аль-Гайб.

Принцеса Ірулан. Оповідь про Муад’Діба

Герцог знайшов самотнього Зуфіра Хавата в кутовій кімнаті, як йому й казали охоронці. Із сусідньої зали долинав шум — там установлювали переговорне обладнання, — але в цій кімнаті було доволі тихо. Герцог роззирнувся, коли Хават підвівся з-за столу, заваленого паперами. Маленька комірчина із зеленими стінами містила, крім столу, три завислі в повітрі стільці на силових підвісках. Зі спинок поквапцем прибрали харконненівське «Х» — лишилися тільки нерівні кольорові смуги.

— Стільці конфісковано в попередників, але вони цілком безпечні, — мовив Хават. — Де Пол, сір?

— Я лишив його в нарадчій залі. Сподіваюся, він зможе трішки відпочити й розслабитися без мене.

Хават кивнув, підійшов до дверей у сусідню кімнату й зачинив їх, заглушивши галас статичних й електричних розрядів.

— Зуфіре, — сказав Лето, — мою увагу привернули імператорські та харконненівські склади прянощів.

— Мілорде?

Герцог стиснув губи.

— Склади можна знищити. — Він підняв руку, щойно Хават спробував заговорити. — Забудьте про Імператорові запаси. Насправді він лише таємно порадіє неприємностям Харконненів. Та й чи має право Барон оскаржувати знищення того, що