Читати книгу - "Фундація"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— І тебе посилають тільки з цією метою, тоді як я тут лише для того, щоб викупити тебе й поїхати, а ти й далі будеш продовжувати свої спроби? Тобі не здається, що це тупцяння на місці?
— У якому сенсі? — обережно спитав Ґоров.
— Послухай, — раптом розсердився Понієтс, — ти ж дипломат, а не торгівець, і те, що ти себе називаєш торгівцем, не робить тебе ним. Ця справа для того, хто заробляє на продажах, — і я тут стовбичу з трюмами, що заповнені товаром, який марно псується, і з квотою, яку я тепер уже не виконаю. Схоже на те.
— Ти хочеш сказати, що будеш ризикувати життям за справу, яка тебе не стосується? — Ґоров ледь помітно усміхнувся.
Понієтс відповів:
— Ти маєш на увазі, що це питання патріотизму, а торгівці — не патріоти?
— На жаль, ні. Піонери такими точно ніколи не бувають.
— Добре, визнаю. Я не гасаю космосом стрімголов заради порятунку Фундації або чогось подібного. Я збираюся заробити грошей, і це мій шанс. Якщо це ще й допоможе Фундації, тим краще. Я ризикував своїм життям і за менших шансів.
Понієтс підвівся, і Ґоров разом з ним.
— Що ти збираєшся робити?
Торгівець усміхнувся.
— Я не знаю — поки що не знаю. Але якщо суть справи в тому, щоб щось продати, то я до ваших послуг. Я загалом не хвалько, але дещо мені завжди вдається. У мене ще ніколи не бувало такого, щоб я не виконав квоти на продаж.
Двері до камери відчинилися майже відразу ж, як він постукав, і всередину з обох боків завалилися два охоронці.
4
— Видовище! — похмуро сказав Великий Магістр. Він зручно вмостився у своїх хутрах, схопивши однією тонкою рукою залізну палицю, що нею він користувався як ціпком.
— І золото, ваше благоговіння.
— І золото, — безтурботно погодився Великий Магістр.
Понієтс установив коробку й відкрив її з такою упевнененістю, яку тільки міг показати. Перед загальною ворожістю присутніх він почувався самотньо — ніби перший рік у космосі. Бородаті радники, які стали півколом і відлякували його своїм виглядом, невдоволено дивилися на нього.
Серед них був Ферл, тонколиций фаворит, який сидів поряд із Великим Магістром, так само ворожо налаштований. Понієтс уже зустрічався з ним і відразу ж визначив у ньому головного ворога та, відповідно, головну жертву.
За межами зали невелика армія чекала подій. Понієтс був фактично ізольований від свого корабля; у нього не було жодної зброї, крім спроби дати хабар; і Ґоров ще залишався заручником.
Він зробив останні налаштування на цьому незграбному чудовиську, що відняло в нього тиждень винахідливості, і ще раз помолився, щоб кварцовий кристал зі свинцевою підкладкою витримав навантаження.
— Що це? — запитав Великий Магістр.
— Це, — відповів Понієтс, відходячи назад, — маленький пристрій, що його я сконструював самотужки.
— Це зрозуміло, але це не та інформація, яку я хочу знати. Це одна з тих мерзенних чаклунських штукенцій, що їх виготовляють у вашому світі?
— Він ядерний за своєю природою, — серйозно зізнався Понієтс, — але нікому з вас не потрібно його торкатися або взагалі будь-що з ним робити. Цей пристрій тільки для мене, і якщо він і містить якусь гидоту, я прийму весь цей бруд на себе.
Великий Магістр загрозливо підняв свою залізну палицю на машину, і його губи швидко й беззвучно зарухалися, вимовляючи очищувальну молитву. Тонколиций радник, що сидів справа, нахилився до нього, і його руді й рідкі вуса торкнулися вуха Великого Магістра. Старий аскоунець роздратовано знизав плечима, відмахнувшись від нього.
— І який же зв’язок між цією машиною та золотом, що може врятувати життя вашого земляка?
— За допомогою цієї машини, — почав Понієтс, легко поклавши руку на центральну камеру пристрою і погладжуючи її тверді, круглі боки, — я можу перетворити залізо, яке ви вибраковуєте, на золото найвищої проби. Це єдиний пристрій, відомий людині, який буде перетворювати залізо — потворне залізо, що підтримує ваш трон та стіни цієї будівлі, — на блискуче, важке, жовте золото.
Понієтс почувався, ніби якийсь партач. Зазвичай його розмови з покупцями протікали гладко, легко і вселяли в них довіру; а ця кульгала, наче підбитий космічний фургон. Але Великого Магістра цікавив зміст, а не форма.
— І що? Трансмутація? Були вже дурні, які заявляли, що вміють це робити. Вони заплатили за свою блюзнірську допитливість.
— У них вийшло досягти успіху?
— Ні. — Здавалося, Великого Магістра охопили якісь похмурі веселощі. — Успіх у виробництві золота був би злочином, який сам себе й спокутував би. А невдала спроба — це смерть. Ну от що ви зможете зробити з моїм ціпком? — З цими словами він стукнув ціпком по підлозі.
— Вибачте, ваше благоговіння. Мій пристрій — це мала модель, яку я виготовив сам, і ваш ціпок занадто довгий для неї.
Маленькі очі Великого Магістра заблищали, забігали й зупинилися.
— Рендел, дай мені свої застібки. Давай, швидше, якщо потрібно, я віддам за них удвічі більше, ніж вони варті.
Застібки передали з рук в руки. Великий Магістр задумливо їх зважив.
— Ось, — сказав він і кинув їх на підлогу.
Понієтс підняв їх. Він сильно смикнув на себе кришку, щоб відкрився циліндр, і примружився, намагаючись розмістити застібки точно по центру анодного екрана. Пізніше це буде робити легше, але зараз не повинно бути жодних збоїв.
Саморобний трансмутатор недоброзичливо тріскотів упродовж десяти хвилин, перш ніж у повітрі почувся слабкий запах озону. Аскоунці з бурмотінням відступили назад, і Ферл відразу ж щось знову зашепотів на вухо своєму правителеві. Обличчя Великого Магістра закам’яніло. Він не ворушився.
Застібки були золотими.
Понієтс простягнув їх Великому Магістру, прошепотівши: «Ваше благоговіння», — але старий завагався й відмахнувся від них. Його погляд затримався на трансмутаторі.
Понієтс швидко заговорив:
— Джентльмени, це чисте золото. Справжнісіньке золото. Якщо ви хочете це підтвердити, то можете піддати його будь-якому відомому хімічному та фізичному аналізу. Його абсолютно неможливо відрізнити від золота природного походження. Так можна обробити будь-яке залізо. Не зашкодить ані іржа, ані помірна кількість легуючих елементів…
Понієтс говорив лише для того, щоб заповнити порожнечу. Він дозволив застібкам залишатися в простягнутій руці, і це золото свідчило на користь його слів.
Нарешті Великий Магістр повільно простягнув руку, і це змусило заговорити Ферла:
— Ваше благоговіння, це золото з отруєного джерела.
Понієтс заперечив:
— Троянда може вирости з бруду, ваше благоговіння. Торгуючи з вашими сусідами, ви купуєте в них найрізноманітніші товари, не цікавлячись, як вони їх виробляють — за
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Фундація», після закриття браузера.