Читати книгу - "Володар Перстенів"

Вода Гаряча — тіла храм.

Чарівна вода, коли вона

із фонтана б'є, немов стіна;

та жоден фонтан не втішить так,

як в Теплій Воді моя п'ята!

Пролунали гучний сплеск і невдоволений вигук Фродо: «У-го-го!» Судячи з усього, Піпін вирішив улаштувати водограй. Мері підійшов до дверей:

— А як щодо вечері та пивця? — гукнув він. Фродо вийшов, витираючи волосся.

— Повітря таке вологе, що я досушуся на кухні, — сказав він.

— Невже! — вигукнув Мері, зазирнувши до кімнати. Кам'яну підлогу вкривали калюжі. — Маєш усе це витерти, бо не дістанеш вечері, Переґріне, — сказав він. — Поспішай, на тебе не чекатимемо.

Вечеряли в кухні біля каміна.

— Гадаю, грибів вам уже не закортить? — спитав Фредегар без особливих сподівань.

— Ні, захочеться! — вигукнув Піпін.

— Вони мої! — сказав Фродо. — Їх подарувала мені пані Чудар, королева серед господинь. Забери свої загребущі руки, я сам подаватиму.

Гобіти мають пристрасть до грибів, яка перевершує навіть найжадібніші вподобання Великого Народу. Це частково пояснює і довгі експедиції Фродо до славнозвісних полів Прилук, і невдоволення Чударя. Цього разу грибів було вдосталь для всіх, навіть за гобітськими мірками. Далі подали ще кілька страв, і, коли гобіти закінчили вечерю, навіть Феті Виприн задоволено відітхнув. Вони відсунули стіл, а крісла поставили біля вогню.

— Потім приберемо, — сказав Мері. — А зараз усе мені розкажіть! Ви, напевно, мали пригоди, а це нечесно без мене. Хочу почути повний звіт; а найбільше я хочу знати, що сталося зі старим Чударем і чому він зі мною так розмовляв. Судячи з його голосу, щось його перелякало, якщо таке можливе.

— Ми всі перелякалися, — сказав Піпін після паузи, під час якої Фродо мовчки дивився у вогонь. — Ти би так само злякався, якби два дні за тобою гналися Чорні Вершники.

— А хто вони такі?

— Чорні істоти на чорних конях, — відповів Піпін. — Якщо Фродо мовчить, то я розповім усю історію від самого початку, — й він детально розказав про їхню подорож від того моменту, коли вони покинули Гобітон. Сем іноді ствердно кивав головою чи щось вигукував. Фродо мовчав.

— Я би подумав, що ти все це вигадав, — сказав Мері, — якби сам не бачив тієї чорної постаті на пристані й не чув переляку в голосі Чударя. Що ти про все це скажеш, Фродо?

— Братик Фродо був дуже потайливий, — сказав Піпін. — Але час йому розкрити карти. Досі ми почули тільки здогад Чударя про те, що сюди вплутані скарби старого Більбо.

— Власне, це був тільки здогад, — поквапливо підтакнув Фродо. — Чудар нічого не знає.

— Старий Чудар зовсім не дурний, — вів далі Мері. — Багато чого крутиться в його круглій голові, та назовні не вихлюпується. Чув я, що він бувало ходив до Пралісу, навіть подейкують, він знає багато дивних речей. Але ти, Фродо, принаймні сказав би нам, чи правильно він угадав.

— Я думаю, — повільно відповів Фродо, — про щось він таки здогадався. Справді, це пов'язано зі старими пригодами Більбо, і Вершники шукають, чи, напевно, варто сказати, вистежують його або мене. Я також боюся, коли хочете знати, що це зовсім не жарт; і тут мені так само небезпечно, як і деінде. — Він обвів поглядом вікна і стіни, ніби боявся, що вони раптом пощезнуть. Друзі поглянули на нього, а потім багатозначно перезирнулися між собою.

— Зараз розкаже, — прошепотів Піпін до Мері. Той кивнув.

— Ну, гаразд, — нарешті сказав Фродо, випростуючи спину, так наче на щось зважився. — Я не можу вже цього приховувати. Маю вам усім дещо сказати. Але не зовсім знаю, з чого почати.

— Може, тоді я допоможу, — тихо мовив Мері, — й розповім частину за тебе.

— Ти про що? — запитав Фродо, стривожено глянувши на нього.

— Про те, дорогий мій Фродо, що ти гризешся, бо не знаєш, як із нами розпрощатися. Ти, звісно ж, збирався піти з Ширу. Та біда прийшла раніше, ніж її чекали, і тепер ти мусиш іти негайно. Але ж не хочеш. Нам так тебе шкода.

Фродо роззявив рота і знову стулив. Його вираз подиву був такий кумедний, що всі засміялися.

— Любий наш Фродо! — звернувся до нього Піпін. — Чи ти справді думав, що позамилював усім нам очі? Тобі на це не вистачило ні обачності, ні кмітливості! Ти ж увесь рік від квітня відверто збирався піти і розпрощатися з усіма страхами, які тебе переслідували. Ми безперестанку чули твоє бурмотіння: «Ах, чи побачу я ще коли цю долину?» — і таке інше. А вдавати, що у тебе вичерпалися гроші, і продати свій улюблений Торбин Кут тим Сумоселам-Торбинам! А всі ті таємні бесіди з Ґандалфом?

— О небо! — вигукнув Фродо. — А я думав, що я і обачний, і мудрий. Навіть не знаю, що сказав би на це Ґандалф. То, значить, увесь Шир обговорює мій від'їзд?

— Ні ж бо! — запевнив Мері. — Цим не переймайся! Звісно ж, таємниця розкриється, але зараз, гадаю, вона відома лише нам, змовникам. Зрештою, маєш пам'ятати, що ми тебе знаємо як облупленого, й Більбо знали. Тож, зазвичай, здогадуємося, про що ти думаєш. Правду кажучи, відколи пішов Більбо, я уважно за тобою стежив. Я подумав, що ти рано чи пізно підеш за ним; насправді я очікував, що ти підеш раніше, й останнім часом ми дуже хвилювалися. Ми боялися, що ти тихо вислизнеш і чкурнеш без попередження, як твій дядечко. Уже від весни ми були насторожі й самі дещо спланували. Так просто ти не втечеш!

— Але я повинен іти, — сказав Фродо. — Тут нічим не зарадите, любі мої. Це нещастя для нас усіх, але марно намагатися мене стримати. А якщо ви вже стільки вгадали, то, будь ласка, допоможіть, а не перешкоджайте!

— Ти не розумієш! — заперечив Піпін. — Ти повинен іти, а отже, ми також. Я та Мері підемо з тобою. Сем — чудовий хлопець, і заради тебе він стрибне драконові в пащеку, якщо не перечепиться дорогою; але у твоїй небезпечній подорожі одного супутника тобі буде замало.

— Мої дорогі, любі гобіти! — мовив глибоко зворушений Фродо. — Цього я дозволити не можу. Я вже давно це вирішив. Ви говорили про небезпеку, але ж не розумієте її. Це не похід за скарбами, не мандрівка туди і назад. Я втікаю від смертельної небезпеки, яка чигає на мене попереду.

— Якраз розуміємо, — ствердив Мері. — Ось чому ми і вирішили піти. Ми знаємо, що Перстень — не забавка; ми зробимо все можливе, щоби допомогти тобі вистояти проти Ворога.

— Перстень! — вигукнув Фродо, геть приголомшений.

— Так, Перстень, — сказав