Читати книгу - "Історія Лізі"

— Ти тільки пам’ятай, про що ми домовилися, — сказала Дарла. — У тебе був напад божевілля, і ти порізала себе, тому що тебе зрадив твій чоловік. Тепер тобі ліпше. Ти це подолала.

Аменда подивилася на Дарлу поглядом, який Лізі абсолютно не змогла прочитати.

— Так і є, — сказала вона. — Я це подолала.

9

Люди з містечка Свіден, що потрапили в автомобільну аварію, з’явилися незабаром по тому. Лізі не назвала б це сприятливою для них подією, якби хтось із них був тяжко поранений, проте, схоже, такого ні з ким не сталося. Усі вони пересувалися на своїх ногах, а двоє чоловіків навіть сміялися, розмовляючи про щось. Одна дівчина, віком років сімнадцяти, плакала. Вона мала кров у волоссі й соплі на верхній губі. Усього їх було шестеро, майже напевне з двох різних автомобілів, і сильний запах пива було чути від тих двох, які сміялися, й було схоже, що в одного з них вивихнута рука. Цей секстет супроводжували двоє працівників медичної служби, на яких були куртки рятувальників з Іст-Стоунгема, накинуті поверх цивільного одягу, та двоє копів — один із поліції штату, а другий — із кінної поліції округу. Одразу невеличкий приймальний покій пункту невідкладної допомоги став, як здавалося, ущерть набитий людьми. Медсестра, яка назвала Аменду «моя люба», вистромила у двері здивовану голову, а за мить те саме зробив і молодий доктор Мансінґер. Невдовзі по тому дівчина-тінейджер ударилася в істерику, оголосивши всім і кожному зокрема, що мачуха хотіла її вбити. Через кілька хвилин після цього медсестра вийшла, щоб її забрати (Лізі помітила, вона не сказала юній істеричці «моя люба»), а потім Аменда вийшла з кімнати огляду 2, незграбно несучи досить великі тюбики з приписаними їй мазями. З лівої кишені її мішкуватих джинсів стриміли також два або три згорнені рецепти.

— Гадаю, ми можемо їхати, — сказала Аменда тим самим гордовитим тоном великої леді.

Лізі подумала, що це надто добре, аби бути правдою, навіть якщо взяти до уваги відносну молодість лікаря та наплив нових пацієнтів, і її передчуття виявилося правильним. Медсестра вихилилася з дверей кімнати для огляду 1, як машиніст із кабіни локомотива, і запитала:

— Ви, двоє леді, доводитеся сестрами міс Дебушер?

Лізі й Дарла кивнули головами, з винуватим виглядом, як підсудні перед суддею.

— Доктор хоче поговорити з вами якусь хвилину, перш ніж ви підете.

І з цими словами вона сховала голову за дверима, де досі схлипувала дівчина.

З протилежного боку приймального покою двоє чоловіків, від яких пахло пивом, знову зареготали, й Лізі подумала: «Хоч вони й не в ідеальній формі, проте, мабуть, аварія сталася не з їхньої вини». І справді, копи, схоже, зосередили всю свою увагу на блідому хлопцеві приблизно того самого віку, що й дівчина з кров’ю у волоссі. Ще один хлопець розмовляв по телефону-автомату. У нього був глибокий поріз на щоці, який, на думку Лізі, вимагав накладення швів. Третій хлопець чекав своєї черги зателефонувати. У цього третього не було видимих ушкоджень.

Долоні Аменди були змащені якоюсь білою маззю.

— Він сказав, що шви лише розтягуватимуть шкіру, — повідомила вона їм майже з гордістю. — А бинти, я думаю, тут не трималися б. Я маю змащувати руки цією хреновиною — чуєте, як вона смердить? — і тричі на добу промивати їх спеціальною рідиною протягом трьох днів. Він дав мені один рецепт на мазь і другий на рідину. Він сказав, щоб я намагалася згинати руки якомога менше. Порадив брати речі двома пальцями, ось так.

Вона затисла доісторичний примірник газети «Народ» між указівним і середнім пальцем правої руки, трохи підняла його, а потім відпустила.

З’явилася медсестра.

— Доктор Мансінґер тепер може з вами поговорити. З однією або з обома.

Її тон давав зрозуміти, що доктор не мав жодної зайвої хвилини вільного часу. Лізі сиділа з одного боку, поруч з Амендою, Дарла — з другого. Вони подивилися одна на одну через неї. Аменда нічого не помітила. Вона з очевидною цікавістю роздивлялася людей, які були на протилежному боці кімнати.

— Іди ти, Лізі, — сказала Дарла. — Я залишуся з нею.

10

Медсестра провела Лізі в кімнату огляду 2, після чого повернулася до дівчини, яка досі схлипувала. Вона так міцно стиснула губи, що їх було майже не видно. Лізі сіла на єдиний стілець, який був у кімнаті, і подивилася на єдину картину, що там висіла: пухнастий кокер-спанієль посеред поля блідо-жовтих нарцисів. Уже за кілька секунд (вона була певна, їй доведеться чекати довше, якщо тільки її не захочуть спекатися якнайскоріш) до кімнати швидкою ходою увійшов доктор Мансінґер. Він зачинив за собою двері, певно, щоб не чути схлипувань дівчини, й примостив одну зі своїх худих сідниць на краєчок столу для медоглядів.

— Я Гел Мансінґер, — сказав він.

— Ліза Лендон.

Вона подала йому руку. Доктор Гел Мансінґер коротко потиснув її.

— Мені хотілося б мати трохи більше інформації про стан нашої сестри — для реєстраційного запису, ви ж розумієте, — але, як я певен, ви й самі бачите, сьогодні в мене зовсім обмаль часу. Я зателефонував, щоб мені прислали помічника, але поки що переді мною дуже нелегка ніч.

— Я дуже вдячна, що ви виділили для нас бодай трохи часу, — сказала Лізі й була дуже задоволена своїм голосом, який звучав цілком спокійно. Це був голос, який говорив: у нас усе під контролем. — Я хотіла б підтвердити, що моя сестра Аменда не становить небезпеки для самої себе, якщо це те, що ви хотіли б від мене почути.

— Атож, ви маєте слушність, це мене трохи турбує, але я готовий покластися в цьому на ваше слово. І її власне. Вона не належить до осіб неповнолітнього віку, й у кожному разі для мене цілком очевидно, що це не було спробою накласти на себе руки. — Він дивився на свій пюпітр. Потім підвів очі, і його погляд був бентежно проникливим. — Чи, може, було?

— Ні.

— Отже, ні. Але не треба бути Шерлоком Холмсом, аби розуміти, що це не перша спроба вашої сестри покалічити себе в той чи інший спосіб.

Лізі зітхнула.

— Вона сказала мені, що лікується в психіатра, але її лікар виїхав жити в Айдахо.

Айдахо? Аляска? Марс? Та кому зрештою цікаво знати, куди виїхала жити ця стерва в намисті?

А вголос Лізі промовила:

— Думаю, це правда.

— Вона має почати працювати над собою, місіс Лендон, гаразд? І негайно. Самокалічення — це не більшою мірою суїцид, аніж анорексія,