Читати книгу - "Мертве царство: Казки про мерців, упирів, привидів"

— Маріко, ходи-но сюди!

— Що тобі треба?

— Будь така добра, йди до тої і тої криниці й візьми цілющої води й пусти у замок.

Маріка послухала. Пустила воду у замок, а замок відімкнувся. Розбійник поплював, помастив вухо живущою водою, й вухо зрослося. А Маріці почав казати:

— Чи ти б хотіла мене за свого чоловіка мати?

— Хотіла б.

Розбійник каже:

— Але ми не можемо побратися. Лиш коли ти захочеш свого брата згубити.

Вона пристала на це. Розбійник сказав:

— Коли прийде додому, прикинься хворою й кажи, що їла б вовчого м'яса. Він піде межи вовки, і вовки його розірвуть.

Була у розбійників перед хижею груша, котра зимою і літом цвіла, коли хто йшов. Дивиться старший розбійник, груша цвіте. Скочив до тої хижі, де розбійницький труп лежав. Іванко приходить і бачить: сестра у постелі йойкає. Жалує її:

— Що тобі сталося?

— Дуже мене болить. Їла б із малого вовчати м'яса. Може б видужала.

Іванко пішов у ліс. Йде й бачить: стара вовчиця з п'ятьма вовчатами. Іванко навів рушницю, став на коліно й хоче стріляти. Вовчиця проговорила:

– Іванку, не вбивай мою дитину, бо куля вб'є третю частину світу і піде назад під явір, з-під котрого ти її взяв. А йди й бери собі сюю дитину й понеси сестрі. Вона їсти не буде, а ти моє вовча вичеши і пусти геть.

Так воно й сталося. Старший розбійник дивиться, груша цвіте.

— Маріко, Маріко, не їж мале вовча, а кажи, що хочеш м'яса з малого ведмедяти.

Так і вчинили. Іван пішов знов у ліс. Бачить, іде стара ведмедиця з ведмежатами. Зібрався стріляти, а ведмедиця проговорила:

– Іванку, не вбивай мою дитину, бо куля вб'є третю частину світу і піде назад під той явір, з-під котрого ти її взяв. А бери собі мою дитину й понеси сестрі. Вона їсти не буде, а ти моє ведмежатко вичеши і пусти геть.

Дивиться старший, груша цвіте:

— Маріко, не вмирає твій брат!

І словами сестри розбійник відправляв Іванка на всяку звіринку, і все Іванко вертався здоровий і приносив звіринку. Тоді старший надумав ще одно діло: коли й тепер Іван не постраждає, то вже ніколи. Каже Маріці:

— Скажи йому, аби йшов межи дві гори принести води. Оті гори одна одну б'ють, а межи ними є криниця. Коли він буде там, гори його вб'ють.

Іван узявся й потрапив на полудень, коли гори перестали бити. Зачерпнув води і повернувся додому. Розбійник придумав ще одне діло. Говорить Маріці:

— Кажи йому, що там і там є дванадцять млинів, і най тобі принесе з тих млинів борошна на токан[13], і, коли того борошна з'їси, нараз видужаєш. А оті млини відчиняються раз за дванадцять років і мелють людські кістки. І ними управляють чорти. Завтра двері на млинах відчиняються, і, як він зайде, замкнуться за ним, і там загине.

Йде Іван по борошно в чортівські млини. Але знав він красно пищалити. Взяв із собою пищалку, сів на одну поляну і почав пищалити. Вся звірина зійшлася до Івана й почала танцювати. Іван з усіма звірятами приходить у чортівські млини. Двері повідчинені. Зайшов, набрав у кишені борошна і скоро повернувся. За ним двері замкнулися, а звірина вся зосталася у млинах. Йде Іван додому. Груша зацвіла. Старший каже:

— Недобре! Іван і там не загинув.

І приказує Маріці:

— Зробися здорова й красно попроси його: «Най я тебе, братику, у паренім молоці скупаю». Та коли він роздягнеться, викупається, стане слабий і засне, ти візьми кінської шерсті, зв'яжи йому руки і мені свисни.

Так і сталося. Маріка просить Івана:

— Брате мій любий, я хочу зробити за твої труди добре діло. Най я тебе скупаю в паренім молоці.

Іван соромився роздягатися перед сестрою, але вона його упросила. Купала його так, що заснув. Тоді зв'язала йому руки кінською шерстю і засвистала розбійника. Розбійник прийшов, перебрав на себе Іванові сили і будить його, і судить суд над ним, якою смертю його погубити. І присудили виколоти йому очі й пустити по світу. Розбійник не хотів його вбивати, бо Іван його не вбив. Виколює розбійник Іванові одне око, а сестра каже:

— Друге я виколю.

Іван зостався без очей. Розбійник узяв його на плечі, поніс у ліс і кинув у колодязь. Нічого Іванові не сталося у колодязі, лиш тільки що не міг вийти. А того часу у той ліс люди прийшли робити. Уночі відправили люди по воду каймана[14]. Кайман узяв відро, приходить до колодязя, а в колодязі щось хлюпочеться. Налякався кайман, лишив відро і прийшов без води. Люди почали на нього кричати:

— Чого ти не приніс води?

— Не приніс, бо в колодязі чорт.

Люди не могли спати без води, взяли цапини[15] і йдуть, говорячи:

— Не біймося чорта. Всі вб'ємо його.

Іван чує з колодязя, що люди радяться, і гукає:

— Не вбивайте мене, бо я чиста душа, а в колодязь попав отак і так.

Люди, коли почули людську мову, спокійно прийшли по воду. Витягли голого Івана і принесли у свою колибу. Один йому дав гаті[16], другий сорочку, а третій їсти.

Побув Іван межи людьми у лісі три роки. Одні відходили, другі приходили і все Івана годували. Подумав собі Іван: «Не йдуть сі люди робити з гаразду. Ідуть, бо мусять. Іду я собі геть. Най більш не жию».

Б'ється головою об буки, дряпається об кущі, важко йому йти. Заходить в один мочар. Не може ноги витягнути і головою падає у криницю. Коли впав у криницю, з'явилися в нього очі, бо то була криниця з живлющою водою. Вернувся Іван у колибу, дістав пилу, цапину і став робити. Три роки робив і заробок віддавав людям. Лишав собі тільки на видатки. Ще три роки робив на себе і купив собі красну одежу. Так перебув Іван з людьми у лісі дев'ять років: три без очей, а шість з очима. А в дев'ятім році зібрався і йде додому.

Йде дорогою і приходить на розпуття. Там сидить старий чоловік. «Які сто п'ятдесят літ, може, має», думає Іван і каже дідові:

— Заміняйте зі мною свою одежу.

А дід мав подерту одежу, каже:

— Хлопче, говориш зі мною на сміх. Думаєш, що я не був таким молодим, як ти?

— Не на сміх я з