Читати книгу - "Сестра Керри"

— Ви не повинні так говорити, — промовила вона ледь чутно.

Її відповідь звучала зовсім непереконливо. Просто треба було щось сказати. І він не звернув на її слова ніякої уваги.

— Керрі,— вів він далі, вперше з ніжністю вимовляючи її ім’я, — я хочу, щоб ви полюбили мене. Ви не уявляєте собі, як я потребую того, щоб хтось любив мене хоч трошки. Я, по суті, зовсім самотній, В моєму житті немає нічого приємного, ніяких радощів. Тільки робота і морока з людьми, які для мене ніщо.

Герствуд говорив це все, переконаний, що його доля і справді жалюгідна. Він умів, захопившись, дивитись на себе ніби збоку — і бачити те, що йому хотілося бачити в собі й навколо себе. Він говорив, і голос йому тремтів від хвилювання, знаходячи відгук в душі його супутниці.

— Ніколи б не повірила, що ви нещасливі! — промовила вона, звертаючи ло нього свої великі очі, сповнені щирого співчуття. — Ви так добре знаєте життя!

— У тім-то й річ, — сумно відповів він, — що я надто добре знаю життя!

Для Керрі дуже багато важило, що шановна людина з таким поважним становищем каже їй такі речі. Її вражало, як дивно грається нею доля. Як могло статися, що за такий короткий час уся рутина провінційного життя відійшла бід неї, спала, як непотрібний одяг з плечей, і її оточувало велике місто з усіма своїми таємницями? І ось найбільша з таємниць — чоловік, діловий і грошовитий, благає її зглянутись на нього! Подумати тільки: він живе у достатках, він сильний, займає високе становище, розкішно вбирається, а проте він благає її, Керрі! Думки її плуталися, вона не знала, що думати, вона просто відкинула геть усі турботи і ніжилася в теплому струмені його почуття, як змерзла людина біля вогнища. Пристрасть Герствуда розпалювалася чимраз дужче, і в цьому жарі сумніви його супутпиіц танули, як віск.

— Ви гадаєте, — сказав він, — що я щасливий, що молі нема на що нарікати? Та коли б вам доводилось щодня зустрічатися з людьми, які вами нітрохи не цікавляться, коли б вам доводилось день у день бувати там, де напуе байдужість і показна пишнота, коли б серед усіх, кого ви знаєте, не було жодної душі, в якої ви могли б, шукати співчуття, з ким могли б поговорити по щирості,— мабуть, і ви б не почували себе щасливою…

На ці слова озвалася струна в її серці: це ж наче про її становище він говорив. Вона добре знала, що це означає — зустрічатись з байдужими людьми, самотньо блукати серед натовпу, який анітрохи тобою не цікавиться. Вона ж це все пережила. Хіба ж вона не самотня й тепер? У кого їй шукати співчуття? Ні в кого із знайомих їй людей! Вона залишена напризволяще, на поталу своїм роздумам і сумнівам.

— Я був би задоволений життям, — вів далі Герствуд, — якби я знав, що ви любите мене, що я можу завжди прийти до вас, що ви мені друг. А так я просто блукаю то тут, то там, не маючи ніякої втіхи, не знаючи, як згаяти час. Поки не було вас, я нічого не робив, віддавшись на волю випадку. Та відколи ви з’явилися… ах, я тільки про вас і думаю!

І стара, як світ, ілюзія швидко заполонила Керрі: ось людина, якій вона необхідна. Вона щиро жаліла цього сумного, самотнього чоловіка. Подумати тільки: людина з таким становищем, і все йому осоружне тільки тому, що йому бракує її, і він звертається до неї з таким благанням, а вона теж така самотня і беззахисна! Як це сумно!

— Я зовсім не поганий чоловік, — додав він, ніби виправдуючись і вважаючи за потрібне дати їй пояснення. — Ви, мабуть, такої думки про мене, що я зовсім непутящий і розпусний? Я й справді бував досить легковажний, але міг би швидко позбутися цих звичок. Щоб стримувати мене, потрібні ви, якщо моє життя взагалі чогось варте.

Керрі кинула на нього погляд, сповнений ніжності, яку порок завжди збуджує в доброчесності, що сподівається вивести його на праведний шлях. Невже це можливо: такий чоловік — і потребує морального порятунку? Які ж у нього вади, що їх вона може виправити? Це мусять бути якісь дрібниці — все в ньому таке прекрасне. Мабуть, дрібненькі грішки, а до них треба ставитись з великою поблажливістю.

Він виставив себе таким самотнім, що Керрі була глибоко зворушена.

«Невже це справді так?» — думала вона,

Він обняв її рукою за стан, і вона не наважилась відсунутись. Вільною рукою він стиснув її пальці. Свіжий весняний вітерець пронісся понад шляхом, женучи потемніле торішнє листя. Кінь, не почуваючи віжок, біг лінивою риссю.

— Скажіть же мені,— промовив вій ледве чутно, — ви любите мене?

Керрі опустила очі.

— Признайтеся, кохана, — просив він зворушеним голосом, — ви ж любите мене, правда?

Вона не відповідала, та він відчув, що перемога за ним.

— Ну, скажіть же, — прошепотів він, притягаючи її так близько до себе, що їхні уста майже зустрілися. Він палко потиснув її руку і пустив тільки для того, щоб доторкнутись до її щоки.

— Любите? — спитав він ще раз і притиснув уста до її уст.

Її уста відповіли йому.

— Тепер ви моя, правда? — промовив він радісно, і його гарні очі загорілися.

На цей раз, замість відповіді, її голівка поволі схилилась на його плече.

РОЗДІЛ XIV

Хто має очі, хай бачить. Один вплив зникає

Того вечора, опинившись у себе вдома, Керрі тілом і душею переживала велике піднесення. Радісно схвильована своїм коханням до Герствуда і його взаємністю, вона мріяла про їхнє майбутнє побачення в неділю увечері. Вони зовсім не дбали про обережність, але умовилися зустрітись у місті, власне кажучи, саме з цієї причини.

З вікна своєї квартири на верхньому поверсі місіс Гейл бачила, як Керрі поверталася додому.

«Еге, — подумала вона, — їздить кататися з іншим мужчиною, коли чоловіка нема в місті! Чоловікові слід би краще її пильнувати».

Між іншим, не тільки місіс Гейл прийшла до такого висновку. У покоївки, яка впускала Герствуда, теж склався свій погляд на цю справу. Вона не полюбляла Керрі, вважаючи її холодною і неприємною. Зате їй дуже подобався веселий і простосердний Друе, що іноді мило жартував з нею, та й взагалі виявляв до неї увагу, якою користувалися в нього всі представниці її статі. Герствуд був стриманіший, почувалось, що він розбірливіший, і