Читати книгу - "Фаренго. Ч. 1. Тінь попередника"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Він зможе йти? — поцікавилася Налгате.
— Зможе. Ми, Преподобна сестро, зараз введемо докторові зграйку корисних нанороботів, і йому відразу стане легше, — аґент зробив Мангусу ін'єкцію в шию. — Ось так… До речі, це для його ж безпеки. Коли розпочнеться розслідування, він зможе сказати дізнавачам, що був під абсолютним зовнішнім контролем. І не піде на каторгу. Відбудеться тим, що в нього відберуть ліцензію.
— Він чує нас?
— Чує, але не розуміє. Аналітичні центри мозку разом із імплантатами «Е» і «Т» пригнічені. Цей засіб використовується поліцією і Джи Тау. У них також є такі машинки, — «Ягд» помахав трубкою.
— Усім громадянам імперії встановлюють імплантати для зовнішнього контролю?
— Усім, окрім природжених землян і правлячих груп у колоніях.
— Це умова отримання громадянства?
— Їх встановлюють не лише громадянам. Клонам і хижакам у зоопарках їх також імплантують.
— А Джи Тау?
— Ні. Їм і військовим не встановлюють таких імплантатів. Військових і Джи Тау, якщо вони заважатимуть, необхідно буде вбити. Шкода, що наш доктор такий наляканий. Ми так нічого і не з'ясували. У медичній лабораторії ми можемо наштовхнутись на неприємні сюрпризи.
Налгате провела рукою перед очима Мангуса. Ніякої реакції. Доктор дивився поперед себе безтямним поглядом. Але його тілесна обм'яклість минула.
— Зомбі?
— Можна й так сказати. Перший крок ми зробили. Тепер у нас є його картка-«всюдихід» і, якщо там стоять сканери сітківки, то він сам нам також знадобиться. Ми підемо просто до технічного шлюзу купола. Найближчого до лабораторії. На моєму навігаторі він позначений як «вхід 7–5».
— Але ж шлюз пропустить лише доктора, а потім знову закриється.
— Головне, що ця картка або його сітківка відкриють шлюз. Потім ми увімкнемо ваші пригнічувачі й проскочимо за доктором. Автоматика не підніме тривоги, а лише зафіксує збій лічильника. Поки вони там будуть розбиратися, ми свою справу зробимо.
— Ти рішуча людина.
— Я Обраний, сестро. А тепер поклич Гумма. Де там вештається цей дикий синочок Велудумана?
26
Готельний блок Резиденції Джи Тау,
головний купол Центрального поселення,
планета Кідронія (4КВ67:3) системи Абелари.
15 семпрарія 416 року Ери Відновлення
— У всіх арпікранців така здорова шкіра? — запитала Тама, коли вони з Вольском наситилися одне одним.
— У тебе також класна шкіра.
— Авжеж, солоденький, у мене ідеальна шкіра. Пружна, чиста, — дівчина перекинулась на спину, щоб іще раз помилуватися своїм зображенням у дзеркалі, яке прикріпили над ліжком. — Зате у корінних землян і авреліанців шкіра погана, пориста. Багато плям, прищів і кондилом. Серед тих, котрі живуть під відкритим небом, лютують алергії і хвороби шкіри. Навіть нові дерманатальні технології не допомагають. А кількість психотиків там просто зашкалює. Кожний десятий авреліанець не отримує громадянства через психічні відхилення. З часу, коли прийняли Генетичні закони[45], у землян розвинулася погана спадковість. І вправних коханців там небагато.
— Ти колекціонуєш коханців з різних планет?
— Цу!
— Я пожартував.
— Поганий жарт. Цука-цука, — Тама чмокнула археолога. Він сприйняв цей поцілунок як знак примирення. — Просто я жила на Землі… Ти коли-небудь кохався під відкритим небом, на лісовій галявині?
— Я бачив відкрите небо тільки на екрані.
— Ти ніколи не був на Землі?
— На Аврелії теж не був.
— Бідний-бідний Алексе, — знов чмокнула його Тама. — Все життя під куполами.
— На Арпікрані великі міста, просторі. З хорошою атмосферою. Парки займають десятки гектарів.
— Але це все одно куполи. Накривка над головами… Відкрите небо — це ж зовсім інше. Зовсім-зовсім інше. Злітай на Землю і зрозумієш. Спочатку тобі буде страшно. Але це нормально, у всіх периферійних спочатку проявляються запаморочення на відкритому просторі й солярофобія[46]…
— Ніколи не вживай у моїй присутності слово «периферія». Ми не любимо цього слова.
— Табу?
— Це ж найзліше земне опускання для колоністів. Тільки земні сноби кажуть про інші світи: «Периферія». Тільки в земних новинах використовують це расистське слово.
— Вибач. Ось Марков також колоніст, але його це слово не дратує.
— Дратує-дратує, не сумнівайся. Просто він прикидається. Старий хитрий пацюк.
— А мені здається, що він відвертіший за тебе.
— Хто? Марков?
Вольск щиро розсміявся. Його просто розпирало від сміху. «Відвертий Марков» — це ж новий крутий прикол. Приблизно, як «пухнастий домашній ґирг».
— Чому смієшся?
— Для Маркова, мала, ми всі підозрювані. Він дивиться на тебе чи на мене, а сам в голові прораховує: «Чий ти шпигун або шпигунка? Коли тебе завербували ґ'орміти? За скільки продалася ворогам ця суперкрасуня з оксамитово-шоколадною шкіркою?»
— Я суперкрасуня?
— А ти ніби сама не знаєш. Ти — тератронна бомба у світі сексу.
— Знаю. Я офіґенна бомба. Бабах! І всі на колінах.
— І я про це, мала. Таких природних красунь, як ти, взагалі не існує. Такі бомби не передбачені природою. Ти — спеціальний розвідувальний секс-клон. Тебе спроектували ящери для того, щоб ти звабила Маркова і вивідала всі таємниці поліції. Наприклад, скільки на Тіронії діючих сутенерів. Адже це страшна імперська таємниця. І детектив просік твою шпигунську сутність. До речі, я завважив: чим більше він підозрює людину, тим люб'язніший із нею. А у твоїй присутності він стає солодким, немов концентрований сироп. Навіть на «периферію» не реагує. Тобі хана, ґ'ормітська шпигунко!
— Цу! Не тринди. Сам ти ґ'ормітський шпигун… Моя мати, аби ти знав, була ексклюзивною копією знаменитої альфійської акторки і співачки Акуми, а батько — есквайр, капітан великого пасажирського лайнера. Я його законна дочка з правом спадкування.
— Якого такого лайнера?
— Перевіряєш?
— Авжеж. Я дуже пильний громадянин великої Імперії.
— Ти — арпікранський підкупольний тарган… Маленьке нахабне тарганисько, яке живе у великій бляшаній банці й думає, що це кайф. Ось ти хто, — її спритні пальці почали пестити тіло Вольска.
— То якого лайнера?
— «Максвела».
— Його прізвище також Шайнар?
— Так. Капітан Рама Шайнар.
— Я перевірю, Тама-донька-Рами.
— Перевіряй, — пальці Тами зупинили свій похід Вольсковим животом.
— Я зіпсував тобі настрій?
— Ні.
— У тебе сумні очі, Тамо.
— Ті записи… Вони постійно виринають у пам'яті.
— З Волт-Армстріджа?
— Так. Я колись давно читала про інопланетних чудовиськ. Стародавній автор описував ксеноморфів з кислотою замість крові[47].
— Я пам'ятаю. Це із якогось серіалу.
— Я думаю, що кіборґи-термінатори знищили б тих вигаданих монстрів за двадцять хвилин. Жодна кислота їм би не допомогла. А справжні монстри перемогли кіборґів. Якщо вони потраплять на поверхню населеної планети, їх ніхто не зупинить.
— Якщо вірити стародавній леґенді, вони знищили расу Великих Повзучих Отців. А Повзучі були дуже могутньою цивілізацією. Ми у порівнянні
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Фаренго. Ч. 1. Тінь попередника», після закриття браузера.