Читати книгу - "Хроніка капітана Блада"

Вони швидко перейшли ліс, за яким починалася савана, і там, не далі як за чверть милі, побачили своє Ельдорадо.

Вигляд цього Ельдорадо вкрай розчарував їх. Це було не гарне іспанське місто, як воно їм уявлялось, а звичайнісіньке безладне скупчення одноповерхових дерев'яних будиночків, укритих очеретом і пальмовим листям, з церквою посередині й захищене фортом. Містечко існувало тільки для того, щоб до нього звозити золото, видобуте в сусідніх горах, і інших мешканців, крім солдатів гарнізону та рабів, що працювали на золотих копальнях, у ньому майже не було. Майже половину містечка прикривав глинобитний форт, обернений фронтом до річки й флангом до савани. Для кращого захисту від вороже настроєних дарієнтських індіанців містечко Санта-Марія було обгороджене міцним палісадом заввишки близько дванадцяти футів з численними бійницями для стрільби з мушкетів.

Барабани замовкли, але пірати, що спостерігали містечко з узлісся, перш ніж вийти на відкрите місце, виразно чули за палісадом людський рух. На бруствері форту стояв невеличкий гурт вояків у шоломах і панцирах. Над палісадом піднімалися вгору тоненькі струмочки диму, сповіщаючи про те, що іспанські мушкетери на своїх місцях і запалили ґноти.

Блад наказав висунути гармати вперед, вирішивши зробити пролом у палісаді ближче до північно-східного рогу, де штурмовій групі найменше дошкуляли б гармати форту. Відповідно до цього наказу Огл встановив свою батарею так, щоб клин лісу, який виступав у бік містечка, прикривав його зліва. Проте легкий східний бриз поніс дим гарматних ґнотів уперед, зрадивши присутність піратів, і іспанські мушкетери навмання заходилися стріляти в їхній бік. Кулі вже чавкотіли й поляскували серед гілля, коли Огл відкрив вогонь із своїх гармат. З короткої відстані зробити пролом у частоколі, що не міг захистити місто від такої зброї, було зовсім не важко. Іспанські солдати, керовані не дуже вправним командиром, кинулись до цього пролому, але нищівний залп розметував їх на всі боки, після чого Блад наказав Волверстонові атакувати:

— Запалювальні снаряди в авангард! Не збивайтеся докупи, коли будете біля палісаду, та нахиляйтесь нижче. Ну, щасти тобі, Неде! Вперед!

Вони кинулись в атаку й пробігли половину відстані по відкритій місцевості, поки іспанці спромоглися зосередити на них щільний мушкетний вогонь. Пірати ницьма попадали в невисоку траву й залягли, чекаючи, поки шалена стрілянина хоч трохи ущухне, а потім, перш ніж іспанці встигли перезарядити мушкети, схопились і знову помчали вперед. Тим часом Огл розвернув свої гармати праворуч і без будь-яких перешкод трощив містечко п'ятифунтовими ядрами на тому фланзі, де наступали пірати.

Семеро чоловік із загону Волверстона лишилось лежати на землі там, де вони були залягли, ще десяток зрізали кулі під час другої перебіжки, але Волверстон був уже біля пролому. Полетіли запалювальні снаряди, сіючи смерть і жах, і не встигли іспанці отямитись від розгубленості, викликаної цією зброєю, як страшні пірати з диким вереском вже вихопились із хмари диму й пилюки і зітнулися з ними врукопаш.

Та незважаючи) на це, командир іспанців, хоробрий, хоч і не дуже далекоглядний офіцер на ймення дон Домінго Фуентес, так вдало згуртував своїх людей, що в проломі з перемінним успіхом люта січа тривала ще з чверть години.

Та на світі не існувало таких солдатів, які б у бою, де все вирішувала холодна сталь, могли довго встояти перед загартованими, дужими й відчайдушними піратами. Люди Волверстона, до яких уже приєдналися головні сили під командою самого Блада, поступово, але безжально й невблаганно почали відтискати іспанців, що кричали й сипали прокльони.

Іспанці відступали все далі й далі, б'ючись із дикою люттю, посиленою відчаєм, і зазнаючи великих втрат, а тоді їхній бойовий порядок враз зруйнувався. Вони кинулись тікати, потім знову згуртувались у лави і, відбиваючись від своїх ворогів, сховались у форті, віддавши піратам містечко.

Засівши у форті з двома сотнями переляканих солдатів, що лишились живими з гарнізону в триста чоловік, дон Домінго Фуентес скликав військову раду і, викинувши прапор перемир'я, повідомив Блада про те, що згоден капітулювати із збереженням зброї.

Проте здоровий глузд підказав Бладові, що він не може дозволити собі прийняти подібну пропозицію. Він знав, що його люди ввечері неодмінно понапиваються п'яні й що мати за таких умов по сусідству дві сотні озброєних іспанців надто ризиковано. Але будучи противником непотрібного кровопролиття і бажаючи залагодити справу без продовження бою, він надіслав дону Домінго відповідь, в якій давав слово честі, що в разі беззастережної капітуляції ні життя, ні цілковита свобода гарнізону, та і мешканців Санта-Марії не зазнають ніякого насильства.

Іспанці склали зброю на великому майдані всередині форту, куди з розгорнутими прапорами, під звуки сурм ввійшли пірати. Іспанський командир стояв попереду, щоб віддати переможцям свою шпагу. Позад нього вишикувалось двісті беззбройних солдатів, а ще далі купчились нечисленні мешканці міста, які шукали у форті порятунку. Їх налічувалось не більше шести Десятків, з них близько дюжини жінок, кілька негрів і троє ченців у чорно-білому одязі ордену святого Домініка. Все чорне населення міста тобто раби, перебувало, як/незабаром з'ясувалося, в копальнях у горах.

Дон Домінго, високий показний чоловік років тридцяти, в панцирі й шоломі з воронованої сталі, з маленькою гострою борідкою, від якої його довге, вузьке обличчя здавалось ще довшим, звернувся до капітана Блада майже зневажливо.

— Я повірив вашому слову, — сказав він, — тому що хоч ви й мерзенний пірат і з усіх поглядів безчесний єретик, але маєте славу людини, яка дотримує своїх обіцянок.

Капітан Блад вклонився. Вигляд у нього був не найкращий. Половину камзола на спині в нього було одірвано, в бою його поранили в голову. І все ж, незважаючи на кров і піт, бруд і порохову кіптяву, вишуканість його манер залишилась незмінною.

— Ваша ввічливість мене обеззброює,— відповів він.

— Моя ввічливість не поширюється на піратів і волоцюг, — відказав непримиренний кастілець, через що Ібервіль, який страшенно ненавидів іспанців, важко дихаючи з люті, ступив уперед, але капітан Блад зупинив його.

— Я чекаю, — безстрашно вів далі дон Домінго, — щоб дізнатись, яку мерзенну мету ви переслідуєте, з'явившись тут, і почути, чому ви, підданий країни, що перебуває в мирі з Іспанією, насмілюєтеся розпочинати війну з іспанцями.

Блад усміхнувся.

— Присягаюсь честю, це все спокуса золота, така ж непереборна для піратів, як і для інших, більш поважних негідників у всьому світі, та сама спокуса, що спонукала вас, іспанців, побудувати це місто так зручно — поблизу золотих копалень. Буду з