Читати книгу - "Відірвана від коренів"

я побачила обличчя Венси, хоча й невиразно, з вікна бібліотеки, я облишила думати про будь-які заклинання. Я залишила свою роботу висіти в повітрі, незакінчену, хоч він часто наказував мені ніколи не робити цього, і кинулася вниз по сходах. Він крикнув мені вслід, але його голос не міг угнатися зі мною: бо Венси не було би тут, якби Кася могла приїхати сама. Я перестрибнула останні кілька сходинок у великому залі, і в дверях зупинилася тільки на мить:

— Irronar, irronar, — закричала я: це було заклинання для розв'язування утворених вузликів на нитці, і невиразне до того ж, але я марнотратно кинула магію вслід йому, як ніби вирішила проламати собі шлях через хащу сокирою замість того, щоб витратити трохи часу і знайти обхід. Двері підстрибнули, ніби були здивовані, і відкрилися.

Я вилетіла через них на несподівано ослаблих колінах — як Дракон благоволив їдко сказати мені, це була хороша причина для того, що більш потужні заклинання були також більш складними — але втрималася, схопившись за руку Венси, коли вона підняла її, щоб постукати. Її обличчя, зблизька, стислося з плачем; волосся звисало назад, вибившись з-під хустки розпатланою товстою косою, одяг був порваний і вимазаний у бруді: вона була одіта в нічну сорочку і блузу, накинуту зверху.

— Агнешка, — заблагала вона, стискаючи мої руки занадто сильно, почуття душили її, і її нігті уп'ялися в мою шкіру. — Агнешка, я повинна була приїхати.

— Що сталося, розказуйте, — попросила я.

— Вони взяли її сьогодні вранці, коли вона пішла по воду, — сказала Венса. — Троє. Троє ходунів, — її голос зламався.

Була погана весна, коли навіть один ходун виходив з Вуду, і вищипував людей по лісу, як фрукти. Я бачила його одного разу, далеко крізь дерева: величезна гілка-комаха, яку майже неможливо було побачити відразу серед чагарника, і яка була зчленована неправильно і жахливо, тому, коли ходун зарухався, я здригнулася і подалася геть від нього, з приступом нудоти. Їхні руки і ноги були як гілки, з довгими кігтистими стеблами-пальцями, вони вибиралися у ліс, знаходили місця біля стежок і поблизу води, чи поблизу галявин, і мовчки чекали. Якщо хтось підходив до них на відстань витягнутої руки, то не було ніякої можливості врятувати цю людину, якщо поблизу не було багато людей з сокирами і вогнем. Коли мені було дванадцять, люди спімали одного за півмилі від Заточека, маленькому селі, яке було останнім в долині перед Вудом. Ходун вхопив дитину, маленького хлопчика, який пішов з відром по воду, його мати саме прала; вона побачила, як він схопив його і закричала. Поруч було досить жінок, які підняли тривогу, і сповільнили його.

Вони зупинили його нарешті вогнем, але знадобився цілий день роботи, щоб розламати його на шматки. Ходун зламав хлопчикові руку і ногу, там де він схопив їх, і не відпускав, аж поки вони не порізали його тіло на частини і змогли визволити кінцівки дитини. Навіть тоді треба було трьох сильних чоловіків, щоб зламати його пальці на тілі хлопчика, і у нього залишилися шрами навколо рук і ніг з малюнком дубової кори.

Ті, кого ходуни забирали у Вуд, були найменш щасливі. Ми не знали, що з ними відбувалося, але іноді вони поверталися, зіпсовані в найгіршому варіанті: усміхнені, веселі і неушкоджені. Вони здавалися майже людьми для тих, хто не знав їх добре, і ви могли витратити півдня на розмову з одним з них і ніколи не розуміти, що щось не так, поки у вас не встромляли ніж, відрізали вашу руку, вирізали ваші очі, відрізали язика, і весь цей час нелюд продовжував говорити і жахливо посміхатись. А тоді він витягував ніж і йшов всередину вашого будинку, до ваших дітей, в той час як ви лежали сліпий, захлинаючись кров'ю і були безпорадні навіть закричати. Якщо хтось, кого ми любили, був узятий ходунами, єдине, чого слід було бажати, це легкої смерті схопленого, і навіть на неї можна було тільки сподіватися. Ми не знали цього раніше, поки один з них не вийшов з Вуду і показав нам, що вони не вмирали, а потім його вистежили.

— Тільки не Касю, — сказала я. — Тільки не Касю.

Але Венса вже схилила голову. Вона ридала в моїх руках, у які все ще чіплялася залізними пальцями.

— Будь ласка, Агнешка. Будь ласка. — Вона говорила глухо, без надії. Я знала, що вона ніколи не прийшла би просити Дракона про допомогу; це було марно. Але вона прийшла до мене.

Вона не могла зупинити ридання. Я завела її всередину, в невеликий передпокій, і Дракон нетерпляче зайшов до кімнати і простягнув їй мікстуру, вона відсахнулася від нього і закрила обличчя, поки я не дала їй сама. Вона випила її і одразу важко розслабилася, її обличчя розгладилося: вона дозволила мені допомогти їй піднятися по сходах в моою власну маленьку кімнату, і спокійно лягла на ліжко, хоча й з відкритими очима.

Дракон стояв в дверях, спостерігаючи за нами. Я підняла медальйон з шиї Венси.

— У ньому пасмо волосся Касі. — Я знала, що вона зрізала його з голови Касі в ніч перед обранням, думаючи, що у неї нічого не залишиться, щоб згадати її дочку. — Якщо я скористаюся loytalal.

Він похитав головою.

— Що ви збираєтеся знайти, крім усміхненого трупа? Дівчини не стало. — Він вказав підборіддям на Венсу, чиї очі нарешті закрилися. — Вона буде спокійніша після того, як поспить. Скажіть, нехай візник повернеться завтра вранці, щоб забрати її додому.

Він повернувся і пішов, і найгірше було те, як буденно він це сказав. Він не накинувся на мене, не назвав мене дурною; не сказав, що життя сільської дівчини не співмірне з моїм, тому що є шанс, що Вуд може взяти мене, і значно посилитися. Він не сказав мені, що я ідіотка,