Читати книгу - "Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України"

9. Із ч. 6 ст. 13 ЦК випливає, що не тільки при порушенні особою при здійсненні цивільних прав формально визначених заборон, встановлених ч. 5 ст. 13 ЦК (заборона обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем, недобросовісної конкуренції) та ч. 2 ст. 13 ЦК (в частині заборони при здійсненні цивільних прав порушувати права інших осіб), а й при порушенні формально невизначених заборон (не заподіювати шкоди довкіллю та культурній спадщині, не діяти з наміром заподіяти шкоду іншій особі, не зловживати правом в інших формах, не порушувати моральні засади суспільства) особа, чиї права чи інтереси такими діями порушені, має право звернутися до суду з вимогою покласти на порушника перелічених норм обов'язок припинити зловживання правом чи інший обов'язок, але такий інший обов'язок має бути встановлений законом.

1. Цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

2. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

3. Виконання цивільних обов'язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства.

4. Особа може бути звільнена від цивільного обов'язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.

1. Було б неправильним, акцентуючи увагу на сполучнику «або» в тексті ч. 1 ст. 14 ЦК, заперечувати значення договору чи актів цивільного законодавства при визначенні меж, в яких повинен виконуватись цивільний обов’язок.

Формулюючи принцип належного виконання зобов'язань, ст. 526 ЦК відсилає, зокрема, до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Тут теж не формулюється припис виконувати зобов'язання відповідно до положень цивільного законодавства та договору. Але ж до змісту договору включаються не тільки його умови, а й положення, обов'язкові для сторін в силу чинного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК), а договір має обов'язкову силу для сторін (ст. 629 ЦК). На доповнення до цього Цивільний кодекс містить численні спеціальні норми щодо виконання особами вимог законодавства та договорів. Це дає підстави для висновку про те, що межі виконання цивільних обов'язків встановлюються і актами цивільного законодавства, і договорами.

2. Якщо обов’язок особи не встановлений актом законодавства, договором чи не випливає із звичаїв ділового обороту, особа не може вважатись зобов'язаною і не може бути примушена до виконання відповідних дій. Разом з тим, слід враховувати, що цивільні обов'язки можуть не тільки прямо встановлюватись актами законодавства, а й випливати із загальних засад цивільного законодавства та із правових норм, що підлягають застосуванню за аналогією.

3. Засоби заохочення з метою виконання обов'язків у цивільному праві є таким явищем, що зустрічається вкрай рідко. Але ж воно існує. Так, ст. 149 КТМ [34] передбачає, що угодою сторін може бути встановлена винагорода за закінчення навантаження (розвантаження) судна до закінчення стадійного часу — диспач. Як заохочення слід кваліфікувати і правову конструкцію, що сформульована в ч. 3 ст. 883 ЦК: якщо підрядник за договором будівельного підряду сплатив неустойку за порушення строків виконання окремих робіт, але всі роботи щодо об'єкта в цілому він виконав до встановленого договором граничного терміну, неустойка підлягає поверненню підрядникові. Заохочення може встановлюватись і в інших випадках. Щоправда, практика встановлення заохочень договорами поширення не набула. Зазвичай і законодавством, і договором встановлюються санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язання.

4. Звільнення від обов'язку можливе на підставі актів цивільного законодавства та договору. Воно може бути пов'язане з виною іншої сторони (ч. 1 ст. 848 ЦК та ін.), а може встановлюватись і у зв'язку з обставинами, за які жодна із сторін не відповідає (наприклад, ст. 156 — 159 КТМ).

1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

2. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

1. За суб'єктами визнається право на захист права, яке порушене, не визнається чи оспорюється. Зазвичай захист права здійснюється судом (ст. 16 ЦК). Але Цивільний кодекс передбачає, що захист цивільних прав здійснюється також нотаріусом (ст. 18), органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та місцевого самоврядування (ст. 17). Особі надається право на самозахист своїх прав (ст. 19).

2. Частина 2 ст. 15 ЦК піднімає юридичне значення інтересів особи до рівня таких, що захищаються законом. Це — загальне правило, яке може застосовуватися лише остільки, оскільки воно не суперечить спеціальним. Зокрема, спеціальні правила встановлює ст. 13 ЦК щодо меж здійснення цивільних прав. Тому при виникненні протиріччя між інтересом особи та правом іншої особи, що здійснюється в установлених межах, інтерес захищатися не може.

Покажемо це на прикладі. Сторони можуть укласти договір про передання речі у володіння та користування на умовах найму (оренди). Через деякий час орендодавець може звернутись до суду з позовом про зміну договору, хоч підстав для цього, передбачених ст. 652 ЦК, немає. Він може надати докази того, що орендна плата за договорами про оренду речей, аналогічних тій, що є предметом договору, в 15 разів перевищує встановлену договором. Тому позивач може вважати, що його вимога про внесення змін до договору підлягає задоволенню на підставі ч. 2 ст. 15