Читати книгу - "Ежені Гранде. Селяни"

Він не докінчив, бо почув, як пан де Грассен казав старому бондареві, подаючи руку:

— Гранде, ми дізналися про велике горе, яке спіткало вашу родину, про зруйнування дому Гійома Гранде і про смерть вашого брата; ми прийшли, щоб засвідчити вам своє щире співчуття з приводу цієї сумної події.

— Є тільки одне нещастя, — сказав нотар, перебиваючи банкіра. — Це смерть пана Гранде-молодшого. Та він і не застрелився б, якби йому спало на думку звернутися по допомогу до брата. Наш давній друг, чесний до кінчиків нігтів, збирається ліквідувати борги дому Гранде в Парижі. Мій небіж, голова суду, щоб позбавити пана Гранде клопоту в чисто судовій справі, пропонує свою допомогу; він сам негайно виїде до Парижа домовитися з кредиторами і належним чином їх задовольнити.

Ці слова, підтверджені виглядом виноградаря, який спокійно погладжував підборіддя, надто вразили трьох де Грассенів, котрі всю дорогу ганили скнарість Гранде, звинувачуючи його мало не в братовбивстві.

— Ах, я був певен цього! — вигукнув банкір, позираючи на дружину. — Що я казав тобі по дорозі сюди, пані де Грассен? Гранде сповнений почуття честі до кінчиків волосся, він не потерпить, щоб на його ім'я, лягла будь-яка тінь! Гроші без честі — це недуга. Є ще чесні люди у нас по провінціях! Це добре, це дуже добре. Я старий вояка, не вмію приховувати своїх думок, рубаю просто: грім і блискавка! Це — велично!

— Т… т… то зна… значить, ве… ве… величне ко… коштує чи… чи… чимало, — відповів добряга, поки банкір гаряче тряс йому руку.

— Однак ця справа, шановний мій пане Гранде, — вів далі де Грассен, — хай не ображається пан голова, є чисто комерційна і потребує досвідченого негоціанта. Треба ж добре розбиратися в обернених рахунках, авансах, обчисленні процентів! Я збираюся в Париж у своїх власних справах і міг би принагідно взятися за…

— Ми могли б с… с… спробувати до… домовитися о… обоє відносно всіх мо… мо… можливостей і без зо… зо… зобов'язань із мого боку, яких я не хо… хо… хотів би бра… а… ати на себе, — сказав Гранде, затинаючись. — Бо, бачите, пан голова, природно, пропонував, щоб я взяв на себе дорожні витрати.

Останні слова добряга промовив уже не затинаючись.

— О! — втрутилася пані де Грассен. — Це ж просто приємність — побувати в Парижі. Я б охоче сама заплатила, аби тільки туди поїхати.

І вона подала чоловікові знак, ніби заохочуючи його за всяку ціну відбити це доручення у супротивників; потім глузливо подивилася на обох Крюшо, які стояли приголомшені. Тоді Гранде ухопив банкіра за ґудзик сюртука й потяг у куток.

— Я куди охочіше довірився б вам, ніж голові,— сказав він йому. — Взагалі, тут щось негаразд, — додав, і гуля на його носі заворушилася. — Я збираюся придбати ренту. Мені треба доручити комусь купівлю ренти на кілька тисяч франків і не дорожче, як по вісімдесят франків. Кажуть, наприкінці місяця падає курс. Ви це знаєте, правда?

— Певна річ! Так що ж, виходить, мені треба буде підібрати для вас ренту на кілька тисяч франків?

— Небагато для почину. Але про це — анічичирк! Я хочу розіграти цю музику так, щоб ніхто нічого не знав. Ви укладете для мене угоду в кінці місяця; тільки нічого не кажіть Крюшо, щоб їх не розсердити. Якщо ви все одно їдете в Париж, подумаємо заразом, які козирі в мого бідного небожа.

— Отже, вирішено. Я їду завтра поштовим диліжансом, — голосно мовив Грассен, — і заскочу одержати ваші останні інструкції о… котрій годині?

— О п'ятій, перед обідом, — сказав виноградар, потираючи руки.

Візит обох ворогуючих партій тривав ще кілька хвилин. Після паузи де Грассен сказав, плеснувши Гранде по плечу:

— Чудово, коли є такі добрі родичі.

— Так, так, хоч це й не помітно, — відповів Гранде, — я добрий ро… дич. Я люблю свого брата і доведу це, як… якщо це не… не коштуватиме…

— Ми йдемо, Гранде, — озвався банкір, вдало перебиваючи його і не даючи йому закінчити. — Оскільки мій від'їзд прискорюється, треба дещо зробити.

— Гаразд, гаразд. Та я й сам, у зв'язку з ві… відомою ва… ва… вам спра… справою, зби… збираюсь пі… пі… піти в кім… кімнату роз… ду… думів, як каже голова Крюшо.

«От тобі й маєш! Я вже не пан де Бонфон», — сумно подумав чиновник, і обличчя його набрало такого виразу, який буває у судді, коли йому набридає нудна промова адвоката.

Голови обох ворогуючих родин пішли разом. Ні ті, ні ті не думали більше про виявлену того ранку зраду Гранде щодо виноградарів краю; вони марно намагалися дізнатись, що хто думає про справжні наміри добряги в цій новій справі.

— Ви зайдете з нами до пані д'Орсонваль? — запитав де Грассен нотаря.

— Ми прийдемо пізніше, пізніше, — відповів голова. — Якщо дядечко дозволить, я обіцяв мадмуазель де Грібокур завітати до неї увечері, і ми спочатку підемо туди.

— Отже, до побачення, панове, — сказала пані де Грассен.

І коли де Грассени відійшли від Крюшо на кілька кроків, Адольф звернувся до батька:

— Вони спіймали облизня, чи не так?

— Помовч, сину, — шикнула мати. — Вони ще можуть нас почути. До того ж слова твої поганого тону, від них так і тхне студентським жаргоном.

— Ну от, маєте, дядечку! — вигукнув чиновник, побачивши, що де Грассени далеко. — Гранде почав розмову зі мною, як із поважним паном де Бонфоном, а закінчив як із сіреньким Крюшо.

— Я помітив, що це тобі не до вподоби; але вітер повернув у бік де Грассенів. Та й дурний же ти з усім