BooksUkraine.com » Сучасна проза » Fata morgana (збірник), Михайло Михайлович Коцюбинський 📚 - Українською

Читати книгу - "Fata morgana (збірник), Михайло Михайлович Коцюбинський"

137
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Fata morgana (збірник)" автора Михайло Михайлович Коцюбинський. Жанр книги: Сучасна проза. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 35 36 37 ... 156
Перейти на сторінку:
рукою він бив себе по кишені, другою поправляв знак.

І все блищало на ньому: руде волосся, густе ластовиння, чищена цеглою мідь.

А коли так, то чого ждати. Збирайте сход. Нехай розсудять…

* * *

Гола земля, бита крилами вітру, безнадійно сіріла під олив’яним небом. Рядами заморених хат, буденних і непривітних, дивилось село на своїх хазяїв, що неохоче збирались до зборні. Ішли ліниві, сірі, важкі, наче груддя ялової землі, яка їх зродила. Несли свою зброю – одвічні рушниці, зв’язані мотузками, важкі іржаві обухи, люшні, дрючки. Всіх їх гнав страх, звичка слухати начальство. На сход скликали всю «мужеську плоть», а хто не прийде, того чекала смерть. Жінки виряджали своїх чоловіків з плачем, з голосінням, як на той світ. Хто знає, що буде?

Маланка не пускала Андрія:

– Не ходи. Щоб ще чого, боронь Боже, не сталось.

Андрій не слухав:

– Я, пане добродзею, маю одзнаку од пана, мені своїх не страшно.

– Хвались, хвались, Андрійку, каліцтвом, комусь воно дуже потрібне, – шипіла Маланка, але й сама пішла за ним.

І знов майдан зачорнів од народу. Всередині чоловіки, кругом, аж до калюжі, жінки.

Змішаний гомін глушив слова Підпари. Видко лиш було, як він, високий, в святному жупані, махав рукою та зводив острішки брів. Кінець рушниці стирчав у нього при боці.

– Ой Боже, щось буде! – лякалась Маланка.

– Погромників будуть судити…

– А кого саме?

– Виказують люди на Хому Гудзя, на Гурчина Саву… Глядіть, щоб не було чого і Андрію…

– Господь із вами, – жахнулась Маланка. – Мій так само був на ґуральні, як і ваш. Тоді півсела довелось би судити.

А сама озиралась: де той Андрій?

Максим Мандрика, з значком на грудях, ходив між народом.

– Усі прийшли?

– Всі.

– Не прийшов Безик Олекса.

– Я тут…

– Треба всіх записати.

Але тільки наладивсь, коли до зборні верхи під’їхав на панськім коні Семен Мажуга. Прив’язавши коня, він простягнув руку Мандриці.

– Здоров, Максиме, маю діло до тебе.

Староста глянув на нього:

– Не варт ти моєї руки. Ось тобі, маєш…

І вдарив Семена в лице.

Семен оторопів.

– За що ти вдарив? Мене громада обрала.

Мандрика не встиг одповісти, як Підпара вже встав між ними і звів рушницю.

– Розступіться там, зараз!

Народ хитнувся назад, наче хлюпнула хвиля, і рівночасно ахнули люди й рушниця.

Завитий в серпанок білого диму, Семен зігнувся і схопився за бік:

– Ой, братці, за що ж мені таке?

Він хитався і божевільним оком шукав страшної розгадки на сірих обличчях, що живим муром нахилялись з обох боків.

Там не було розгадки і не було надії. Тоді звірячий жах підняв його ноги, і він кинувсь тікати наосліп, сходячи кров’ю, що червонила пальці і стікала вздовж ногавиці на землю.

Олекса Безик догнав Семена і вдарив ззаду колом. Високе тіло зігнулось удвоє, як складаний ножик, і повалилось на землю.

Панас Кандзюба був уже тут. Безвладне тіло, ще тепле, що так покірно лягло йому під ноги, струснуло в ньому зненависть, якої не чув до живого. Його захопило непереможне бажання зробить йому шкоду, втоптати в землю і знищить. Без потреби він вистрелив в нього і націлявся важким чоботищем вдарить під груди.

– Доволі, готовий! – обізвавсь Безик.

Вони взяли за ноги тіло Семена, одтягли до баюри і вкинули в воду.

Все сталось так несподівано й швидко, що люди закаменіли.

Кров була пролита. Одна тільки хвиля одділяла минуле од того, що сталось, а здавалось, що проминула вічність, що попереднє раптом впало у прірву, що щось порвалось і увільнилось од пут.

Од юрми рішуче одділились Іван Короткий, Дейнека та ще дехто з людей і стали біля Підпари, готові на все.

Підпара витягсь у весь свій зріст.

– Хома Гудзь тут? Виходь!

Голови повернулись і тривожно-жорстокі очі стрілись, наче мечі. Де Хома Гудзь?

– Нема. Не прийшов.

На хвилину залягла тиша і натяглася, наче струна. Кого тепер? Чия смерть вилетить з рота і впаде на тім’я, як камінь? Було чутно дихання.

– Прокіп Кандзюба!

– Як?! Прокіп Кандзюба? А сього за що? Його ж обрала громада?

Староста поясняв:

– Я по нього послав. Він зараз буде.

– Добре. А тим часом… Андрій Волик! Ведіть!

– Волик… Андрій… – прокотилось луною. – Тут… ось він…

– Ой Боже, що він вам винен! – кричала Маланка. – Не руште!

Її голос заглушило тонке, гостре і невгавуче скигління, подібне до виття під ножем поросяти, і тільки зрідка його рвали окремі слова. Не хотілося вірити, що то голос людини.

Тим часом юрма двигтіла, кипіла і викидала з себе, як страва наверх шумовиння, суху, скуйовджену постать каліки.

– Йди… йди… ось він… ось тут. Не поможе.

Його штовхнули, і він впав на коліна перед Максимом, блідий, пошарпаний весь, нікчемний, як опудало з конопель, з своїм цурпалком замість руки.

На устах в нього бився ще крик:

– Змилуйтесь… люди… я нічого не винен.

Він уклонився, торкнувшись чолом землі.

Максим поставив Андрія на ноги.

– Хрестись.

Андрій зараз покірно підніс до лоба скалічену руку.

– Бийте його.

Так він і впав. З ним покінчили одразу.

І знов кривавим шляхом одтягли тіло в калюжу.

Але зараз мусили кинуть, їх спинив галас. Юрма здригнулась од глухого стогнання жаху, од шуму піднятих рук.

– Дивіться… он там… он там… встає… він ще живий. Семен… Семен…

З води баюри піднялася спина, як острівець, на мить показалась рука, наче ловила повітря, і знову впала. Ще два-три рухи, вагання – і довга фігура розігнулась поволі та захиталась на нетвердих ногах, як привид у чорній сітці стікаючих вод. Великі Семенові руки, мов кліщі рака, надаремно шукали, за що б схопитись.

– Він вийде!.. Він зараз вийде з води!..

Ті, що тягли тіло Андрія, скочили в воду і одним махом сокири поклали Семена назад на місце.

І знов жорстока тиша здушила серце у жмені, знову болюча жага кривавого слова розтягнула хвилю у вічність. Чия тепер черга? Кого покличе смерть? Кожне нове наймення давало іншим змогу передихнути коротку хвилину пільги.

Однак напружену тишу ніщо не порушало. Підпара пошепки радивсь з Максимом, і тільки за плечима у юрми билось і розривалось голосіння Маланки та плач жіночий.

Раптом все стрепенулось, ожило. Юрма зітхнула великими грудьми, і наче брижі пробігли по ній, як по воді.

– Ведуть! Прокіп іде!..

Прокіп підходив спокійний і діловитий, як завжди. Так само, як завжди, охайно лежала на ньому одежа, так само поважні були його рухи і неймовірним здавалось, що ся людина іде на смерть. От зараз підійде, стане, вийме з кишені заяложений зшиток і прочитає громаді, скільки зорав, засіяв та що продав. Інакше не може бути.

Всі очі вп’ялися в нього, а він спокійно все наближався.

Під ноги йому попалась пляма свіжої крові. Він завагався на мить, наче боявся ступити на криваву дорогу, поблід на виду і підняв очі. Вони спинились на рушницях, вилах, сокирах, на Підпарі і купці людей, що вже стояла напоготові. Він зрозумів.

Однак привітався.

Підпара махнув до нього острішками брів:

– Чому сам не прийшов? Ще посилати по тебе…

1 ... 35 36 37 ... 156
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Fata morgana (збірник), Михайло Михайлович Коцюбинський», після закриття браузера.

Подібні книжки до «Fata morgana (збірник), Михайло Михайлович Коцюбинський» жанру - Сучасна проза:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Fata morgana (збірник), Михайло Михайлович Коцюбинський"