Читати книгу - "Французький акцент, Анна Харламова"

ЕПІЛОГ.
Лорен.

   ­­Минуло сім років.
   Прованс.
  
  Ставлячи тарілку з супом буябес*, який я навчилась готувати, як кожна поважаюча себе прованська дружина, я посміхнулась своїй любій помічниці. Габрієла підняла на мене свої неймовірно блакитні очі, дивлячись через довгі, чорні та густі вії. Посміхнувшись мені, донька обдарувала мене ямочкою на щоці і широко навзаєм посміхнулась.
   — Мам?
   — Що, Габі?
   — Я їсти хочу. Де тато з Домініком?
   Я торкнулась її темного волосся, забираючи прядку за вушко і відповіла:
   — Вони на винограднику, але тато сказав, що вони будуть о другій. А зараз майже друга. А ти ж знаєш, що вони ніколи не запізнюються, вони люблять гарно попоїсти.
   Ми розсміялись, бо це правда чистої води.
   — З чого смієтесь? З нас?
   Ми з Габі повернули голови у бік і побачили заморених, але щасливих Тео та Домініка. Наш син викапаний тато, а от колір волосся мій, так само, як форма носа. Дівчата за ним будуть мліти – у нього на обох щічках ямочки. Габі вже розпочала свій шлях по захопленю сердець хлопців, як тільки ми йдемо на базар, тамтешні сини фермерів дарують їй польові квіти, інжир, хтось бува навіть плів браслет для неї. Хлопчакам по сім та вісім років, а фліртують з дитинства. Одним словом - французи.
   — З вас, з вас. — Одізвалась Габі і побігла до тата, обіймати та цікавитись, що нового було за день. — Що там на винограднику?
   — Все просто чудово. — Тео нахилився, і піднявши доньку, поцілував її в щічки. — А що ви з мамою робили?
   — Буябес та пиріг з полуницею та ревенем.
   — Ух ти! Супер! — Домінік підбіг до мене, і міцно обійнявши, додав: — А вершки?
   — Також. — Засміялась я. — Біжи помий руки і до столу. — Я подивилась на Тео. — Тебе це теж стосується.
   Тео широко посміхнувся мені, і ця божественна ямочка знову і знову заманювала мене у свої тенета. Я млію кожного разу, коли очі Тео блищать, а ця спокуслива посмішка натякає на щось надзвичайно солодке.
   — Я теж хочу помити руки. — Мовила Габі і Тео опустив її на землю. Донька швидко побігла у дім за братом.
   Тео підійшов у притул, поклав свої гарячі долоні на мою талію, і притуливши мене до себе, тихо прошепотів, майже торкаючись моїх губ:
   — Я скучив.
   — І я. — Я посміхнулась, торкаючись неймовірно сильних, засмаглих від важкої праці рук. — Обіцяю, що сьогодні полуничка буде не лише на столі, але і у нас в спальні.
   — Тоді я неодмінно захоплю вершки. — Тео торкнувся моїх губ своїми, весело посміхаючись. — Я кохаю тебе, Лорен. Я кохаю тебе моя, солодка дружино.
   — І я кохаю тебе, мій неймовірний чоловік.
   Доки діти не прибігли, я скористалась можливістю поцілувати Тео з язиком палко і ненаситно, щоб натякнути та розпалити апетит на ніч, яка на нас очікує.
   — О, Боже! Моя, chérie.
   — Ми готові їсти! — Голосно мовив Домінік, виходячи з дверей та сідаючи за стіл.
   — Ще й як готові! — Додала Габі і сіла біля брата. — Тато йди мий руки і швидко до нас.
   — Біжу, біжу. — Тео ще раз швидко цмокнув мене в губи і зникнув у будинку.
   Я підійшла до столу і почала розливати суп по тарілках. Коли все було готово, якраз до нас повернувся глава сімейства Ламбер.
   Всівшись за стіл, Тео налив мені і собі вина, а дітям лимонад.
   — Bon Appétit. — Побажав всім Тео і ми в один голос з дітьми відповіли - «Bon Appétit».
   Я дивилася на свою сім’ю і кожного разу дякувала Богу за це диво. Я щаслива дружина, мама та донька. Все найголовніше в житті у мене є.
   — Ви моє все.
   Усі три голови були повернуті на мене. Я насолоджувалася їхніми посмішками, словами кохання та любові.
   — А - ти наше все, моя кохана. — Тео нахилився і ніжно поцілував мої губи. — Дякую тобі за подвійне щастя. — Він подивився на наших дітей і знову на мене. — Ти моя душа. Ти моє все.
   — У мене є новина. — Я відсунула келих з вином і на мене уважно всі подивились. — Я вагітна.
   Я дивилася на Тео, у якого в очах з’явилися сльози, а на губах заграла та ж сама щаслива посмішка, з якою він зустрічав першу мою вагітність. Через мить, я була на його колінах, слухала про кохання та відчувала усіма фібрами душі щастя свого чоловіка. Наші діти з вереском навалилися на нас, радіючи новині.
    Щастя. Довкола літало щастя.

************
    Минуло дев’ять місяців.

    Лежачи на ліжку з маленькою Авророю, я посміхалась маленьким рученятам та блакитним оченятам. Ми з Тео тричі створили диво. Наші діти неймовірні.
   Я мама. Я мама.
  Це слово яке наповнює серце щастям та безмежною любов’ю.
  Я дружина. Я дружина.
  Це слова які закарбовані під моєю шкірою, на серці та душі. В мені тече кохання Тео, так само, як і моє в ньому. Ми одне ціле.
  Я донька. Я донька.
  Це слово, яке наповнює любов’ю, теплом та спокоєм.
  Габі та Домінік дивилися на Аврору, і вже ділили хто і коли буде її колисати. А я дивлячись на них, бачила свій світ.
   — Я люблю вас, мій скарб. — Поцілувавши голівки Габі, Домініка та Аврори, промовила я.
   — А я люблю тебе і тата. Дуже-дуже. — Габі посміхнулась.
   — І я. Я і люблю вас. — Домінік торкнувся моєї руки.
   — А я люблю вас, моє щастя. — Тео нахилився, і забрав з моїх рук Аврору і поклав до ліжечка. — Кажіть мамі добраніч і біжіть до кімнат.
   Побажавши одне одному гарної ночі, двійнята поспішили до кімнат. Тео нахилився і поцілувавши Аврору, побажав їй солодких снів.
   Я дивилася на нього, доки він йшов до ліжка. Цей красень мій.
   Тео ліг поруч, і обійнявши мене, сказав:
   — Тепер у нас три щастя.
   — Так. — Я широко посміхнулась. — Дякую тобі за це диво.
   — Дякую, що дозволила себе так закохати. — Він навис наді мною і палко цілуючи, прошепотів: — Кохаю тебе Лорен.
   — Кохаю тебе, мій Тео… мій коханий чоловік.
——————————
*Буябе́с - страва французької кухні; рибна юшка із часником та прянощами. Найбільш поширена на півдні Франції, переважно в Марселі.