Читати книгу - "Наша спільна брехня, Ксана Рейлі"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Сава почав наполегливіше цілувати мене і від цього я нарешті отямилася. Ні! Ні-ні! Мені зовсім не хочеться цього поцілунку. Я швидко відштовхнула його, вдаривши в груди. Хлопець похитнувся і відійшов на декілька кроків від мене.
— Вибач, — трохи засоромлено сказав Сава.
— Навіщо ти це зробив? Ми ж усе з'ясували!
— Просто... На мить у мене з'явилася думка, що ми з тобою могли б спробувати.
— Спробувати що? — спитала я, насупившись.
— Бути разом, — відповів він.
— Перестань, — я закотила очі. — Не намагайся використовувати мене, щоб забути Аду. З цього нічого доброго не вийде.
— Мабуть, ти маєш рацію.
— Я не можу бути з тобою, бо кохаю іншого. Ще пів року тому я б стрибала від радості, якби ти поцілував мене, а зараз я не відчула нічого. Взагалі.
— Зате ми обоє тепер переконані в тому, що між нами може бути лише дружба, — сказав Сава і криво усміхнувся.
— От і добре! Бувай, Саво.
Я обійняла себе руками та швидко попрямувала до будинку. Якого біса? Цей поцілунок був таким неочікуваним і неприємним. Я так давно хотіла цього, а коли отримала, то не відчула нічого, крім нерозуміння. Це і близько не може зрівнятися з тим, що робиться у мене всередині, коли Арсен поруч. Я глибоко вдихнула, коли зайшла в будинок. Сподіваюся, що той поцілунок ніяк не вплине на нашу дружбу з Савою.
Я швидко піднялася до себе в кімнату, а коли розблокувала телефон, то побачила декілька повідомлень від Арсена. Серце забилося швидше, а я дещо налякано відкрила їх. Він спитав, чи я прийду до нього на день народження, бо йому треба поговорити зі мною. Глянувши на годинник, помітила, що це вже перша ночі, а повідомлення прийшло ще три години тому. Нема вже ніякого сенсу відписувати, а тим більше йти до нього. Якби справді хотів, то прийшов би до мене.
Наступні два дні Арсена чомусь не було в школі. Ада сказала, що він захворів, але ж тоді ніби все було добре. Хлопець не писав мені нічого, а я так і не наважилася зробити крок на зустріч першою. Потім Арсен все ж з'явився в школі, але в той день у нас були репетиції до мюзиклу. Ми майже не перетиналися, тому й не було можливості поговорити. Насправді мені вже це так сильно набридло, що я вирішила просто жити своїм життям і не зважати на нього.
Сьогодні важливий день для нас усіх. Хоч і здавалося, що це звичайний мюзикл, я все одно дуже сильно хвилювалася. До школи мене привіз тато. Він навіть взяв собі вихідний, щоб подивитися на мій виступ. Від цього я ще більше почала хвилюватися.
— Мені вже дуже хочеться побачити, як ти танцюєш, — заговорила Ліда, коли ми йшли довгим коридором школи.
Усюди були розвішані кульки у вигляді сердечок, а також приклеєні валентинки. Це і не дивно, адже сьогодні День святого Валентина.
— Сподіваюся, що вам з татом сподобається, — сказала я, усміхнувшись.
— Навіть не сумніваюся в цьому. Ти головне не хвилюйся й усе пройде дуже круто. Удачі!
— Дякую.
Я провела їх до актового залу, а сама побігла за лаштунки. Тато з Лідою розмістилися на вільних місцях. Уже біля сцени я помахала їм рукою, а тоді побігла переодягатися. З зачіскою мені зранку допомогла Ліда. Вона вирішила, що буде гарно зробити високий пучок та прикрасити його квітами. Загалом це справді вийшло красиво. Макіяж я зробила собі сама, додавши до тіней рожеві блискітки. Хотілося, щоб усе було в тон сукні.
— Віто, привіт! Мені треба, щоб ти допомогла мені одягнутися, — швидко сказала я до подруги.
— Гаразд, — вона кивнула і повела мене до маленької кімнати, де усі переодягалися.
— Просто сукня пишна і мені буде важко, — пояснила я.
— Вже б той виступ завершився.
— Чому?
— Ти ж знаєш, що мені не подобається зовсім моя тупа роль сестри.
— Вона не тупа, — сказала я, усміхнувшись. — Тобі цілком підходить. За останні дні нам з тобою навіть не вдалося нормально поговорити через ці репетиції. Як, до речі, вечірка в Арсена?
— Круто було, — відповіла Віта. — Щоправда, я майже його не бачила. Та і він був взагалі без настрою. Спершу щось ходив з такою натягнутою усмішкою, а потім взагалі кудись зник.
— Дивно.
— Що дивного? Мабуть, на тебе чекав, а ти не прийшла.
— Перестань, — я закотила очі. — Не чекав він на мене.
— Чекав! Бо навіть у мене питав, чи ти прийдеш.
— Годі вже про нього говорити! — тихо буркнула я. — Краще допоможи мені розібратися з сукнею.
Я відкрила чохол, в якому було плаття та спробувала витягнути його.
— Вау! — вражено сказала Віта. — Воно неймовірне.
— Ага, — я кивнула усміхнувшись, — ми з Лідою обирали. Зачіску теж вона мені зробила.
— У цієї Ліди непоганий смак.
— Угу!
Віта допомогла мені одягнути сукню та зав'язати на спині атласні шнурки. Ми вийшли з цієї кімнатки, а тоді я підійшла до великого дзеркала. Сірий корсет з рожевими квітами та мереживом гарно підкреслював мою талію, а пишна спідниця робила її візуально ще вужчою. Я поправила блискучий рожевий фатін, а тоді підійшла ближче до дзеркала, щоб нафарбувати губи бежевою помадою.
— Ну, як? — спитала я, глянувши на Віту.
— Ану покрутися, — сказала вона, роздивляючись мене. — Ти дуже гарна, Лілі. Не те, що я у цій огидній жовтій сукні.
— Вона гарна, — заперечила я.
— Але вона жовта! Галина Сергіївна чомусь вирішила, що мені потрібно саме таку.
— Віто, не говори дурниць. Ти справжня красуня. Як і завжди.
— Коротше, Лілі, ти сьогодні затьмариш усіх.
— Ви ще довго буде засипати одна одну компліментами? — раптом у кімнаті з'явилася Аделіна.
— А тобі заважає? — спитала Віта, склавши руки на грудях. — Могла б і тобі сказати пару хороших слів, але от дивлюся і знаєш, ти така звичайна.
— Мені не потрібні твої недолугі компліменти, — буркнула Ада, поправляючи косинку на своєму волоссі.
Тільки я хотіла сказати їй щось не надто приємне, як до гримерки зайшла Галина Сергіївна. Вона зібрала усіх учнів і почала давати певні настанови. В один момент я відчула, що за мною хтось спостерігає. Це важко пояснити, але просто з'явлися такі відчуття. Коли глянула на Арсена, то зрозуміла, що це справді він. Хлопець поважно стояв у своєму костюмі короля. На голові у нього була корона. Я відвела погляд і взяла у руку свою чарівну паличку, яку залишила на столі. Через десять хвилин розпочався виступ.
Я дуже хвилювалася перед своєю сценою, адже мені ще потрібно танцювати. Тільки усе хвилювання кудись зникло і я впоралася зі своїм завданням на сто відсотків. Такі неймовірні відчуття, коли я танцювала, а усі просто спостерігали за мною. Мені хотілося показати їм щось прекрасне і я сподівалася, що мені це вдалося.
Як тільки виступ завершився, я одразу ж побігла до тата з Лідою. Якщо чесно, то я дуже сильно здивувалася, коли тато подарував мені квіти.
— Лілі, це були неймовірно! — вражено сказала Ліда. — Ти природжена танцівниця. У тебе такий талант!!
— Дякую, — я усміхнулася. — Мені приємно це чути.
— Так, це справді було дуже гарно. В деяких моментах ти нагадала мені свою маму. Ти так сильно схожа на неї.
Тато обійняв мене, а я відчула сльози на очах. Хоч ми й були вчора в неї на кладовищі, мені б дуже хотілося, щоб вона побачила цей виступ.
— Годі вам! — мовила Ліда, сумно усміхнувшись. — Соплі тут розвели. Зараз сама заплачу.
— Я справді рада, що вам сподобалося. Для мене це було важливо.
— Ти справжня молодчинка і тобі треба повернутися до танців, — сказала жінка.
— Ну, гаразд, — я усміхнулася, щоб уникнути цієї теми. — Піду переодягнуся. У нас ще сьогодні в школі має бути вечір танців на честь Дня святого Валентина.
— Гарно тобі повеселитися, — мовив тато і поцілував мене в щоку. — Ми поїдемо тоді вже. Подзвони потім, щоб я забрав тебе.
Я кивнула і помахала їм рукою, коли вони попрямували до виходу. Здається, усі вже встигли переодягнутися. Віта допомогла мені впоратися зі своїм платтям, а тоді пішла на зустріч з Тарасом. Я ж вирішила поправити свій макіяж та витягнути квіти з зачіски.
— Ти гарно виступила, — раптом заговорив Арсен. — Напевно, батько похвалив тебе.
— Так, йому сподобалося, — відповіла я та обернулася до нього обличчям.
— Мені теж сподобалося. Знаєш, коли ти пішла тоді з мого дому, я вирішив подивитися на твій подарунок. Ті фотографії, записка, речі, які я люблю, — це все змінило щось в моїй голові. Я подумав: "Арс, який же ти ідіот! У тебе закохалася така дівчина, а ти відштовхнув її. Як ти міг так сильно помилитися?".
— Це ти так намагаєшся попросити у мене пробачення? — спитала я та уважно глянула йому в очі.
— Я сподівався, що ти прийдеш до мене на вечірку і у мене буде можливість все виправити, — продовжив говорити Арсен. — Потім згадав, що не запросив тебе і написав тобі декілька повідомлень, які ти проігнорувала.
— Я просто залишила телефон у кімнаті, а сама була у вітальні, — поспішила виправдати себе.
— Я теж так подумав, Лі! — хлопець дивно посміхнувся. — Ти колись питала у мене, чи ревнував я, коли Сава цілував Аду.
— І? Ревнував? — я склала руки на грудях.
— Ні, — відповів Арсен і ближче підійшов до мене, — але я ревнував тоді, коли він цілував тебе.
— Ем, що? — перепитала я.
— Після того, як ти ігнорувала мої повідомлення, я вирішив прийти до тебе. Який же сюрприз чекав мене біля твого будинку. Я бачив вас разом, Лілі. Ти таки досягла свого.
— Вибач?
— Ну, ви ж тепер з Савою разом. Мабуть, тобі з ним цілуватися більше сподобалося, ніж зі мною.
— Ти хоч розумієш, які дурниці говориш? Якщо ти усе бачив, то мав би помітити, що я відштовхнула його!
— Скажи, Лі, ти була зі мною лише для того, щоб його позлити? — спитав Арсен, дивлячись на мене.
— Якщо ти справді так думаєш, то нам більше нема про що говорити. Навіть після того, як ти розповів мені своє минуле, я все одно хотіла бути з тобою.
— Так сильно, що залюбки цілувалася з Савою?
— Чого ти причепився до того Сави? Байдуже на нього! Я зараз говорю про нас з тобою! — сердито сказала я і штовхнула його в груди. — Мені це набридло, Арсене. Сказати, що я думаю?
— Скажи!
— Ти використовував мене весь цей час, щоб приховувати свої стосунки з Адою. Напевно, я ніколи й не подобалася тобі, якщо ти жодного разу не сказав, що закоханий у мене! — я відчула, що по моїх щоках почали текти сльози. — Тоді для чого ця вистава? Навіщо ти вдаєш, що приревнував мене до Сави? Для чого говориш, що хочеш виправити свої помилки й продовжуєш їх робити?
— Що з нами стало, Лі? — сказав Арсен і похитав головою.
— Напевно, "нас" ніколи й не було, — тихо мовила я та витерла свої мокрі щоки, — і це все я собі просто придумала.
— Ми обоє придумали, — Арсен важко видихнув. — Я дуже сильно розізлився, коли побачив тебе з Савою. Мені важко говорити про почуття, а також зізнаватися у них. Я думав, що ти помічала це.
— Помічала що?
— Взагалі я прийшов сюди дати тобі це, — Арсен простягнув мені невеличку валентинку.
Він раптом поцілував мене в щоку, а тоді вийшов з кімнати. Від несподіванки я завмерла на декілька секунд, бо не очікувала такого. Щось дивне з'явилося всередині, а серце стиснулося від незрозумілих відчуттів. Я повільно розкрила валентинку і почала читати те, що там написано:
"Здається, я закохався в тебе, Лі...
P.S. не здається, а точно!
P.P.S. інколи я буваю ідіотом, пробач за це..."
Я легенько усміхнулася, бо Арсен все ж зізнався мені в коханні, хоч і через записку. Може, у нас є шанс на примирення? Я глибоко вдихнула і швидко побігла за ним. Тільки в коридорі на мене чекав не надто приємний сюрприз. Я побачила Аду, що міцно обіймала Арсена, а він щось тихо говорив їй.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Наша спільна брехня, Ксана Рейлі», після закриття браузера.