Читати книгу - "Хроніка війни. 2014—2020. Том 2. Від першого до другого «Мінська»"

— Дякую, що врятували життя.

• Ірина Вовк. «На щиті. Спогади родин загиблих воїнів»

ВОЛОДИМИР БАЙДЮК («МОРПЄХ») (25.11.1989 — 21.11.2014). ДУК «Правий сектор», 74 ОРБ

У першу річницю початку Революції Гідності був спільний вихід 74-го розвідбату та ДУКу під Донецьк. Дорогою хлопці виявили міну, яку позначили, а обійшовши її, продовжили виконувати завдання. Коли ж поверталися, прямісінько біля краю мінного поля по хлопцях почав працювати снайпер бойовиків. «Морпєх» метнувся до лісосмуги, не підозрюючи, що там — ще одна міна, протипіхотна, ОЗМ, підсилена додатковим зарядом. Осколок від неї вцілив «Морпєху» під каску, і шансів вижити у вояка не було. Поруч поранило ДУКівця «Сєву», він загинув не одразу, а від втрати крові. Усі інші, хто опинився в радіусі до 150 метрів, отримали поранення (окрім «Шведа»). Про це розповідає Оленка Білозерська, яка дізналася про смерть «Морпєха» й «Сєви» однією з перших.

Володимир Байдюк. Фото Олени Білозерської

«Морпєх» — Володя Байдюк — спершу також був добровольцем ДУКу, як і «Сєва», але згодом перебрався до лав 74-го розвідбату. Якось він попросив Оленку сфотографувати його для мами, щоб «як раптом уб’ють, а вона й не побачить, як я воював». І Оленка сфотографувала. Це фото часто з’являлося в мережі: світлоокий миловидний юнак у камуфляжній бандані, британському «вудланді» з нашивкою українського прапора, у чорних тактичних рукавицях, в руках — автомат і запалена цигарка.

Володя був звичайним хлопцем із села на Івано-Франківщині, хоч і мав такий промовистий позивний.

ВСЕВОЛОД ВОЛОВИК («СЄВА») (20.11.1967 — 21.11.2014). ДУК «Правий сектор»

За кілька хвилин після смерті відчайдухи-добровольця «Морпєха», стікає кров’ю від поранення тією ж міною і «Сєва» — професійний розвідник із гігантським досвідом, капітан у відставці, співробітник ГУР — Всеволод Воловик. Він вмів, як ніхто інший, «ходити в розвідку», бо не раз цей спортивний і здоровий чолов’яга без поганих звичок ходив на окуповану територію як здеморалізований безхатько-алкоголік і приносив звідтіля просто безцінну інформацію. Нікому не вдалося за весь цей час викрити «Сєву», та навіть коли він потрапив до полону «казаків-ЛНРівців», то й там притримувався своєї «легенди».

Всеволод Воловик. Фото ДУК «Правий сектор»

До «Правого сектору» Всеволод Воловик вступив ще під час Революції Гідності, з цими хлопцями революцію пройшов і одним із перших став добровольцем на війні.

«Сєва» був прикладом багатьом ДУКівцям та й військовим ЗСУ також. Недаремно після загибелі його іменем названо один із підрозділів ДУК «Правий сектор» — Окрема Тактична Група імені капітана Воловика.

• Зведення новин

За останню добу на Донбасі бойовики 39 разів обстріляли сили АТО, у боях загинув 1 військовий, ще 18 військовослужбовців і щонайменше 4 мирних жителів поранено.

Про це повідомляє прес-центр АТО.

• Російська Федерація поновила обстріли української території.

Про це розповів речник Інформаційно-аналітичного центру РНБО Андрій Лисенко.

«Минулої доби вперше з моменту укладення «мінських домовленостей» зафіксовано поновлення обстрілів української території з боку Російської Федерації. Ведення артилерійського вогню з території РФ помітили на напрямку населений пункт Маноцький (РФ) — Камишне (Україна) в районі одного з прикордонних постів Луганського загону», — сказав Лисенко.

22 листопада 2014 року

• Ірина Вовк, Дар’я Бура «Ізоляція. Таємні в’язниці Донбасу в оповідях врятованих від тортур та смерті»

ТЕТЯНА ГОНЧАРОВА (1978 р. н.), цивільна, мешканка м. Донецьк

Вони подзвонили й сказали: «Здравствуйте, мы из ‘‘МГБ’’ по поводу ареста вашего знакомого. Не могли бы вы еще раз к нам подъехать, есть несколько вопросов, которые надо проговорить».

А я розумію, що нікуди не подінуся, бо внизу під будинком стоїть машина і за мною слідкують. За два дні я нікуди не могла вже виїхати, було б гірше. І зараз, навіть якби я сказала, що не приїду, вони б просто піднялися й арештували мене. Тобто два варіанти: або я сама їду, або мене арештовують вдома, де мама. Для неї було б шоком, по-перше, те, що я заарештована, по-друге, те, за що я арештована.

Я приїхала до них, і в принципі все — з цього моменту почався відлік мого арешту.

Мене зустріли внизу приміщення «МГБ», ми піднялися на четвертий поверх, зайшли в офіс. Там зайшли ще в один кабінет — невелика конференц-зала. Мені сказали: «Садись», я сіла на стільчик за стіл. Занесли ручку, папірці формату А4 принесли, два чи три, вдарили відразу в голову й сказали: «Пиши».

Судячи з того, що мене вдарили, це був натяк, що вони в курсі, що я якимось чином зв’язана з моїм напарником.

Ось це одне: «Пиши» — це така психологічна гра, «взяти на понт». Те, що вони знають, — це одне, а те що я можу написати, — це інше. Тобто я можу написати те, що вони ще не знають. Тому й була сказана фраза: «Пиши». А що «пиши» — ось здогадайся і пиши. Припускала, що вони сказали це в надії, що я більше напишу, ніж їм відомо, або, щоб перевірити, наскільки я напишу те, що вони знають, або що приховаю. Я ж не знала, що конкретно їм відомо, що міг сказати мій напарник, який був у них вже дві доби.

Але я розуміла, що відкрутитися вже не вийде, все серйозно. По-перше, він заарештований вже дві доби. По-друге, мені щойно дали зрозуміти, ударом в голову, що теж все серйозно, і вже не буде ввічливої розмови. Почала писати, що писала, фотографувала, викладала в інтернеті в групах те, що бачила, мовляв, побачила танк — написала про це, побачила БТР — написала, про обстріли, що чула. Якось так коротко. Про те, що на якісь точки їздила, щось контролювала, щось фіксувала — не писала.

Я розуміла, що мій напарник не зможе промовчати, бо в тих умовах це було неможливо, відповідно, якусь інформацію він їм сказав. Зовсім дурочку я з себе не могла корчити, не було можливості.

Зайшли, прочитали цей папірець, вийшли. Через 5—10 хвилин повернулися. Я думала, щось скажуть, чи кудись підемо, встала з-за столу. І в цей момент мене вдарили кілька разів у щелепу. Мені ніс розбили, кров пішла. Я сіла, і зайшов психолог. Він сказав: «Здравствуйте, я психолог. Вытритесь, не расстраивайтесь. Перестаньте, вы на эмоциях. Вытретесь». Ще разів 25 дав мені серветку, щоб я кров витерла. Мене, звісно, почало трясти. Одна справа, коли ти ситуацію в голові прокручуєш, припускаєш, гіпотетично розглядаєш —