Читати книгу - "Зачарований хутір, Валерій СЛОБОДА"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Куди він саме ішов, Корзо і гадки не мав, тому що з самого дитинства уникав всіляких труднощів. Навчитися ходити й орієнтуватися у лісі можна було тільки на полюванні, або в військовій справі, а в нього ні до першого, ні до другого бажання не було. Єдине, що його приваблювало, це бути на побігеньках у старійшини. Він змалечку крутився біля Борока, виконуючи роль посильного. Йому подобалося передавати людям вказівки і розпорядження від старійшини, спостерігаючи за їхньою покорою, уловлюючи непомітну нотку насолоди владою, ніби це були його розпорядження. Маючи владу, людина збагачується лише чванством, пихою, збоченням і підлістю (чого і в Корзо не бракувало), а потрапляючи в екстремальну ситуацію, стає ні до чого не здатною жалюгідністю.
Не знаючи правила «правої ноги», що робить чуть більший крок ніж ліва (у шульги навпаки), він до заходу сонця повернувся на те саме місце, з якого і вийшов. Втамувати спрагу Корзо також не зміг, бо на його шляху так і не трапилася будь-яка водойма чи струмок, а добути самому не вистачило клепки. Мабуть, кожен дорослий чоловік у цій місцевості знав, що вона знаходиться на низині, де завжди поряд болота, і для того, щоб добути воду, достатньо спуститися у найнижчу точку. Навіть якщо і не натрапиш на болотисту місцевість, то навесні ґрунт насичений водою, тож достатньо прокопати в глиб, трохи зачекати, і маєш що пити. Корзо, можливо, це і знав, але паніка, що оволоділа ним, не давала йому зосередитися, бо думка залишатися самому на ніч у лісі піддавала ще більше страху його боягузливій душі.
Шукати дорогу до селища в темну пору доби Корзо не наважився, тому заходився влаштовуватися на нічліг. Він нашвидкуруч наламав гілля, змайстрував хоч якесь накриття на кшталт барлогу і, вмостившись, спробував заснути. Правда, заснути йому не вдавалося ніяк, бо ліс вночі, здавалося, був насичений життям ще більше, ніж вдень. Він схоплювався від кожного крику нічних птахів, чи тріскоту гілки під лапкою якогось звірка. А коли поряд пройшов лось, гучно принюхуючись до незнайомого запаху в лісі, то в Корзо мало не виплигнуло серце з грудей, вимальовуючи в уяві здоровенного вепра-сікача чи ведмедя. Під ранок ліс трохи притих, і знесилений, переляканий Корзо заснув. На світанку його сон перервав, зненацька хлинувши, весняний прохолодний дощ, якому він навіть трохи зрадів. Підставивши зібрані долоні до купи, він нарешті втамував свою спрагу, але прохолодний дощ і випита вода, заставили його організм згадати, що йому потрібна ще й їжа.
Максим з Верескою, трохи оговтавшись, постали перед питанням, як їм ділити землянку вночі. Вона категорично уникала подальших його залицянь і відмовилася разом ночувати в землянці, не приймаючи і те, що Максим пообіцяв спати на землі, а між ними буде лежати «лицарський меч», який так вдало дістався йому сьогодні.
– Максиме, ні! В нас разом сплять тільки діти. Кожна доросла людина має свою оселю і ночує в ній сама, – мов роздратована кішка, фиркала Вереска на кожен лагідний його дотик і вмовляння розділити землянку на двох. – Якщо ти проти, щоб я залишилася в землянці, то я заночую надворі.
– Ну, ще чого не вистачало. Надворі ночувати буду я. Як чоловік, я маю на це законне право, – трішки з іронією зголосився він, дивуючись, який ґедзь її вкусив, що вона так різко змінилася. – Я просто подумав, що… ну, в нас там, якщо чоловік з жінкою… ну, якщо вже відбувся секс, то вони вже не соромляться бути разом. Коротше, в нас так прийнято.
– Я не соромлюся тебе, вибач, але ж я не можу прийняти правила твого світу, проживаючи в своєму. Тут я повинна жити за правилами цього світу, які ще поки ніхто не змінив.
– Добре, я тебе зрозумів. Не переймайся, влаштовуйся як тобі зручно і відпочивай, а я на двір, – сказав Максим, прихопивши з собою деякі теплі речі. – Пічку розпалити?
– Не треба. Дай кресало, я сама. Не турбуйся, я це вмію робити, – посміхнулася вона, зігріваючи своєю чарівною посмішкою Максима у прохолодну ніч.
Максим розпалив біля землянки багаття і примостився, згорнувшись калачиком, на своїй лавці. Заснути відразу він не зміг, бо один бік його грівся, а другий промерзав, і йому доводилося перевертатися з боку на бік, до тих пір, поки сон його не зморив. Прокинувся він, коли вже добряче розвидніло, і здивувався, що йому зовсім не було холодно, хоча багаття вже давно догоріло. За мить він переконався, що його зігрівало не багаття, а ковдра з заячого хутра, яким Вереска дбайливо вкрила його вночі.
«Дивні люди, – подумав Максим. – Мають людяність, добро в серці, симпатизують одне одному, навіть дружать між собою, а соціум побудований як у тварин чи комах. Є інтелект, навчальні заклади, де вчать ремеслу чи військовій справі, є направлення і обов’язки в роботі, є колектив, що живе комуною, є управління, влада, навіть релігія є, і культура обрядів, але головного, що підкреслює в людині людину – справжнього кохання і інституту сім’ї – немає, – розмірковував під теплою ковдрою він. – А може, це не вони самі так хочуть жити? Можливо, їх хтось так направляє чи заставляє жити? Можливо, так розважається сам Творець, як говорив той старець, що назвався первородною душею?»
– Вже прокинувся? – висмикнув його з міркувань голос Верески.
– Та-а-к, – потягнувся під ковдрою Максим, – це ти мене вкрила? – для чогось перепитав він, хоча це було зайвим.
– Так, у землянці від пічки було аж гаряче, тож ковдра була непотрібна.
– Дякую, бо ніч була прохолодною.
– Не лежи, піднімайся. Потрібно придумати, що поїсти, – скомандувала вона, і взялася роздмухувати жар, що ще зберігся на попелищі.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зачарований хутір, Валерій СЛОБОДА», після закриття браузера.