Читати книгу - "Зоряні Війни : Новий Шанс , Bogdana reider"

Коли вона вийшла з храму, її серце билося швидше, але вона відчувала внутрішній спокій. Вона знала, що на Лоталі знайде відповіді, які так довго шукала.

Пару днів потому

— Ну чому вони не коли не здаються. Спитав Гай коли вони з Квай -Гоном намагались заарештувати

 контрабандистів на станції. Вони бігли крізь вузькі коридори, сповнені тіні та напруги, відчуваючи, як кожен кут може приховувати небезпеку. Квай-Гон відкинув голову, щоб ухилитися від пострілу, і озирнувся на свого напарника.

— Це частина їхньої природи, Гай, — промовив він, посміхаючись. — Вони не знають іншого шляху. Але ми тут, щоб показати їм, що є інші можливості.

Гай кивнув, але його думки все ще були зі Шмі. Він відчував, як її відсутність залишає порожнечу в його житті. Хоча він розумів, що її рішення було правильним, це не робило його легшим.

— Ти думаєш, що вона знайде свій шлях? — запитав він, коли вони зупинилися, щоб перевести подих.

Квай-Гон подивився на нього з розумінням. Гая як і его покинув падаван, але на відміну від нього Гай  може спокійно повернути її.

 — Квай-Гон як ви с Талой  поєднуйте  обовʼязок і партнерство.І так Гай знав про цей аспект жетя  друга

— Я скажу тобі якщо скажеш справжню причину повернення Шмі до її старого. Храму.

— Добре ми провели ніч разом, але я сказав що це помилка.

— Це і була помилка казати закоханій  в тебе дівчині таке після ночі близькості

— Я просто хотів

казати їй правду, уберегти її від зайвих страждань, — Гай зітхнув, відчуваючи тягар своїх слів. — Я не хотів, щоб наші почуття заважали нашим обов'язкам як джедаїв. Вона мій падаван і її 16 сила це було неправильно

— До чого  тут це коли ми с Талою стали партнерами її було  17, а мені

було 20. Так, це було складно, але ми знайшли спосіб зберегти баланс між нашими почуттями та обов'язками. Не можна просто відкидати почуття, Гай. Вони теж частина нашої сили."

Гай задумався над словами Квай-Гона, відчуваючи, як вони проникають глибоко в його свідомість. Він розумів, що, можливо, зробив помилку, але не знав, як виправити ситуацію. Його серце билося важче, коли він подумав про Шмі і їхню останню розмову.

— Ти маєш рацію, Квай-Гон, — нарешті промовив він. — Я повинен був дати їй шанс. Можливо, ще не все втрачено.

Квай-Гон посміхнувся, його очі світилися теплом і розумінням.

— Завжди є шанс, Гай. Ми джедаї, але ми також люди. Іноді наші найбільші битви — це битви з самим собою і нашими почуттями. Але ми повинні знайти спосіб жити з цими почуттями та використовувати їх, щоб стати сильнішими.

Гай кивнув, відчуваючи, як нова хвиля рішучості наповнює його.

— Ти правий, Квай-Гон. Я знайду спосіб виправити це. Я не можу дозволити, щоб наші почуття руйнували наші життя та обов'язки.

Квай-Гон поклав руку на плече Гая, його обличчя було спокійним.

— І ти не сам у цій битві, Гай. Ми всі тут, щоб підтримати тебе. І пам'ятай, що Шмі — сильна джедайка. Вона знайде свій шлях, і ви обидва зможете знайти баланс між своїми почуттями та обов'язками.

Гай відчув, як слова Квай-Гона додають йому сил. Він зрозумів, що ще не все втрачено, і що він має можливість виправити свої помилки. Він повернувся до тренувальної зали, відчуваючи нову хвилю рішучості. Він знав, що попереду багато роботи, але він був готовий прийняти цей виклик.

Тим часом на Лоталі, Шмі почала свій новий етап життя. Вона відчула, як повітря рідної планети наповнює її енергією і спокоєм. Вона знала, що попереду багато викликів, але була готова прийняти їх. Вона мала знайти свій шлях і навчитися керувати своїми почуттями, щоб стати ще сильнішою джедайкою.

Коли вона дивилася на що заходить сонце над Лоталем, Шмі відчула, як її серце наповнюється надією. Вона знала, що цей новий етап життя принесе їй багато випробувань, але також і багато можливостей.  Лю сів біля неї на дах храму  він був її найкращім другові з дитинства навіть більше він був її як брат

— Пам'ятаєш як нам набридло що наші майстри ходять один на в коло одного і не як не зійдуться.Сила весь храм бачив що майстер Мару Чо був закоханий в мого майстра  і що вона теж відчувала до нього щось особливе. Ми з тобою тоді вирішили, що якщо хочемо щось змінити, то маємо діяти самі, — сказав Лю, посміхаючись.

Шмі кивнула, згадуючи ті дитячі витівки, коли вони намагалися звести своїх майстрів разом. Вона відчувала, як ці спогади приносять їй трохи тепла і надії.

— Так, пам’ятаю, — промовила вона, посміхаючись спогади того дня поглинули її

— З цим треба щось робити ми с тобою скоріше станемо лицарями чім вони зізнаються один одному, — сказав Лю, його голос був наповнений рішучістю, якої не очікуєш від дитини.

Шмі, ще зовсім маленька і наївна, з ентузіазмом погодилася. Вони придумали безліч планів, як змусити Мару Чо і майстра Ліло зізнатися у своїх почуттях. Вони писали анонімні листи, влаштовували "випадкові" зустрічі та навіть намагалися налякати їх обох, щоб вони зрозуміли, що життя занадто коротке для приховування почуттів.

Ці спогади викликали у Шмі теплу усмішку. Вона зрозуміла, що, можливо, саме тоді, в дитинстві, вона навчилася цінувати силу почуттів і їхню важливість у житті.

— Ми тоді були такі наївні, — сказала вона, дивлячись на Лю. — Але це було справжнє. Ми хотіли, щоб наші майстри були щасливі.

Лю кивнув, його обличчя було серйозним, але в очах світилася усмішка.

— Ми все ще можемо вчитися на тих уроках, Шмі. Почуття — це не слабкість. Вони можуть бути нашою силою, якщо ми навчимося ними керувати.

Шмі зітхнула, розуміючи, що Лю має рацію. Вона мала знайти баланс між своїми почуттями та обов'язками, як її вчили з дитинства. Цім і відрізнявся їх маленький храм від храму на Корусанті. Тут, на Лоталі, вони завжди наголошували на важливості емоцій і на тому, що джедай має навчитися керувати ними, а не відкидати.