Читати книгу - "Яничари, Кулик Степан"

— Качати Макса! Ура Боровському!

— Як слід відповідати, синку?.. — вкрадливо поцікавився мічман у юнака, максимально нахиляючись до його обличчя і не відриваючи руки від обрізу берета.

— Служу… Імперії... — машинально прошепотів той слова, тисячі разів повторені на заняттях з військової підготовки та в літніх таборах. Голос хлопця був слабкий, тихий і майже не чутний за шаленою натовпом вчорашніх учнів, але більмо відстороненості у погляді поступово зникало з очей...

— Молодець! — похвалив його Климук і тільки тепер розслабився. Надія, покладена на викарбувані дитсадком і школою рефлекси, не підвела.

— Хлопця терміново до лікарів, — Вест наказав, ні до кого конкретно не звертаючись, але впевнений, що його почують. — Не проґавте момент… Я його розхитав. Але без медикаментозної блокади можливий відкат.

— Ви не тільки Герой!.. — захоплено пискнула вчителька і від надміру почуттів запечатала на губах мічмана чуттєвий поцілунок, змусивши бравого яничара злегка зашарітися. — Ви чарівник!

— Ну, що ти, я тільки вчуся… — прошепотів Вест, беручи дівчину під руку і нахиляючись до її зовсім по-дитячому прозорого вуха. — Можу поділитися деякими думками. Але, наодинці. Так, щоб нас ніхто не відволікав, від процесу… обміну педагогічним досвідом… — і, відчувши, що замість відповіді дівчина тільки притиснулася міцніше, продовжив у звичайній манері. — Загалом наш капітан, у подібних випадках, рекомендує просто бити по морді. При паніці та ступорі від страху — найвірніший засіб… До речі, як тебе звуть, красуне?

— Барбара Ліщинська… — якщо молода жінка й зніяковіла, то виду не подала. Втім, Вест у жодному разі не звернув би на це уваги. Зоряна піхота брала бастіони і крутіше.

— Миле ім'я. Тобі пасує…

— Дякую.

— Що ж, панове! — вигукнув Вест, звертаючись одразу до всіх на трибуні. — Дякую за запрошення, зустрінемося на банкеті, а зараз, якщо ви не заперечуєте, колега Ліщинська покаже мені місцеві визначні пам'ятки і проведе екскурс з історії міста.

І поки офіційні особи розмірковували, як реагувати, Климук віддав честь, чітко розвернувся і швидко попрямував геть, не забувши прихопити за собою дівчину. З боку нагадуючи задоволеного горобця, що тягне в затишне місце «упійману» бабку, щоб поласувати здобиччю без перешкод.

— А вас… тебе… — пропищала вчителька, найбільше нагадуючи розгублену ученицю, причому не найстарших класів, спійману завучем за курінням чи іншим непристойним вчинком.

— Старший мічман Климук! — не обертаючись, наче на огляді викарбував Вест, а потім додав з усмішкою і значно м'якше. — Але ти, Барбі, можеш звати мене Вестом... Принаймні, на самоті.

 Яничар дозволив ковзнути долоні трохи нижче, тож на талії залишалося лише півкільце з великого та вказівного пальців, а решта вже вивчала інший, більш приємний вигин. І, до речі, стегно вчительки виявилося не кістлявим, як можна було очікувати, виходячи із загальної конституції, а навпаки — навіть крізь тканину сукні відчувалося, яке воно гладеньке, пружне і… дивовижно гаряче.