Читати книгу - "Спокута сатани"

− Загалом це так, але не у випадку Мевіс Клер. Вона гарненька і притому вміє добре вдягатися.

− Це така рідкість серед жінок-літераторів! − вигукнула Даяна Чесней. − Вони зазвичай одягаються з таким несмаком!

− Більшість культурних людей, − вела далі леді Сибілла, − принаймні з нашого кола, розглядають міс Клер як виняток, який не вписується в узвичаєне уявлення про літераторів. Вона така сама чарівна, як і те, що вона пише, а пише вона з натхненням і вміє сказати щось справді нове.

− За це, певна річ, усі критики нападаються на неї? − спитав Лючіо.

− О, безсумнівно! Але ми ніколи не читаємо критики.

− Сподіваюсь, її взагалі ніхто не читає, − сказав граф зі сміхом, − окрім самих тих добродіїв писак! Ха-ха-ха! Наміри повчати мене, що я повинен читати і що думати, я називаю нахабством, даруйте мені це слово. Я в змозі самостійно зробити висновок про ту чи іншу книжку. І уникаю всіх цих огидних «нових» поетів, тікаю від них, немов від пекла, ха-ха! Звільніть мене від «нових» поетів: старі досить добрі для мене! А ці критики, що так козиряться, за звичай неповнолітні хлопчаки, які встигли дістати лише половину належної освіти! І вони за кілька гіней на тиждень наважуються повідомляти публіку, що вони думають про той чи інший твір, − ні би хтось цікавиться їхніми незрілими думками! Смішно, насправді смішно! Я дивуюся − за кого вони мають публіку? Редактори відповідальних часописів повинні розумітися на цій справі краще й не доручати її молодим пройдисвітам тільки тому, що ті за свої послуги дешево правлять!

Тієї миті увійшов управитель і, ставши позаду графа, прошепотів йому кілька слів. Граф спохмурнів, потім звернувся до своячки.

− Шарлотто, леді Ельтон звеліла переказати, що вона спустить ся сьогодні до вітальні. Може, ви підете й подивитесь, як би зручніше її вмостити?

Міс Шарлотта підвелася. Лорд Ельтон обернувся до нас:

− Моя дружина рідко коли має змогу бачити гостей, але сьогодні вона почувається краще і хоче дещо перепочити від одноманіття своєї кімнати. Було б дуже люб'язно з вашого боку, панове, якби ви трохи розважили її: вона не може багато говорити, але зір її та слух не погіршились, тож вона досі виявляє цікавість до всього, що відбувається. − Він тяжко зітхнув. − Боже мій, адже вона була однією з найчарівніших жінок графства!

− Мила графиня! − прошепотіла міс Чесней із поблажливою ніжністю. − Вона ще й досі гарна!

Леді Сибілла кинула в її бік зверхній погляд, що свідчив, яку непокірну вдачу гамувала в собі молода красуня, і я відчув, що закохуюсь іще дужче: така норовистість обраниці відповідала моєму уявленню про кохання. Мушу зізнатися, я люблю жінок палкого темпераменту. Я не вбачаю нічого привабливого у тих надзвичайно милих самичках, які на всій земній кулі не знаходять нічого, що могло б стерти дурні усмішки з їхніх облич. Я люблю помічати небезпечні вогники в блискучих очах, гордовитий трепет гарних вуст, гарячі рум'янці обурення на ніжному обличчі. Усе це − вияви розуму та непокірної волі. У натурі чоловіка ховається жага влади, яка підбурює його перемогти те, що здається непереможним. Прагнення такої перемоги щомиті зростало в мені.

Коли обід закінчився, я підвівся й відчинив перед дамами двері. Коли проходила леді Сибілла, фіалки, приколоті в неї на грудях, упали. Я підняв їх і зробив перший крок.

− Чи можу я взяти їх? − спитав я стиха.

Її подих був нерівний, але дивилась вона просто мені в очі й усміхалася, чудово розуміючи мої наміри.

− Можете! − відказала вона.

Я вклонився, зачинив за нею двері та, сховавши квіти, повернувся, задоволений, на своє місце за столом.

XIII

Залишившись зі мною та Лючіо, лорд Ельтон відкинув усяку стриманість і зробився не просто фамільярним, а навіть улесливим у догоджанні нам обом. Жалюгідне, принизливе прагнення сподобатись нам, здобути нашу прихильність проглядало з кожного його слова. Переконаний: якби я холодно й брутально запропонував йому продати красуню дочку за сто тисяч фунтів стерлінгів, за умови, що цю суму буде сплачено в день весілля, він би охоче пристав на таку пропозицію. Я відчував і знав, що мої залицяння до леді Сибілли неминуче сприймуть як щось на зразок ринкового торгу, − якщо тільки мені не вдасться завоювати кохання дівчини. Я мав намір боротися за її любов, але цілком усвідомлював, як це важко, майже неможливо для неї − забути про моє колосальне багатство і кохати мене лише заради мене самого. Ось одне з благ убозтва, про яке злидарі забувають і яке цінують: злидар, якому пощастило здобути кохання жінки, знає, що кохання це щире й позбавлене особистої корисливості. А багатій ніколи не може бути впевнений у щирому коханні. Батьки та подруги дівчат на виданні завжди підкреслюють переваги багатого заміжжя. І треба бути справді цілісною натурою, щоб на чоловіка, який володіє п'ятьма мільйонами, дивитися без почуття корисливого вдоволення.

Дуже заможна людина не може бути впевнена навіть у щирій дружбі; доля майже завжди позбавляє її найвищої, найсильнішої, найшляхетнішої любові. Справджуються слова «важко багатому увійти до Царства Небесного». О, царство жіночої любові, випробуваної і в клопотах, і в злигоднях, вірність і відданість у дні печалі й туги, героїчна жертовність і мужність у години сумнівів та відчаю!

Але таку світлу радість Бог приділив лише вбогому. Мільйонер може обирати з-поміж красунь цілого світу й одружитися з ким йому заманеться; він може одягти свою обраницю в розкішні шати, осипати її коштовностями і, будучи засліпленим блиском її пишно оздобленої вроди, дивитись на неї, ніби на статую чи картину; однак він ніколи не збагне найглибших таємниць її душі й не розпізнає моральних засад її натури. Від самого початку нашого знайомства з леді Сибіллою я розмірковував про це, хоча й не так ненастанно, як пізніше. Я надто пишався своїм багатством, щоб думати про можливість програшу.

Я насолоджувався, з дещо презирливою зловтіхою спостерігаючи рабську покору і захват графа перед сліпучими джерелами золота, на які скидалися я та мій неперевершений приятель. Я відчував дивну втіху, поводячись зі старим лордом зверхньо і поблажливо; але ще дивнішим було те, що таке поводження, вочевидь, було йому до вподоби. Подумки я тріумфував і сміявся; я уявляв собі, наскільки інакшим було б моє